Транспорт білків на зовнішню мембрану

Як правило, ще в ході синтезу білки зовнішньої мембрани вбудовуються своїми гідрофобними ділянками в мембрану ендоплазматичної мережі. Потім у складі мембрани везикул вони доставляються до апарату Гольджі, а звідти - до поверхні клітини. При злитті везикули з плазмалеммой такі білки залишаються в її складі, а не виділяються в зовнішнє середовище, як ті білки, що знаходилися в порожнині везикули.

40. Охарактеризуйте сучасні принципи класифікації лізосом.

Функція лізосом - забезпечення внутрішньоклітинного травлення, тобто розщеплення як екзогенних, так і ендогенних біополімерних речовин.

Класифікація лізосом:

1) первинні лізосоми - електронно-щільні тільця;

2) вторинні лізосоми - фаголізосоми, в тому числі аутофаголізосоми;

3) третинні лізосоми або залишкові тільця.

Справжніми лізосомами називають дрібні електроннощільні тільця, які утворюються в пластинчастому комплексі. Травна функція лізосом починається тільки після злиття з фагосомою та утворенням фаголізосоми, в якій змішуються фагоцитуючий матеріал і лізосомальні ферменти. Після цього починається розщеплення біополімерних з'єднань фагоцитованими матеріалу на мономери - амінокислоти, цукру. Ці молекули вільно проникають через мембрану фаголізосоми в гіалоплазму і потім утилізуються клітиною - йдуть на утворення енергії або побудова нових внутрішньоклітинних макромолекулярних сполук.

Деякі сполуки не можуть бути розщеплені ферментами лізосоми і тому виводяться з клітини в незміненому вигляді за допомогою екзоцитозу (процес зворотний фагоцитозу). Речовини ліпідної природи практично не розщеплюються ферментами, а накопичуються і ущільнюються в фаголізосомах. Дані утворення були названі третинними лізосомами (або залишковими тільцями).

У процесі фагоцитозу і екзоцитозу здійснюється рециркуляція мембран в клітині: при фагоцитозі частина плазмолеми отшнуровивается і утворює оболонку фагосоми, при екзоцитозу ця оболонка знову вбудовується в плазмолеми.

Пошкоджені, змінені або застарілі власні органели клітини утилізуються нею за механізмом внутрішньоклітинного фагоцитозу за допомогою лізосом. Спочатку ці органели оточуються біліпідного мембраною, і утворюється вакуоль - аутофагосома.

Потім з нею зливається одна або декілька лізосом, і утворюється аутофаголізосоми, в яких здійснюється гідролітичні розщеплення біополімерних речовин, як і в фаголізосомах.

Лізосоми містяться у всіх клітинах, однак в нерівній кількості. Спеціалізовані клітини - макрофаги - містять в цитоплазмі велику кількість первинних і вторинних лізосом. Вони виконують захисну функцію в тканинах, поглинають значну кількість екзогенних речовин - бактерій, вірусів, інших чужорідних агентів і продуктів розпаду власних тканин.

41.Значення лізосом та їх функції.

 

  Лізосоми (з грец. lysis — розчинення, soma — тіло) — це полімерні мембранні органели, які знаходяться в клітинах майже всіх типів. В одноклітинних організмах їх роль полягає у внутрішньоклітинному травлені, у багатоклітинних — вони виконують функцію розщеплення чужих речовин до речовин самої клітини. Іншими словами, лізосоми — це органели, які забезпечують катаболічні процеси в потрібному місці у потрібний час. 

   Будова лізосом. Лізосоми мають вигляд міхурців, діаметром близько 0,5 мкм, оточених мембраною і заповнених гідролітичними ферментами, що діють у кислому середовищі (кислі гідролази). Ферментний склад лізосом дуже різноманітний, вони здатні розщеплювати біополімери різного хімічного складу: білки (гідроліз забезпечують протеолітичні ферменти), вуглеводи (гліколітичні ферменти), ліпіди (ліполітичні ферменти). У лізосомах виявлено також ендонуклеази, фосфоліпази, деякі фосфатази і сульфатази. У неробочому стані ферменти неактивні: 80% їх інактивовані глікозаміногліканами вмісту міхурців і 20% — мембранами.

   Функції лізосом — це аутоліз (з грец. autos — сам, lysis — розчинення) і гетероліз (грец. heteros — інший). Розрізняють фізіологічний аутоліз (розсмоктування хвоста пуголовка, підгрудинної залози у підлітків) і патологічний, наприклад, лізис клітин печінки при отруєнні). Гетероліз є розщепленням чужих речовин — ксенобіотиків (наприклад, при фагоцитозі чи піноцитозі).

Умовами функціонування лізосом є: (1) наявність рецепторів, здатних сприймати фагосоми чи піноцитозні міхурці або відпрацьовані структури клітини, (2) переміщення лізосоми по цитоплазмі, яке відбувається за участю мікротубул, (3) здатність руйнувати мембрани в місці контакту лізосоми з фагосомою (фагоцитованою частинкою) або піноцитозним міхурцем.