3. Державне регулювання економічних відносин у сфері природокористування

Державному регулюванню у сфері природокористування підлягають передусім стан навколишнього середовища, тобто сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, що на цей час не використовуються в народному господарстві (земля, її надра, водоймища, атмосферне повітря, ліси та інші природні комплекси). Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної ситуації підлягають також здоров'я та життя людей.

Змістом екологічної функції Української держави є також діяльність в сфері забезпечення екологічної безпеки. Вона є складовою глобальної і національної безпеки і становить собою стан захищеності довкілля від порушення його екологічної рівноваги.

Забезпечення екологічної безпеки здійснюється за допомогою відповідних заходів державного впливу: впровадження науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля; проведення контролю за станом навколишнього природного середовища; зниження антропогенних навантажень, ліквідацію наслідків шкідливого впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій, реалізацію заходів щодо зменшення наслідків Чорнобильської катастрофи; профілактику неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Екологічна безпека забезпечується організаційно-правовими, економічними, санітарно-гігієнічними та іншими заходами, комплекс яких, передбачений системою законодавчих актів. Серед таких заходів: екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення у дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні заходів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів; охорона навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу; охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами; вимоги екологічної безпеки щодо військових оборонних об'єктів та військової діяльності; екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів тощо. Ефективна реалізація цих заходів залежить від багатьох факторів, має велике значення для стабілізації екологічної ситуації в Україні, а також оптимізації державної екологічної політики в сучасних умовах, екологічної функції Української держави.

Тому, основними напрямами державної екологічної політики мають стати допустимі форми використання природоохоронного потенціалу на основі планування, стимулювання та контролю з боку держави і застосування нормативно-правових аспектів, створення і впровадження еколого-сумісних технологій, моніторингу, експертизи, гласності, виховання бережливого ставлення до природи тощо.

Територіальна організація України спрямована на поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Управління у сфері охорони природи та природокористування здійснюється державними органами виконавчої влади загальної і спеціальної компетенції. Загальні функції управління у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснює Кабінет Міністрів України, що забезпечує розробку загальнодержавних і регіональних екологічних програм, регламентує порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, приймає владні рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду, припиняє або забороняє діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності й підпорядкування у випадку порушення ними вимог екологічного законодавства, виконує інші управлінські функції в галузі охорони навколишнього середовища.

Суттєву роль у регулюванні природокористування виконують органи спеціального державного управління в особі спеціально уповноважених органів центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Органи спеціального державного управління поділяються на:

• органи надвідомчого управління і контролю у сфері екології;

• органи спеціального поресурсового управління;

• органи спеціалізованого функціонального управління;

• органи спеціалізованого галузевого управління.

До органів надвідомчого управління і контролю у сфері екології відносяться Міністерство охорони здоров'я України та Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

До органів спеціального поресурсного управління відносяться: Держкомзем, Держкомгеології, Держводгосп, Держкомлісгосп, Держрибгосп, Держкомгідромет, Державний комітет України з нагляду за охороною праці. Кожен із цих органів відповідає за окремий природний ресурс, здійснює управління і нагляд у чітко визначеній сфері правовідносин у сфері екології.

До органів спеціалізованого функціонального управління в сфері екології відносяться ті органи, які мають у ній одну або більше функцій управління. Ці органи також здійснюють управління і в інших сферах управлінської діяльності. До таких органів відносять:

• Міністерство надзвичайних ситуацій;

• Державтоінспекцію МВС України (здійснює контроль за викидами шкідливих забруднюючих речовин у повітря з пересувних об’єктів);

• Держспоживзахист (внутрішня екологічна безпека);

• Держстандарт (забезпечує метрологічний нагляд, видає сертифікати якості);

• Держбуд (додержання вимог використання земель, додержання вимог під час будівництва, моніторинг);

• Українська державна інспекція реєстру та безпеки судноплавства;

• Мінінформ.

До органів спеціалізованого галузевого управління відносяться Мінагропром, Мінвуглепром, Держнафтогаз тощо. Це такі органи спеціального державного управління, під відомством яких знаходиться окрема галузь господарства.

Всі ланки цієї системи складають єдине ціле і доповнюють одна одну. В той же час кожна з цих ланок наділена самостійними функціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру.

1. Підсистема нагляду і контролю за станом навколишнього середовища. Відповідальність за організацію цієї підсистеми несе Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет природних ресурсів, Держстандарт, Міні­стерство охорони здоров’я та інші міністерства і відомства України, а також місцеві обласні, міські і районні органи відповідного профілю.

2. Інформативна та техніко-економічна підсистема обробки і аналізу статистичних та інших даних в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Керує цією підсистемою Державний комітет статистики України і його обласні та районні управління, а також Міністерст­во охорони навколишнього природного середовища. Ці органи разом формують єдиний банк даних з різних аспектів охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування як в територіальному, так і в галузевому розрізах.

3. Підсистема використання і охорони природних ресурсів. Вона знаходиться в компетенції місцевих рад, які контролюють і регулюють всю природоохоронну роботу міністерств і відомств. Галузевий і міжгалузевий характер раціонального природокористування визначається специфікою господарської діяльності струк­турних підрозділів міністерств і відомств і залежить від виробничого профілю підприємств і об’єднань.

4. Підсистема фундаментальних і прикладних досліджень зі взаємодії використання ресурсів біосфери і розвитку суспільного вироб­ництва. Ця підсистема базується на діяльності Національної Академії Наук України, Міністерства освіти і науки України. Вони ра­зом з міністерствами і відомствами розробляють і затверджують плани науково-дослідних робіт з наукових основ раціонального при­родокористування, координують діяльність наукових закладів у розробці найважливіших проблем охорони навколишнього середовища.

5. Підсистема управління і планування в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Це одна з центральних ланок всієї природоохоронної системи. Керівництво і координацію діяльності цієї підсистеми здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство еконо­міки та з питань європейської інтеграції. При цьому необхідно враховувати, що в системі планового управління раціональним природокористуванням провідним є територіальний підхід.

Адміністративне управління охороною навколишнього природ­ного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій нагляду, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування і іншої виконавчо-розпо­рядчої діяльності.

Метою управління в галузі охорони навколишнього середовища є реалізація законодавства, контроль за виконанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комп­лексних заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгоджень дій державних і громадських органів у галузі охорони природного середовища.

Однак, слід зазначити, що система управління в галузі навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є поки що недостатньо гнучкою і забезпечує, в першу чергу, галузеві інтереси. Тому удосконалення управління тут повинно йти шляхом подальшого уточнення ролі і місця територіального і галузевого факторів у формуванні основних якісних параметрів навколишнього середовища.

Саме тому у сфері природокористування екологічне інформаційне забезпечення має особливе значення. За його допомогою органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування отримують дані про природні ресурси, їх кількісні та якісні харак­теристики, на основі яких вирішують питання про можливість надання природних ресурсів у спеціальне використання чи обмеження такого використання за екологічними чинниками, допустимі обсяги споживання природних сировинних ресурсів на тій чи іншій території, роз­поділ природних ресурсів між окремими природокористувачами, визначення природних об'єктів, на яких допускається загальне природокористування тощо.

Як функція державного управління у сфері спеціального природокористування екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державного управління, на які покладено організацію збирання інформації про стан природних ресурсів, їх розподіл між природокористувачами, накопичення такої інформації в передбачений законодавством спосіб та оприлюднення, забезпечення вільного доступу до неї.

Джерелами інформації про стан природних ресурсів та природокористувачів є:

• кадастри природних ресурсів;

• реєстри природо-користувачів;

• дані державного обліку та звітності;

• дані моніторингу довкілля;

• Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні, повідомлення (щорічна інформація) Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій та Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій;

• документація, що надається природокористувачем для отримання спеціального дозволу на використання природного ресурсу та ін. джерела інформації.

Відносини інформаційного характеру, учасниками яких є відповідні державні органи, виникають також у процесі організації здійснення державної екологічної експертизи, прийняття рішень про надання природних ресурсів у спеціальне використання, організації публічних слухань проектів господарської діяльності, реалізація яких може негативно позначитися на стані природних ресурсів, видачі різних довідок екологічного характеру в порядку, встановленому законодавством, у процесі здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства про охорону природних ресурсів, їх раціональне використання.

Екологічне інформаційне забезпечення у системі державного управління природокористуванням має два призначення: перше: сприяння організації сталого природокористування, яке не призводить до деградації природного середовища та його окремих елементів, надає можливість розвивати економіку, не зменшуючи її ресурсну базу; друге: створення умов для організації ефективного державного та громадського контролю за збереженням природних ресурсів, їх відтворенням і раціональним використанням. У першому випадку на основі обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів за допомогою кадастрів природних ресурсів, інших систем обліку в цій сфері та даних моніторингу довкілля розробляються плани та програми з питань охорони довкілля, охорони та раціонального використання природних ресурсів, здійснюється розподіл природних ресурсів між природокористувачами. У другому випадку оцінюється стан довкілля, окремих природних ресурсів, на підставі проведеного аналізу виявляються слабкі місця в організації природокористування та здійснюються заходи щодо їх усунення.

Таким чином, політика у сфері природи та природокористування спрямована на перебудову відносин у системі "людина – суспільство – навколишнє середовище" з метою підтримки та створення сприятливих екологічних умов для проживання населення, забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів. У майбутньому планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на навколишнє середовище як складову державного управління національної економіки.

Контрольне питання

Напрямки удосконалення державного регулювання економічних відносин у сфері природокористування

.

ТЕМА .3.5 ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

1. Зовнішньоекономічна політика держави: зміст і цілі.

2. Зовнішньоторговельна політика держави, її основні типи і інструменти.

3. Державне регулювання міжнародного руху факторів виробництва.

4. Валютна політика держави.