1. Феномен управління. Основні підходи до його вивчення.

При визначенні феномену управління можливі різноманітні варіанти:

Управління – спрямована координація і організація об’єкту управління.

Управління – будь-яка зміна стану об’єкта, процесу, системи, яка веде до досягнення поставленої мети.

Управління – цілеспрямований вплив на систему з метою приведення її у відповідність до властивих їй характеристик. (за Афанасьєвим).

Управління – свідомий вплив однієї системи на іншу для того, щоб змінити поведінку останньої у напрямку, який відповідає критерію мети її діяльності. (згідно “системному підходу”)

Управління – мистецтво знати напевно, що слід зробити, як це зробити найкращим та найдешевшим способом.

Підсумовуючи все вищесказане, можемо сказати наступне:

Управління – функція організованих систем різної природи (а саме – технічних, біологічних, соціальних), яка забезпечує:

• збереження їх визначеної структури;

• підтримку встановлення режиму діяльності;

• реалізацію програми цієї діяльності (досягнення мети).

Основні підходи до вивчення управління

( за Кунц Г., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: В 2-х т. )

1. Емпіричний. Аналіз конкретної ситуації, вивчення управлінського досвіду. Завдання: навчити політиці управління шляхом дослідження конкретних випадків управлінської праці.

2. Підхід з точки зору міжособистісних стосунків. Акцент на вивченні т.зв. “людського фактору” в управлінні. Люди, працюючи для досягнення цілей, повинні розуміти один одного.

3. Підхід з позицій групової поведінки. Управляння потребує вивчення групової організаційної поведінки. Основне поняття – організація. Організація – система (структура) будь-якого комплексу групових відносин.

4. Вивчення управління, як процесу формування кооперованої соціальної системи. Головне – “Теорія співпраці” Честера Барнарда. Вихідне положення: обмеження людських можливостей. “Організаційна теорія” – вивчення міжгрупових взаємин.

5. Вивчення управління, як соціотехнічної системи. Організація розглядається як дві системи – соціальна і технічна. Перша – люди і відносини. Друге – технічне оточення, в якому вони працюють.

6. Вивчення управління з точки зору прийняття рішень. Вибір певного способу вирішення тієї чи іншої проблеми з наявних альтернативних варіантів.

7. Вивчення управління, як процесу обміну інформацією. Ключове місце займає суб’єкт, котрий обирає джерело інформації.

8. Підхід з позицій математичних методів. Оскільки процес управління – певний логічний процес, то його можна виразити за допомогою математичних символів і залежностей.

9. Операційний підхід. Існує деяке центральне ядро знань про управління. (типи структурних підрозділів, поняття “діапазон управління”, оцінка діяльності керівників.

2. Поняття про соціальне управління. Соціальне управління як система.

Відповідно до типів систем, функцією яких є управління, прийнято розрізняти наступні види управління:

• управління речами (управління в неживій природі). Управління виробничо-технічними процесами, системами машин;

• управління в живих організмах. Управління процесами в живій природі і процесами, які пов’язані з життєдіяльністю організмів;

• управління в суспільстві. Управління діяльністю людей (управління людьми).

Соціальне управління (у широкому сенсі) – органічно-притаманне соціальним системам явище, яке забезпечує збереження їх цілісності, якісної специфіки, відтворення і розвиток.

Соціальне управління (у вузькому сенсі) – свідомий, систематичний, організований вплив на суспільство, з метою впорядкування і вдосконалення його соціально-діяльнісної структури в процесі вироблення і досягнення певної мети.

Головні види соціального управління:

• політичне управління;

• управління матеріальним виробництвом;

• управління соціально-культурною сферою життя суспільства.

Рівні науки управління (за Щокіним):

• теорії соціального управління. Такі теорії є частинами більш загальних політико-економічних та соціально-філософських концепцій, що пояснюють механізм функціонування суспільства на різних етапах.

• Теорії організації та управління. Більш конкретний та забезпечує науково-методичну базу для напрацювання практичних рекомендацій по раціоналізації праці і вдосконаленню управління у вигляді прикладних теорій організацій і управління.

Два основні аспекти соціального управління:

• управління індивідуальною поведінкою людей;

• управління масовою поведінкою людей.

За своєю суттю соціальне управління має впорядковувати взаємодію між людьми шляхом регулювання соціальних відносин між ними.

Базові поняття теорії соціального управління:

• суб’єкт управління;

• об’єкт управління.

Об’єкт соціального управління – керована соціальна система. Підходи:

• Елементно-структурний. Об’єкт соціального управління – люди, колективи, групи, різного роду спільноти.

• Функціональний. Об’єкт соціального управління – управління поведінкою соціальних груп.