46.Основні положення та проблеми технології поведінки Скіннера.

Для розв’язання проблем ми постійно звертаємося до джерела нашої сили - науки і техніки. Проте справи йдуть усе гірше. Те що нам потрібно, відзначає Скіннер, так це технологія поведінки. Однак такої технології, порівнюваної за силою з фізичною чи біологічною, не існує тому що:

1) наукові методи навряд чи коли-небудь застосовувалися до людської поведінки;

2) людську поведінку звичайно пов'язують з намірами, цілями, цілеспрямованістю, а також з людською природою й описують людей через їхні риси характеру, здібності й уміння. Це є ні що інше, як донауковий підхід до проблеми поведінки. (Наприклад, Карл Поппер пише: "Чого ми хочемо, так це розуміння того, як такі нематеріальні речі, як мета, помисли, плани, рішення, теорії, цінності можуть грати якусь роль у здійсненні матеріальних змін у матеріальному світі").

3) світ свідомості заважає бачити поведінку як самодостатній предмет дослідження, привертає увагу лише до психічного життя. (Джеймс намагався виправити пануючу точку зору на відношення між почуттями і вчинком, стверджуючи, наприклад, що ми тікаємо не тому, що лякаємося, а лякаємося тому що тікаємо. Іншими словами, те, що ми почуваємо, коли відчуваємо страх, є наша поведінка - та сама поводінка, що, відповідно до традиційної точки зору, виражає почуття і ним пояснюється);

4) приділяємо замало уваги обставинам, що передують поведінці.

Задачі наукового аналізу поведінки полягають у наступному:

1) науково пояснити, як поведінка людини співвіднесена з умовами, у яких вона еволюціонувала, а також з умовами, у яких існує зараз;

2) предметом аналізу поведінки є не індивідуальності, стан свідомості, почуття, риси характеру, плани, задуми, чи наміри а також інші характеристики окремої людини, тому що ми не можемо безпосередньо спостерігати "внутрішню людину" і усі висловлення на цю тему найчастіше носять умозорий характер. Наприклад, твердження про радість падаючого тіла є надуманими (згідно Беттерфілду, Аристотель стверджував, що падаюче тіло прискорюється тому, що відчуває радість, почуваючи себе ближче до домівки, а пізніші авторитети припускали, що снаряд спонукуваний деяким імпульсом, що часом називався "імпульсивністю"). Ми дійсно відчуваємо речі усередині себе, однак не відчуваємо тих речей, що були вигадані для пояснення поведінки.

Дійсно, одержима людина не відчуває біса, що володіє нею. Розумна людина не відчуває своєї розумності. Той, хто говорить не відчуває граматичних правил. Ми дійсно відчуваємо визначені стани своїх тіл, повв'язані з поведінкою, але, як відзначав Фрейд, ми поводимося так само і тоді, коли ми не відчуваємо їх: вони - побічні продукти і їх не слід плутати з причинами.

3) ми повинні враховувати, що робить з організмом оточення не тільки до, але і після того, як людина відгукнулася на стимул, Поведінка оформляється і підтримується через свої наслідки. Звідси випливають два важливих наслідки:

· поведінка може бути вивчена за допомогою моделювання оточення;

· оточенням можна маніпулювати.

Оточення не штовхає і не тягне, воно відбирає поведінку, і цю його функцію не так легко розкрити і проаналізувати.

4) відмова від донаукового підходу до дослідження поведінки. Зробити це досить важко. Наприклад, з погляду традиційної теорії, воля і достоїнство є атрибутами автономної людини традиційної теорії, і вони істотні для соціальної практики, у рамках якої особистість вважається відповідальною за свою поведінку й одержує заохочення за свої досягнення. Справді науковий аналіз переносить як відповідальність за поведінку, так і досягнення на соціальне оточення.

5) використовувати експериментальний аналіз. Традиційні пояснення, якщо вони були випробувані в лабораторії (у контрольованих умовах), але не доведені під час експерименту можуть бути відкинуті.