4 Економічні інтереси і дерЖавне регулювання національної економіки

Суб'єктами економічної політики стають носії, виразники і виконавці господарських інтересів.Носії господарських інтересів – фізичні і юридичні особи, що мають свої індивідуальні інтереси.Наприклад, найняті робітники, господарі підприємств, землевласники, акціонери і так далі

У кожної з груп суспільства є свої інтереси, обумовлені специфікою її становища, приналежністю до того або іншого регіону. Представники цих груп можуть індивідуально виражати свої інтереси на мітингах, в засобах масової інформації, при зверненні до державних установ. Крім того, може здійснюватися тиск або лобіювання окремих інтересів в тих або інших органах влади.Дія господарських суб'єктів не означає автоматичного регулювання державного апарату, але зв'язок неминуче встановлюється. Вплив такої дії носіїв інтересів незначний і носить інформаційний характер.

Носії господарських інтересів об'єднуються в союзи. Чисельність їх різна, різний і їх вплив на економічну політику. Ці об'єднання є виразниками господарських інтересів. Союзи виконують складніші завдання, ніж просто віддзеркалення інтересів своїх членів. Вони їх уніфікують і перетворюють на програму дій.

Для здійснення своєї економічної політики у крупних виразників економічних інтересів є матеріальні умови: наявність значних фінансових ресурсів, власних друкарських видань, центрів підготовки кадрів. Істотним чинником може бути наявність особливих організацій, що займаються зв'язками з громадськістю.

Ступінь здатності досягати цілей визначається можливістю здійснити ту або іншу стратегію. Серед яких виділимо:

1) особисту мету – особиста участь в органах державної власти;

2) лобізм – дія на представників органів влади;

3) особисте представництво, забезпечене фінансовою підтримкою союзу і спеціальною професійною підготовкою.

Як союзи підприємців, так і профспілки побудовані по матричній системі: мають галузеві і територіальні мережі. Всі місцеві і галузеві союзи підпорядковані загальнонаціональним центрам, які у свою чергу входять в міжнародні об'єднання.

На економічну політику істотний вплив здійснюють рекомендації, ради, консультації виразників господарських інтересів.

Розглянемо, механізм впливу спілки підприємців на напрямки економічної політики:

1) Вони фінансують значну частину витрат під час виборної компанії.

2) Беруть участь в розробці законодавства. Так, Федеральний союз німецьких промисловців, направляє парламенту і уряду до 200 законопроектів щорічно.

3) Утримання армії лобістів. У США число офіційно зареєстрованих лобістів в декілька разів перевищує число американських конгресменів.

4) Створення союзами підприємців різних консультаційних комісій і комітетів при міністерствах.

5) З'єднанню сили приватного сектора і держави служить практика публічних слухань, коли на засідання парламенту запрошуються представники союзу підприємців і профспілок.

Проводять в життя програму економічної політики виконавці господарських інтересів - органи державного управління

Управлінський вплив здійснюють суб’єкти державного управління. Вонимають певні компетенцію і владні повноваження для втілення своєї волі у форміуправлінських рішень. У державному управлінні до суб’єктів управління належать:органи виконавчої влади, посадові особи, службовці, які наділені державнимиповноваженнями. Суб’єкт управління забезпечує реалізацію інтересів певноїсоціальної спільноти – народу, певної верстви суспільства, нації та ін. Існує своєріднаієрархія інтересів, яка відображає структурованість суспільства. Механізмпогодження та гармонізації інтересів розрахований на переборення суперечностейз метою досягнення загальних соціальний цілей. Суб’єктам управління притаманнізагальні функції і цілі, єдність принципів їх утворення, побудови та діяльності,структурна єдність та інші ієрархічні зв’язки та відносини, узгодження між собоюуправлінських рішень.

Відносини між суб’єктами і об’єктами можуть носити субординаційний та координаційний характер. Підпорядкування одного інтересам іншого призводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків, субординації. Поєднання двох і більше дій одного рівня, які спрямовані на досягнення запланованого результату, призводить до встановлення горизонтальних зв’язків, координації. Характерною рисою управлінських відносин у сфері державного управління є їх владний характер, який надає змогу органам виконавчої влади здійснювати управління відповідними об’єктами.

Для того, щоб не допустити надмірної концентрації влади в одному органі, владні повноваження повинні бути розподілені між різними органами. У більшості держав світу державна влада базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Таким чином розподіляється механізм здійснення влади, який можна структурувати за двома ознаками: функціональною та інституційною. Перша означає виділення основних функціональних видів державної діяльності – законотворення, виконавчо-розпорядча діяльність і правосуддя. Друга втілює організаційний устрій держави як сукупності різних державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), наділених державно-владними повноваженнями. Принцип "розподілу влади" є теоретичною доктриною, на основі якої здійснюється функціонування державного механізму. Конституція України формулює поділ влади як один із принципів конституційного ладу держави і закріплює його через перерозподіл повноважень між вищими владними інституціями. Зміни до Конституції України, які почали діяти з 1 січня 2007 року, свідчать про започаткування дії парламентсько-президентської форми правління в Україні.

Державна влада здійснюється через органи влади, виділені в Конституції як конкретні суб’єкти – державні органи і їх системи. Верховна Рада України є законодавчою гілкою влади, що приймає закони і контролює їх дотримання. Кабінет міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації організують виконання законів. Діюча система судових органів на чолі з Верховним Судом здійснює правосуддя. Інтегруючу функцію щодо гілок влади надано Президентові України – Главі держави, який сприяє узгодженості у діяльності органів державної влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, акти якої є обов’язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами. Це зумовлює особливе місце Верховної Ради України в механізмі здійснення державної влади, його першість у регулюванні та встановлені суспільних відносин. До основних функцій Верховної Ради відносять: вияв законодавчої ініціативи, прийняття законів, публікування законів (функція законотворення), контроль за забезпеченням конституційних прав і свобод громадян, дотриманням законів та інших нормативно-правових актів, виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів і посадових осіб, призначених, обраних або затверджених Верховної Радою України (функція контролю), побудова і функціонування органів виконавчої і судової влади, визначення принципів функціонування місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, встановлення спеціальних режимів.

Президент України є Главою держави. Основні функції Президента України зводяться до наступних: формування стратегії соціально-економічного розвитку країни, здійснення правового регулювання економічних відносин, здійснення кадрової політики у межах уряду і виконавчої влади взагалі, організаційна і координація діяльності державних органів. Стратегія соціально-економічного розвитку країни є документом, основні положення якого висвітлюються у посланнях до народу та щорічних посланнях Президента України до Верховної Ради України.

Організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України здійснює Секретаріат Президента України на чолі з Головою Секретаріату.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади України є Кабінет Міністрів України, що виконує свої функції як безпосередньо, так і через центральніта місцеві органи виконавчої влади. Кабінет Міністрів України забезпечуєздійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Законів Українита інших нормативно-правових актів; забезпечує проведення фінансової, цінової,інвестиційної та податкової політики, політики у сферах зайнятості населення,соціального захисту населення, науки, освіти, охорони довкілля; здійснюєуправління об’єктами державної власності, розробляє проект закону України проДержавний бюджет України і забезпечує його виконання, здійснює заходи щодозабезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадськогопорядку, організує здійснення зовнішньоекономічної діяльності, спрямовує ікоординує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади. КабінетуМіністрів України підзвітні і підконтрольні місцеві державні адміністрації.Стосовно органів місцевого самоврядування (місцеві ради) компетенція КабінетуМіністрів України спрямована на максимальне сприяння його функціонуванню ірозвитку без втручання в безпосередню діяльність органів самоорганізаціїнаселення.

Оперативне державне управління в окремих галузях і сферах суспільного життя здійснюють центральні органи у системі органів виконавчої влади. До основних функцій цих органів належать: участь у формуванні та реалізації державної економічної політики, прогнозування розвитку економіки, участь у розробці Державного бюджету України і Державної програми економічного і соціального розвитку України, розроблення цільових програм розвитку відповідної галузі, внесення пропозицій про умови забезпечення соціального захисту населення, екологічної безпеки, участь у підготовці міжнародних договорів України.

Ці органи поділяються на такі групи.

1. Міністерства, керівники (міністри) яких входять до складу Кабінету Міністрів. Міністерства мають широку компетенцію і галузеву спеціалізацію. Існують два види міністерств: галузеві та функціональні. Міністерства є самостійними державними органами, вони підпорядковуються тільки Кабінету Міністрів. Міністр кожного міністерства здійснює управління у певній сфері суспільного розвитку.

2. Державні комітети та інші органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України. Цей орган здійснює державне управління у певній невеликій галузі господарювання, реалізує певний напрям державної політики. Обсяг повноважень конкретного державного комітету визначає Президент України, який затверджує положення про нього.

3. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Порядок їх функціонування є подібним до міністерств та державних комітетів. Існує також група органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.

4. Інші центральні органи та установи України.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони наділені всією повнотою державної влади на своїй території. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним та обласним радам у межах чинного законодавства. Основними їх функціями з регулювання економічних відносин і соціально-економічного розвитку є такими: розроблення прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону, бюджетна діяльність, забезпечення функціонування об’єктів комунальної власності, забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля, соціальний захист і розв’язання проблем зайнятості.

Місцеві державні адміністрації взаємодіють з органами місцевого самоврядування (місцевими радами), здійснюють повноваження, делеговані їм відповідними обласними і районними радами, сприяють здійсненню ними владних повноважень, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвиту відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування. Місцеві ради на рівні сіл, селищ, районів у місті (у разі створеннярад) та міст є первинними ланками місцевого самоврядування із відповідними виконавчими органами.

Судові органи різних рівнів повинні стежити за виконанням законів, розглядати конфліктні ситуації, претензії суб'єктів господарювання.

Значні зміни у регулювання економічних процесів вносить тенденція глобалізації. По мірі посилення взаємозалежності економічних процесів у різних частинах світу зростають частота і глибина криз, здатних викликати макроекономічні збої в національній економіці та гострі соціальні конфлікти в країні, що суттєво підвищує управлінське навантаження на суб’єктів державного регулювання національної економіки [7].

Доцільно враховувати дію суб’єктів політики, які мають приховані групові інтереси:Клан– це мала група, що намагається шляхом спрямованих дій зайняти панівне становище у певній політичній структурі (партії, групі тиску, уряді);Мафія– суворо ієрархізована і глибоко законспірована організація, що намагається досягти користолюбних цілей у рамках не тільки якоїсь організації, а й усього суспільства. На відміну від організованої злочинності мафія тісно пов’язана із політикою;Родинно-земляцькі угрупуванняздебільшого існують на нижчих рівнях влади, але підтримують контакти з представниками вищих політичних кіл. Такі зв'язки можуть відігравати важливу роль при формуванні вищих ешелонів влади (президент при формуванні кабінету міністрів надає перевагу особам з близького йому оточення).

Разом з прямою дією суб'єктів на економічну політику слід враховувати і наявність зворотних зв'язків.

Зворотний зв'язок в економічній політиці між її суб'єктами виявляється у визнанні успіху економічної політики, як показника вимірюваного характеру (темпи зростання, рівень зайнятості, підвищення життєвого рівня), так і зниження соціальної напруженості в суспільстві. Важлива підтримка носіями господарських інтересів урядових рішень, інакше наступні вибори можуть бути програні.

Для урядових органів важливе отримання оперативної інформації, достовірного прогнозу поведінки господарських суб'єктів у разі здійснення тієї або іншої міри. Для цього існує зворотний механізм у вигляді анкетних опитів.Опити проводяться спеціалізованими центрами і дозволяють робити досить точні прогнози

Підводячи підсумки, розглянемо особливості суб'єктів української економічної політики. Вони пов'язані з одноплановою орієнтацією на роль держави. У здійсненні регулюючих програм панує підхід, при якому немає персональної відповідальності державних структур, окремих керівників.

Крім того, українська суспільно-економічна система поки не володіє належним структурним різноманіттям.

Шар підприємців ще недостатньо великий для перетворення на провідну силу економічної політики. Союзи підприємців ще тільки відпрацьовують методи взаємодії з владою. З'явилися незалежні профспілки, проте, і їх роль невелика.

Найактивніше діють такі інститути, як Національний банк України, Міністерство фінансів.

Свою спеціалізацію мають і політичні партії як суб'єкти економічної політики. Для партій характерні нечисленність, слабкість організаційної структури, невизначеність соціальної бази, відсутність позитивних програм. Багато які з них є тільки пропартіями.

У нас партійна система носить проміжний характер. Відбувається не просто перехід від монопартійної системи до багатопартійної, але і перехід до реальної партійної структуризації суспільства на противагу гібриду партія – держава.Слід мати на увзі,що основа помірного політичного курсу – наявність так званого середнього класу, який ще не сформувався на Україні.

Тому не дивно, що суб'єкти господарювання мають свої егоїстичні устремління і відносно держави: податків платити якомога менше, а виплат від держави отримувати якомога більше.

Носії господарських інтересів можуть самостійно впливати на державні регулюючі органи. При цьому слід мати на увазі, що сила дії носія господарських інтересів визначається економічною владою суб'єктів економіки.

Самостійно продумайте особливості дії інших інституційних суб'єктів.

Термінологічний словник

Господарський порядок – відповідність поведінки суб єктів господарювання інституціональному середовищу.

Інституціональне середовище- сукупність та взаємодія існуючих у країні формальних і неформальних принципів, правил,норм і процедур економічної діяльності, санкціонованих законом або звичаєм, а також організацій та установ, політичних й адміністративних структур, що контролюють дотримання

економічними суб’єктами законодавчих норм в інтересах усієї суспільної системи.Функціональним призначенням інституціонального середовища є забезпечення умов спільної життєдіяльності господарюючих суб’єктів.

Дефіцит - для реалізації деякого наміру відсутні ресурси.

Практичний аспект – це сукупність конкретних заходів щодо реалізації регулювання, які грунтуються на наукових розробках. Цей аспект називають позитивною економічною політикою.

Теоретичний аспект – це систематичне дослідження мотивів дій, націлених на формування найбільш ефективного розвитку національної економіки.

Стратегія точкової дії – панування окремих автономних напрямків регулювання національної економіки

Сутність економічної політики - сукупність регулюючих дій,що направлені на впорядкування економічних процесів.

Суб´єкт економічної політики — це дійова особа, соціальна група чи організація, які, маючи певні інтереси, використовуючи певні засоби, проявляють себе у сфері регулювання економіки.

Зворотний зв'язок в економічній політиці між її суб'єктами виявляється у визнанні успіху економічної політики, як показника вимірюваного характеру (темпи зростання, рівень зайнятості, підвищення життєвого рівня), так і зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Питання для самоконтролю

1.1. Охарактеризуйте основні чинники економічної політики.

1.2. У чому полягають особливості суб’єктів економічної політики України.

1.3. Поясність вплив економічних інтересів на формування економічної політики.

1.4.Розгляньте недержавні інститути як суб’єкти економічної політики.

1.5. Охарактеризуйте сутність та моделі господарського порядку.

1.6. Чим обумовлена зміна моделі господарського порядку?

1.7. Охарактеризуйте процес історичного розвитку економічної політики.

1.8.Що розуміється під економічною ментальністю нації? У чому полягає актуальність проблеми української економічної ментальності в сучасних умовах?

1.9.Охарактеризуйте основні риси української економічної ментальності.

1.10.У чому відмінність дій державних та недержавних суб’єктів економічної політики?

1.11. Хто є носіями економічних інтересів?

1.12 Охарактеризуйте, в яких випадках використовується позитивний підхід, а в яких – нормативний підхід до економічної політики.

Тести

Обґрунтуйте відповідь.

1.1. За наявності недоліків ринковий порядок має незаперечну перевагу:

а) у наданні свободи усім господарюючим суб’єктам;

б) у ефективному розподілі ресурсів;

в) у зрівняльному розподілі доходу;

г) стабільному розвитку економіки.

1.2Який з нижчеперелічених елементів є найважливішим для ринкового господарського порядку:

а) ефективні профспілки;

б) загальне державне регулювання;

в) зважені дії профспілок;

г) конкуренція на ринку.

1.3. До переваг планової економіки можна віднести:

а) мобілізацію ресурсів на пріоритетні напрями;

б) слабко виражена соціальна диференціація;

в) стійкий дефіцит ресурсів;

г) обмеження приватного підприємництва.

1.4. Що є постійним дефіцитом в ринковій економіці:

а) соціальні гарантії;

б) гроші;

в) послуги спеціалістів світового рівня;

г) інтелектуальні товари.

1.5. Що є постійним дефіцитом в плановій економіці:

а) гроші;

б) ресурси;

в) товари та послуги;

г) інтелектуальні товари.

1.6 Які чинники обумовлюють неминучість дефіциту ресурсів в плановому господарському порядку:

а) відсутність рівноваги цін;

б) повна зайнятість;

в) жорсткі бюджетні обмеження.

1.7. Економічна політика – це:

а) заходи, спрямовані на упорядкування економічних процесів;

б) конкуренція різних економічних ідей;

в) здатність управляти економічними процесами;

г) здатність приймати ефективні господарські рішення;

д) цілі та засоби їх досягнення.

1.8. До суб’єктів економічної політики не відносяться:

а) трудящі;

б) спілки підприємців та промисловців;

в) культурні організації;

г) професійні спілки.

Практичні завдання:

1.1. Охарактеризуйте особливості впливу на формування та реалізацію економічної політики:

а) спілки підприємців та промисловців;

б) професійних спілок;

в) політичних партій.

Обґрунтуйте відповідь.

1.2 Які методи впливу професійних спілок на економічну політику? Вкажіть можливі варіанти:

а) через прямий влив на членів парламенту (лобізм);

б) установлення свого представництва в парламенті;

в) організація страйків на рівні підприємства, галузі, регіону, країни в цілому;

г) критичні виступи в засобах масової інформації.

Обґрунтуйте відповідь.

1.3. Охарактеризуйте особливості взаємодії суб’єктів економічної політики в українській економіці.

1.4Про яку особливість розвитку інститутів говорив Д.Норт, вказуючи, що одного разу зроблений інституційний вибір задає рамки подальших змін, які обмежують варіанти вибору в майбутньому? Чим можна пояснити цю залежність? Наведіть приклад даного феномена з української практики.

1.4Розгляньте проблему подолання нестабільності політичної влади та політичної системи в Україні та інших країнах в транзитивний період.

1.5. Які органи державної влади здійснюють керівництво економікою України? Що входить до їхньої компетенції?

Українське суспільство в умовах ринкової економіки об'єктивно піддається до все більшої стратифікації. Прослідіть, як це впливає на процес формування економічної політики.

1.6. Приведіть приклади нормативної економічної політики в сучасній економіці України.

1.7. Розгляньте вплив інституціонального середовища на вибір стратегії економічної політики.

1.8. Проаналізуйте здобутки та соціальні й економічні витрати, пов’язані з переходом до ринку. Чи можливо було зменшити «плату» за економічні перетворення?

1.9. Проаналізуйте головні інституціональні зміни трансформаційної економіки України, що відбуваються нині й вже відбулися.

1.10Розгляньте пісумки будь-якого з поточних соціологічних досліджень.Як воно може бути використано для встановлення зворотнього зв язку у економічній політиці?

Література.

1. Дементьев В. В. Институты, поведение, власть / В. В. Дементьев // Постсоветский институционализм.

– Донецк : Каштан, 2005. – С. 102–123.

2. Норт Д. С. Институты, идеология и эффективность экономики / Д. С. Норт // От плана к рынку:будущее постсоциалистических республик ; [пер. с англ. ; под ред. Б. С. Пинскера ; сост. Л. И. Пияшева и Дж.Дорн]. – М., 1993. – 307с.

3.Харченко Е.В., Вертакова Ю.В. Государственное регулирование национальной экономики. 5-е изд., перераб. и доп 149,00 М.: КноРус328 пер 2011 Экономическая литература

4.Мельников В.В. Государственное регулирование национальной экономики: Учебное пособие 146,00 Омега-Л 335 пер 2012 Экономическая литература

5.Прудников В.М. Государственное регулирование предпринимательской деятельности. 3-е изд. Учебное пособие 124,00 М.: РИОР 232 обл 2011 Экономическая литература

Свищева В.А. Государственные и муниципальные финансы: Практикум 81,00 Дашков и К 136 обл 2012 Экономическая литература

6.Мысляева И.Н. Государственные и муниципальные финансы: Учебник . 3-е изд., перераб. и доп 197,00 Инфра-М 393 пер 2012

7Державне регулювання економiки.Навчальний посiбник К.: Хай-Тек Прес 2011

8.Нацiональна економiка.Навчальний посiбник К.: ЦУЛ 248 2012

9.цiональна економiка.Навчальний посiбник К.: Лiра-К 432 2011

10.Нацiональна економiка.Навчальний посiбник К.: Знання 463 2011

11.Нацiональна економiка.Пiдручник для студентiв заочноi форми навчання 103,00 Львiв: Новий свiт 352 2011

12.Економічна політикав Україні: вихід з кризи та перехід на шлях інноваційного розвитку [Текст] : матеріали II Пленуму Спілки економістів України та Всеукраїнської наук.-практ. конф. / за ред. В. В. Оскольського ; Спілка економістів України. - К. : [б. в.], 2010. - 364 с.

13.Радіонова, І. Ф.Макроекономіка та економічна політика [Текст] : підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. закладів / І. Ф. Радіонова. - К. : Таксон, 1996. - 237 с.

14.Миколайчук, М М. Економічна політикарегіонального розвитку в умовах глобалізації [Текст] : монографія / М. М. Миколайчук ; Національна академія держ. управління при Президентові України. - К. : К.І.С., 2009. – 228

15.Зазимко, АЗ.Економічна політика (Структурні схеми) [Текст] : навч. посіб. / А. З. Зазимко ; ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. - К. : КНЕУ, 2010. - 218 с. :

Тема2.

Роль держави в проведенні економічної політики. Сутність та межи державного регулювання економіки

1. Місце державної економічної політики в системі саморегулювання.

2Монополія як «провал» ринку.Анимонопольна політика

3.Екстерналії, суспільні блага та асиметричність інформації як чинники державного регулювання

4. Економічні функції уряду.

5. Доктрини економічної політики держави.

6. Роль державного сектора в системі національного господарства.

1 МІСЦЕ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ САМОРЕГУЛЮВАННЯ

Економіка будь-якої країни, як ми показали, вимагає регулювання економічних процесів, координації дії мільйонів господарюючих суб'єктів. Саме для цього необхідний господарський механізм макроекономічного рівня. У більшості країн сформувався господарський механізм регульованої ринкової економіки.._

Виникає питання, як в такій системі господарства взаємодіють ринок і держава? Яка економічна роль держави? Ринок і держава взаємно доповнюють один одного у вирішенні питань:

1) що і скільки проводити;

2) як розподілити ресурси;

3) як забезпечити ефективність економіки;

4) як забезпечити її стійкий розвиток.

Якщо уявити ринкову економіку без якого-небудь уряду, то вона представить вельми сумну картину. Злодії залишаться безкарними; розбіжності по контрактах вирішуватимуться за допомогою найманих банд; єдина валюта відсутня, тому використовують бартерні операції. Зрозуміло, що така система буде небезпечною і малоефективною.

У всіх країнах ринкової економіки уряду відводиться центральна роль в створенні національної валюти, поліцейських сил, судової системи.

Роль держави в економіці різна в різний час. В період вільної конкуренції А. Сміт порівнював її з функціями нічного сторожа. Головною з них є охорона приватної власності.

Нині економісти говорять про те, що держава з арбітра на футбольному полі перетворилася на активного гравця, що виявляється:

1) у зростанні питомої ваги витрат і доходів держави у ВНП.

2) розширенні значення д6ржавного сектора економіки.

3) у перерозподілі через державний бюджет значної частки національного доходу;

4) у регулюванні певних видів діяльності на макрорівні.

Ступінь такої активності держави диктується об'єктивними обставинами. Коли уряд надмірно втручається у функціонування ринку, можливе зниження ефективності економіки. Крім того, що розподіл ресурсів здійснюється не за принципом економічної доцільності, а за принципом політичного впливу, ще сильніше небезпека корупції.

Чому ж функціонування сучасної економіки вимагає державного втручання? Які функції може взяти на себе ринок, а які уряд?

Ринок дає інформацію кожному виробникові за допомогою цінових індикаторів (ціна – витрата – прибуток), що і скільки проводити. Як підкреслював А. Фон Хайек, ціна в цьому процесі грає вирішальну роль.

Успішна дія ринкового механізму можлива за умови вільної конкуренції:

1) коли кількість продавців і покупців достатня велике, ніхто не може вплинути на ціну;

2) між продавцями і покупцями неможлива змова, співпраця;

3) товари достатньо прості і однорідні, продаються у великих кількостях;_

4) вільна, надійна інформація у покупців про ринкову кон'юнктуру, ціни;

5) вільний вступ нових підприємств до галузі;

6) відсутність виробничих монополій і олігополій.

Механізм вільної конкуренції вільно діяв до XX століття, коли рівень розвитку продуктивних сил і концентрація виробництва була не дуже велика. У нових умовах ринковий механізм дає збої. Виникають так звані «провали ринку», коли ціновий механізм не працює. За визначенням німецького економісту А. Пігу, формами "провалів ринку", що викликають зростання активності держави, є наступні:монополія, екстерналії, суспільні блага та асиметричність інформації.Розглянемо їх докладніше