11.Політична психологія та проблема соціально-політичного управління.

12.Сучасні соціальні технології та практика соціально-політичного управління.

Політична психологія визнана як наука у 1969 р. Предмет цієї науки – психологічний компонент політичної поведінки людей.

Напрямки роботи:

1. Вивчення біографій конкретних політичних лідерів, з метою визначення їх психологічно-політичних позицій, що дозволяє прогнозувати хід їх думок під час прийняття політичних рішень.

2. Виокремлення типових особливостей політичної поведінки різних людей, згрупувати їх за різними ознаками, тим самим навчитися прогнозувати поведінку людей у конкретних політичних ситуаціях. (веде початок від праці Г. Ласуелла “Психологія політики”)

3. Культурна психологія – вивчає національні та соціальні характери.

4. Дослідження політичної соціалізації (з’ясування причин виникнення “субкультур невдоволення”, з’ясування факторів девіантної поведінки).

Важливою є проблема т.зв. “психологічної війни”.

“Психологічна війна” (на думку Лайнбарджера) полягає в планомірному веденні пропаганди з метою впливу на думки, почуття і поведінку різних груп населення таким чином, щоб сприяти досягненню цілей національної політики або воєнних цілей.

Пропаганда – використання будь-якого засобу спілкування з метою вплинути на людську поведінку.

Ведення пропаганди за формулою STASM: джерело + засоби, час, аудиторія, тема, бажаний ефект.

Види пропаганди:

1. “Біла” (від імені офіційної установи).

2. “Сіра” (джерело не вказується).

3. “Чорна” (вказується інше, аніж насправді джерело).

Проміжною ланкою між пропагандою і політикою є визначення характеру противника. У психологічній війні найкраще визначити характер противника в особі:

1. Одноосібного правителя;

2. Правлячої групи;

3. Точно не визначених осіб-шахраїв;

4. Меншини;

Засоби психологічної війни: Індустрія розваг; Реклама; ЗМІ.

Реклама – передача інформації, що має характер переконання у високих якостях продукції, послуги, ідеї.

За Жаном Бодрійяром реклама виконує певну світоглядну функцію (функцію соціальної інтеграції та адаптації, яка здійснюється двояко: у формі “інфантильного обдарування”, у формі дезорганізації людської свідомості шляхом усунення “принципу реальності” (репресивний принцип).

Маніпуляційна функція політичної психології.

Згідно з Г. Шиллером (“Маніпулятори свідомістю”), маніпуляційна функція базується на 5-ти міфах:

1. Міф про індивідуалізм та особистий вибір;

2. Міф про нейтралітет основних соціальних інститутів (уряду, ЗМІ, системи науки і освіти);

3. Міф про незмінну природу людини;

4. Міф про відсутність соціальних конфліктів;

5. Міф про плюралізм ЗМІ та особистий інформаційний вибір.

Форми подачі інформації (способи управління свідомістю):

1. Перероблення і фрагментація (локалізований підхід до проблеми);

2. Негайність у передачі інформації (Акцент на негайності створює відчуття важливості інформації. Як наслідок – послаблення здатності розмежування інформації за ступенем важливості).