4 Економічні функції держави

Ми з'ясували, що сучасна держава бере активну участь в соціально-економічних процесах. Воно виконує ряд найважливіших функцій, які не може виконати жоден інший суб'єкт економічних відносин (наприклад, крупна фірма, банк, громадська організація і ін.).

У функціях держави виражається її сутність та реальна роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного розвитку і, насамперед, у задоволенні різноманітних інтересів населення. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед нею на тому чи іншому етапі її розвитку, і перетворюються на засіб їх реалізації. Зміст завдань держави визначається різними внутрішніми і зовнішніми чинниками. Так, кризові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль державних органів на розв’язанні економічних завдань. Зростання злочинності змушує державу своєчасно вживати серйозних практичних дій для посилення боротьби з нею, виявлення й усунення причин і умов, що її породжують. Загроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відсічі.

Класифікаційні критерії, тобто ознаки, що дають можливість віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер.

Класифікацію функцій держави можливо здійснити наступним чином:

1. За часом дії:

• постійні, тобто ті, що здійснюються державою на всіх етапах її існування;

• тимчасові – їх поява викликана специфічними умовами суспільного розвитку.

2. За сферою політичної спрямованості:

• внутрішні, які реалізуються усередині країни та визначають її роль у житті суспільства;

• зовнішні як діяльність за межами країни, через яку виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами.

Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов’язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поводження з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави.

3. За сферами громадського життя:

• економічні;

• соціальні;

• політичні.

Економічні функції виражаються у розробці і координації державою стратегічних напрямів розвитку національної економіки у найбільш оптимальний спосіб. У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових відносин, державне регулювання здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерні свобода і самостійність власника, що забезпечують реальну рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ.

Політичні функції – це регулювання відносин між громадянами, соціальними групами, класами, націями у зв’язку з гармонізацією і реалізацією політичних інтересів різноманітних груп суспільства.

Соціальні функції держави полягають у проведенні соціальної політики, забезпеченні нормальних умов життя для всіх членів суспільства, регулюванні відносин між громадянами, соціальними групами з приводу їхнього міста у суспільстві.

4. За значимістю:

- основні;

- неосновні (інша точка зору – глобальні і локальні).

Звичайно, такий поділ є дуже умовним, бо критерії такого розмежування чітко не визначені.. Кожна функція держави є об’єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає можливості визначення на різних етапах розвитку пріоритетних напрямів, на яких варто зосередити увагу в першу чергу. Ці напрями стають для держави основними.

5. За процесом реалізації державної влади:

- законодавчі;

- управлінські;

- правоохоронні;

- інформаційні.

Особливість даної класифікації полягає у тому, що вона відбиває процес реалізації державної влади. Це суто формальна класифікація, бо відображає процес і характер державного управління. Слід звернути особливу увагу на інформаційну функцію, що характеризує діяльність четвертої влади – засобів масової інформації. Вона має свій зміст, способи і структуру, своє забезпечення. Специфіка цієї функції полягає у способах впливу на суспільство: цілеспрямована поінформованість населення, а часом маніпулювання суспільною свідомістю, інші способи передавання інформації створюють необхідні умови для існування та функціонування решти гілок державної влади.

Усі функції держави тісно пов’язані між собою. Але, на думку економістів, економічні функції є найважливішими, оскільки брак належного економічного потенціалу або низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій. Економічні функції держави досить різноманітні , проте в їхньому складі можна виділити дві великі групи.

Перша – це функції по створенню умов ефективного функціонування ринку. Друга – власне регулюючі функції держави по доповненню і коригуванню дії ринкових регуляторів. У сукупності вони забезпечують створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства.

До першої групи функцій відносяться:

- функції стимулювання і захисту конкуренції як головної рушійної сили в ринковому середовищі. Держава покликана створити такий економічний фон за допомогою різноманітних інструментів впливу, що забезпечив би ефективне функціонування виробництва. Зокрема, велике значення має антимонопольна діяльність держави, забезпечення максимально сприятливих умов для дії ринкового механізму, активізації конкуренції.

– емісійна функція. Ії сутність полягає у забезпеченні економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом, вона протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику

До другої групи варто віднести:

- функції перерозподілу доходів, оскільки ринок визнає лише один критерій розподілу доходів: результат участі в конкуренції на ринку товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Економіка, оптимальна за Парето, передбачає стан, за яким економічні ресурси суспільства розподілені найбільш ефективно. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає ефективного розподілу доходів між членами суспільства. Конкретні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування непрацездатних членів суспільства. З ринкових позицій справедливими можуть бути визнані як високі прибутки процвітаючих у конкурентній боротьбі суб'єктів, так і низькі прибутки тих, хто потерпів поразку. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через податковий механізм, різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів.

- функції по коригуванню розподілу ресурсів у тих випадках, коли мова йде про виробництво, що супроводжується зовнішніми ефектами, або про створення суспільних благ;

- функції забезпечення економічної стабільності і стимулювання економічного росту. Чим вище темпи інфляції і глибше спад в економіці, тим вище роль стабілізаційної функції державного регулювання. Держава згладжує циклічні форми розвитку економіки, проводить антиінфляційну політику, регулює зайнятість населення і т.і.

Отже, державне регулювання доповнює, коректує чисто ринковий механізм. Проте, говорячи про державне втручання в економіку, необхідно порушити питання про припустимі межі цього втручання. Якщо держава, переслідуючи навіть найблагородніші цілі, переступає цю межу, то відбувається деформація ринкового механізму. У цьому випадку, рано чи пізно, постає питання про роздержавлення економіки. Тому розв'язання питання про припустимі межі втручання держави потребує глибокого теоретичного обґрунтування, що повинно передувати конкретній практиці державного регулювання.

З розвитком самої держави розширюється коло функцій, які вона виконує. І навпаки, завдяки необхідності виконання дедалі більшої кількості функцій, розвивається сама держава, значення якої для розвитку суспільства зростає. Значимість кожної суспільної функції держави для функціонування суспільства неоднакова, вона визначається історичною ситуацією, відносинами на міжнародній арені та рівнем розвитку кожної країни окремо. Для окремих функцій держави основою є соціальна їх сутність та цільові орієнтири.

Функції держави по створенню і підтримці рамкових умов нормального життя населення називають поліцейськими або функціями нічного сторожа. Завдання будь-якого господарського ладу – максимальне забезпечення достовірною інформацією. Держава виступає організатором і розповсюджувачем інформації, створює статистичну систему, фінансує прогнозування розвитку народного господарства. При цьому державу визначає ряд інформаційних показників – податки, мита, тарифи. Окрім інформації, держава володіє системою засобів мотиваційної дії – матеріальні заохочення і покарання; адміністративні заходи; судове переслідування; політичний тиск; громадська думка. Система мотивації утворює правила ігри, які створюють основу для системи управління.

Враховуючи ці аспекти можна уявляти, що управління господарською діяльністю з боку держави здійснюється на основі дії увыдповыдб на мотивацію і інформацію. Мотивація може бути позитивною, тобто здійснюються заохочення і негативною – застосовуються штрафи, інші санкції.

У перехідній економці відбувається модифікація функцій держави. Якщо в командній економіці ми спостерігаємо 100 % політичний диктат, то в змішаній він коливається в різні періоди від 30 % до 80 %. Останні 70-20 % залишаються спонтанному порядку.

Перехідна економіка характеризується розширенням простору для спонтанних рішень. Зміст функцій держави може бути представлене трьома блоками:

1. командно-адміністративні функції (зокрема поліцейські);

Через них реалізуються завдання і функції по забезпеченню правової бази функціонування господарства. Розробка і затвердження правових основ економіки дозволяє визначити правила взаємодії суб'єктів ринку. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності і різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів, регламентує здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов’язки підприємств перед державою. Правова база припускає такі заходи, як гарантовані права приватної власності, захист прав споживачів, державне переслідування за порушення правил "економічної поведінки" і т.і.

2. трансформаційні функції;

3) ринкове регулювання.

Найбільший інтерес для нас представляє 3 блок.

У цьому напрямі функції держави можна розділити на 2 групи:

А) забезпечення і підтримка функціонування ринкової системи шляхом створення правової бази: законодавчого регулювання відносин між суб'єктами госпдіяльності для забезпечення рівності можливостей;

В) посилення ринкового механізму, модифікація, виправлення його недоліків, використовуючи заходи по стабільності і стимуляції економічного зростання, контроль за безробіттям, контроль за екологією, перерозподіл ресурсів і ін.

До групи А відносяться:

1) забезпечення бази правової рівності сб єктів ринку;

2) захист конкуренції.

Розглянемо їх.

1)Держава виконує фундаментальні функції так само, як забезпечення правопорядку і законності. Вона створює певну систему державних інститутів (органів, установ), які приймають закони, ухвали, здійснюють державне управління, спостерігають за дотриманням законності, виносять покарання тим, хто не дотримує прийняті закони і ін. До інститутів державного управління відносяться: найвищий законодавчий орган влади – парламент, або Верховна Рада, або Національні збори (кожна країна має свій орган). Президент, Прем'єр-міністр і Кабінет Міністрів, Прокуратура і ін.

Діяльність державних інститутів безпосередньо впливає на економіку, бо вони приймають нормативні акти, по яких здійснюватиметься економічне життя.

В Україні у 90-і роки почали створювати правову основу ринкової економіки, хоча вона ще не досконала.

Ухвалення Конституції є найважливішим актом держави в системі забезпечення регулювання всього життя країни, у тому числі і економічною, бо тут закладаються фундаментальні принципи економічних відносин: власності, підприємництва, праці і ін. У нас, як і в більшості країн, Конституція відображає ринкові принципи життєдіяльності, гарантуючи право приватної власності, свободи підприємництва, демократичні свободи і ін.

2 )Створення умов конкуренції здійснюється, по-перше, шляхом підтримки і розвитку приватного підприємництва. Підтримка може бути фінансова і управлінська.

А. Фінансовая – здійснюється в трьох видах:

1) пряма – гарантовані позики, зокрема це характерно для підтримки виробництв ветеранів, інвалідів;

2) змішана – сумісне фінансування підприємства державою і приватним інвестором;

3) гарантована – фінансування приватним банком під гарантію держави.

Б. Управленчеськая – може здійснюватися:

1) добровільним суспільством пенсіонерів-менеджерів;

2) працюючих управлінців;

3) центрами розвитку малого бізнесу, інкубаторами.

Послуги інкубаторів полягають в допомозі в наймі приміщення, надання секретарських послуг, розмножувальної і обчислювальної техніки, засобів зв'язку, організації бухгалтерського обліку, налагодження ділових контактів між фірмами, консультативних послугах, рекламі, організації виставок і так далі

По-друге, шляхом проведення антимонопольної політики. У сучасному виробництві нерідко виникають підприємства-монополісти, монополізовані цілі галузі підприємств. Існує закрита монополія, захищена юридичними бар'єрами (патентами, ліцензіями), природна, така, що виникла в результаті створення в капіталомістких галузях крупних підприємств з метою забезпечення позитивного ефекту масштабу і відкрита, коли фірма через певні причини (наприклад, володіння технологією) стає на деякій період єдиним виробником продукту. Існують також фирмы-олигополисти, тобто декілька (2-5) найбільших фірм, які панують в галузі. Вони також володіють монопольною владою.

Монополізація стримує вільну конкуренцію, що негативно позначається на стані споживачів (ростуть ціни) і економіки в цілому, оскільки затухає стимул до вдосконалення, впровадження нововведень, розвитку НТП. В умовах монополії суспільство втрачає частина чистої економічної вигоди від виробництва.

Тому більшість країн проводять антимонопольну політику.

Друга група функцій держави пов'язана з виправленням недоліків ринкового механізму. Здійснюється цей наступними способами:

А. Виробництвосуспільних благ. Держава бере на себе утримання сфер, які виробляють суспільні блага. Найбільш значущі з них: оборона, державне управління.

Країни світу витрачають на підтримку своєї обороноздатності більш ніж 1 трил. дол. в рік. Їх величина визначається ступенем внутрішніх і зовнішніх погроз, які випробовує країна, її військовою доктриною. Більшість країн мають невиправдано високі витрати на оборону, які гальмують економічний розвиток, оскільки:

1) відволікають засоби, які б пішли на освіту, економічне обслуговування і інші цілі;

2) відволікають трудові і матеріальні ресурси з сфери продуктивного використання.

Держава бере на себе функції по управлінню економікою, отже, несе витрати. Державні органи управління виконують найважливіші функції, проте не завжди кошти на їх утримання використовуються ефективно. Виникають проблеми бюрократизації, коли апарат держустанов розростається, що утрудняє їх ефективну діяльність, призводить до некомпетентності, низького рівня відповідальності. Розростання держапарату приводить до браку коштів і встановлення порівняно низької заробітної плати. Цей чинник, а також володіння певною владою, приводить до корупції. Одним з головних завдань держави є досягнення соціальної справедливості, соціального миру, що можливо прирівнюванням доходів. Тому не випадковий перерозподіл доходів за допомогою податків, трансфертів, інвестицій в соціальне середовище в країнах організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) складає до 40 % витрат держави і 20%-30% ВНП. При цьому слід зазначити, що найбільш ефективними шляхами досягнення соціальної справедливості є розвиток безкоштовної системи освіти, охорона здоров'я, будівництва порівняно дешевого державного житла. Інвестиції в ці сфери, особлива освіта, є чинником економічного зростання. У більшості розвинених країн ці витрати складають значну частину витрат центрального уряду.

Б. Перерозподіл доходів і багатства, з метою забезпечення соціальної справедливості, соціального миру за допомогою:

1) прогресивного оподаткування;

2) фінансування суспільно-значущих сфер (освіта, медицина і ін.);

3) пенсій, допомоги, субсидій (трансфертні платежі);

4) регулювання цін

В. Перозподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству благ або скорочення виробництв шкідливих, непотрібних.

Ця функція пов'язана з наявністю экстерналии, тобто побічних ефектів. Перерозподіл ресурсів здійснюється:

1) законодавчим шляхом;

2) податковим;

3) за допомогою субсидій, дотацій;

4) через державні замовлення;

5) за допомогою державного підприємництва в суспільно-значущих сферах діяльності.

Аналіз теперішнього соціально-економічного стану України свідчить про недостатність використання реальних можливостей державного регулювання, що створює величезну складність виконання державою регулювальних функцій і, природно, гальмує подолання труднощів сучасного періоду розвитку.

Економічний розвиток України характеризується тенденцією до централізації економічних ресурсів і прийняття рішень лише на державному рівні, недосконалістю регулювання банківської системи і приватного сектору економіки, відсутністю здорових ринкових відносин і процвітанням монополізму. Це, в свою чергу, призводить до відсутності здорових фінансових відносин і монополізму, диспропорції між цінами на продукцію промисловості і сільського господарства, цінами й доходами населення, попитом і пропозицією, споживанням і нагромадженням.

Є доречним пригадати філософські роздуми Г.Гегеля про взаємовідносини держави, суспільства і окремої людини: "Правительственное предписание может содержать только всеобщее. Действительный же поступок, выполнение государственных целей включает в себя особенные способы деятельности. Источником последних может быть только индивидуальный рассудок, умонастроение человека". На жаль, у своїх урядових рішеннях влада нерідко доходила, особливо у перші роки незалежності, до такої конкретизації, що безпосередні виконавці потрапляли часом у законодавчі і адміністративні пастки, і справи гальмувалися.

Виконуючи свої функції, держава виходить з того, що економіка країни розвивається як самоналагоджувальна й самовідтворювальна система, а це об’єктивно визначає загальний характер настанов і рекомендацій урядових рішень. Зокрема, в таких об’єктивних умовах розвитку ринкової економіки урядові установи для досягнення визначених цілей і пріоритетів розвитку суспільства мають у своєму розпорядженні великий набір економічних, правових та адміністративних важелів, їх використання надає змогу, гарантуючи незалежність окремого громадянина, об’єднувати суспільство економічними й правовими відносинами, сприяти єдності дій, забезпечувати розвиток освіти, культури, збереження традицій, національних особливостей.

Як зазначалося, в умовах ринкових відносин кардинально змінюється роль держави в суспільстві. З одного боку, держава є своєрідним гарантом функціонування ринкової системи, з іншого боку, вона не може не підтримувати ті сфери реальної економіки й життєдіяльності суспільства, де ринкові закони ефективно не спрацьовують. З цієї причини в економічній діяльності держава стає одночасно суб’єктом ринкових відносин і стабілізуючим чинником суспільного розвитку в цілому. Держава відіграє роль впливового суб’єкта ринкових відносин у системі – виробник, споживач, покупець, торгівець, інвестор, кредитор, боржник. Саме у такому призначенні виконавчої влади вже на практиці переконалися в нинішній складний період.

У свою чергу, прерогатива держави як інституції, зобов’язана створювати сприятливі ринкові умови для всіх суб’єктів соціально-економічних відносин, спираючись на наявні економічні й правові можливості, здійснювати прямий адміністративний і непрямий економічний вплив на економіку. Ось чому не тільки в перехідний період, а й упродовж певного періоду уже сталого ринку держава продовжує широко втручатися в окремі економічні процеси з поступовим скороченням такого впливу, віддаючи перевагу дії законам ринкової економіки.

Держава виконує свої функції щодо розвитку економіки, зосереджуючи зусилля на пріоритетах соціально-економічних процесів, які поетапно звужуються відповідно до її входження в розвинуті ринкові відносини. Як доводять світовий досвід і наші дослідження, період такого входження можна умовно поділити на три етапи, кожний з яких характеризується певним рівнем інтервенції держави в економіку [6; 7; 10].

Перший етап, характерний для сучасного періоду розвитку економіки України, включає функції держави щодо широкого регулювання економічними процесами: розміри й формування інвестицій; обсяг державних витрат; темпи зміни реальної зарплати; рівень зайнятості; рівень інфляції, розподіл доходів; формування сукупного попиту; рівень виробництва; сальдо платіжного балансу. За підрахунками учених, зокрема професора Б. Панасюка, перший етап для нашої країни триватиме до 2035–2040 років. Про такий лаг часу втручання влади у соціально-економічні процеси слід знати науковцям і управлінцям, щоб уникати романтизму в прискоренні розвитку ринкових відносин.

Другий етап передбачає звуження функцій втручання держави в розвиток економіки, передавши їх суто ринковим відносинам. На цьому етапі функції держави щодо економіки такі: зайнятість населення, рівень інфляції, сальдо платіжного балансу, сталий рівень економічного розвитку.

Третій етап характеризується подальшим зменшенням втручання держави в діяльність господарських суб’єктів. У такому разі перед державою постають лише найважливіші стратегічні завдання: контроль над інфляцією, досягнення нової якості зростання в його широкому розумінні. Саме на третьому етапі суспільство відчує, що його не задовольняє ні соціалізм, ні капіталізм, а тому буде вимушеним шукати іншу систему суспільного ладу, в якій поєднаються позитивні практичні сторони капіталістичної системи і здебільшого теоретичні ідеали соціалістичної системи, тобто конверговану систему, як й передбачав Дж. Гелбрейт ще наприкінці 60-х років ХХ століття.

Протягом цих трьох етапів суспільство й держава постійно відстежують позитивні та негативні процеси в окремих секторах економіки і за необхідності держава енергійно втручається в розв’язання складних проблем в інтересах суспільства.

Особливістю державної політики України на сучасному етапі є протистояння інтересів різноманітних угрупувань – політичних, соціальних, етнічних, територіальних та ін. Ситуація ускладнюється тим, що влада в межах існуючої політичної системи не в змозі запропонувати стратегію, здатну консолідувати суспільство в складних соціально-економічних умовах. Як наслідок, державний вплив на економіку стає неефективним, що стримує подолання кризових явищ та просування до сталого соціально-економічного розвитку. Як свідчить історичний досвід та реалії буття, усі соціально-економічні потрясіння та кризові явища насамперед пов’язані зі зміною владних відносин, з нездатністю влади ефективно управляти суспільством та вирішувати соціально-економічні проблеми.

Ефективність державного регулювання безпосередньо пов'язана з проблемою адекватності правової основи принципам функціонування економіки, що набуває особливої значущості в умовах недостатньої розробленості законодавчої бази в Україні. Чимало ухвалених законів не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її заполітизованістю, так і низькою якістю законопроектів, що вносяться до Верховної Ради. Недостатнє опрацьовування законів стримує процес стабілізації економіки і розвиток підприємництва, інвестиційну й інноваційну активність, притік зарубіжного капіталу в економіку України. Тому розробка й ухвалення якісних законодавчих актів залишається щонайгострішою проблемою підвищення ефективності державного регулювання.

Актуальною залишається і проблема чіткого розмежування відповідальності між рівнями та суб'єктами державної влади в Україні. Результатом збереження і не вирішення такої проблеми сьогодні є дублювання функцій окремих гілок влади (наприклад, Секретаріату Президента і Уряду та їх органів на місцях). Внаслідок цього виникає фактична "перевитрата" ресурсів на утримання влади, що призводить до зниження її ефективності і протистояння у використанні владних повноважень суб’єктами публічного управління.

Проведення ефективної державної політики конче потребує створення комплексу інститутів, адаптованих до вимог ринкової економіки та процесів глобалізації, які б сприяли розвитку економіки шляхом захисту прав власності, розширення можливостей добровільного укладення контрактів та зниження рівня трансакційних витрат. Теоретичні дослідження і прикладний досвід засвідчують, що прогрес сучасної держави детермінується розвитком демократичних інститутів агрегування інтересів. Ці інститути дозволяють громадянам найбільш цивілізованим шляхом відбирати своїх представників в органах влади через голосування руками, в противному випадку найбільш розповсюдженою стає інша форма – "голосування ногами", тобто міграція до країн з найбільш сприятливими політичними та економічними умовами, або перехід діяльності з легального до нелегального сектору економіки.