3. Форми регулювання інноваційної діяльності.

Вища форма регулятивної інноваційної діяльності – це вироблення й проведення інноваційної політики, керування інноваційною діяльністю.

У ході керування інноваційними проектами здійснюється організаційне, економічне, фінансове, нормативно-правове регулювання процесів створення й поширення інновацій. Системний підхід до керування інноваційними проектами означає необхідність комплексності та єдності різних видів регулювання інноваційної діяльності.

Регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється:

- на рівні держави;

- на регіональному рівні;

- на рівні окремого підприємства, організації, установи.

Системний підхід до керування інноваціями припускає єдність регулятивної інноваційної діяльності на всіх рівнях, тісний взаємозв'язок і погодженість усіх управлінських інструментів і рішень.

Основу керування інноваційними проектами становить державне регулювання інноваційної діяльності. Держава здійснює всі види регулювання інноваційної діяльності – організаційне, економічне, фінансове, нормативно-правове. Це регулювання здійснюється на базі інноваційних прогнозів і стратегій.

В інноваційному прогнозі, який є складовою частиною прогнозу соціально-економічного розвитку країни, розробляється передбачення основних параметрів інноваційної діяльності (її напрямків, видів, об'єктів, наслідків і т.п.). В інноваційних прогнозах будуються сценарії освоєння й поширення базисних інновацій, соціально-економічних наслідків практичного використання нових наукоємних продуктів і технологій. В інноваційних стратегіях визначаються пріоритетні напрямки інноваційної діяльності.

Для керування процесами розробки й реалізації інноваційних проектів істотну роль відіграють державні цільові програми. Ці програми концентрують засоби державного бюджету й позабюджетних джерел на фінансуванні як наукових досліджень і розробок, так і інноваційної діяльності по використанню їх результатів. Державні цільові програми забезпечують підтримку високоефективних інноваційних проектів на основі виділення пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки, переліку технологій державного рівня, виділення найважливіших проблем розвитку високотехнологічних галузей народного господарства.

Наступний рівень державного регулювання інноваційної діяльності реалізується в програмах технологічного розвитку, які формуються в рамках стратегій розвитку галузей народного господарства. Основна частина інвестицій у цих програмах забезпечується підприємствами із власних засобів або кредитних джерел, а участь держави полягає в основному в координації робіт і підтримці тих етапів, які зв’язані з підвищеним комерційним ризиком . Участь держави в програмах технологічного розвитку в цих випадках здійснюється в основному у формі гарантій. Державне регулювання інноваційної діяльності може проявлятися й у формі підтримки окремих інноваційних високоефективних проектів. Акцент робиться на підвищенні питомої ваги щодо невеликих інноваційних проектів, що швидко окупаються та розробляються на умовах паритетного фінансування з бюджету й за рахунок власних коштів підприємств при наявності гарантованого ринкового попиту на інноваційну продукцію проекту.

Таким чином, державне регулювання інноваційної діяльності може виражатися у формі державної підтримки інноваційних проектів, включених у державні й регіональні інноваційні програми, а також окремих інноваційних проектів.

Економічними факторами державного регулювання інноваційної діяльності, що сприяють створенню, освоєнню й поширенню інновацій, є такі, як:

- активізація підприємництва;

- припинення несумлінної конкуренції;

- проведення податкової політики й політики ціноутворення, що сприяють росту пропозиції на ринку інновацій;

- створення вигідних податкових умов для ведення інноваційної діяльності всіма суб'єктами;

- розвиток лізингу наукоємної продукції;

- підтримка вітчизняної інноваційної продукції на міжнародному ринку.

Для розробки й реалізації інноваційних проектів принципово важливим є те, що держава створює організаційні, економічні й правові умови для інноваційної діяльності.

Організаційне регулювання державою інноваційної діяльності проявляється:

- в підтримці інноваційних проектів, включених у державні й регіональні інноваційні програми;

- підтримці окремих значних інноваційних проектів;

- у сприянні розвитку інноваційної інфраструктури;

-у кадровій підтримці інноваційної діяльності;

- у сприянні підготовці, перепідготовці й підвищенню кваліфікації кадрів, що здійснюють інноваційну діяльність;

- у інформаційній підтримці державою інноваційної діяльності (наприклад, забезпечення доступу до інформації про пріоритети державної політики в інноваційній сфері, до відомостей про завершені науково-технічні дослідження, які можуть стати основою для інноваційної діяльності, до даних про виконувані й завершені інноваційні проекти і т.п.);

- у сприянні інтеграційним процесам в інноваційній сфері, розширенню взаємодії економічних суб'єктів і розвитку міжнародного співробітництва в цій сфері;

- захисту інтересів вітчизняних суб'єктів інноваційної діяльності в міжнародних організаціях.

Фінансове регулювання державою інноваційної діяльності засноване на проведенні бюджетної політики, що забезпечує фінансування інноваційної діяльності, напрямок в інноваційну сферу державних ресурсів, виділення прямих державних інвестицій для реалізації інноваційних програм і проектів, важливих для суспільного розвитку, але не привабливих для приватних інвесторів. За допомогою надання дотацій, пільгових кредитів, гарантій українським і іноземним інвесторам, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Держава створює законодавчі умови для активізації інноваційної діяльності, установлює правові основи взаємин її суб'єктів, гарантує охорону їх прав і інтересів, зокрема, охорони таких найбільш істотних для розвитку інноваційної діяльності прав, як права на об'єкти інтелектуальної власності.

В Україні основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є бюджетні кошти (державного бюджету й місцевих бюджетів) і позабюджетні, включаючи власні гроші організацій, що здійснюють інноваційну діяльність, і кошті інвесторів.

Фінансування інноваційної діяльності за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно цілям та пріоритетам державної інноваційної політики й призначається як для вирішення великомасштабних науково-технічних проблем, так і підтримці малого й середнього інноваційного підприємництва.

Засоби, які виділяються з державного бюджету, направляються на фінансування:

- державних інноваційних фондів;

- державних цільових інноваційних програм;

- високоефективних інноваційних проектів;

- програм державної підтримки інноваційної діяльності.

Державна підтримка ефективних інноваційних проектів передбачає такі форми участі держави в їхньому фінансуванні ( як правило, на конкурсній основі), як:

- централізовані інвестиційні кредити на поворотній основі;

- закріплення в державній власності частини акцій підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність;

- державні гарантії по інвестиційних кредитах, які надаються українськими й закордонними кредитно-фінансовими установами суб'єктам інноваційної діяльності.

Суб'єкти інноваційної діяльності самостійно визначають джерела, структуру й способи залучення позабюджетних засобів (позабюджетні засоби на фінансування інноваційної діяльності залучаються з державних і недержавних джерел).

Інноваційну діяльність організація може вести також й за рахунок власних коштів. Важливими внутрішніми джерелами фінансування інноваційної діяльності організацій є фонд амортизаційних відрахувань і фонд розвитку виробництва.

Однією з основних ознак сучасної системи кредитування діяльності інноваційних підприємств є її договірна основа. Усі питання, що виникають із приводу кредитування, вирішуються безпосередньо сторонами, що містять договір, наприклад, підприємством-позичальником і банком. При розв'язку питання про видачу інноваційного кредиту інвестор аналізує можливості реалізації інноваційної продукції на ринку, очікуване зростання доходів інноваційного підприємства й інші важливі характеристики, а у випадку довгострокових кредитів оцінюються й перспективи економічного становища інноваційного підприємства в цілому.

Для одержання цих і інших характеристик окупності фінансових вкладень інвестор, як правило, при ухваленні рішення про виділення кредиту розглядає відповідний бізнес-план інноваційного проекту.

Важливу роль у створенні інноваційного клімату в нашій країні відіграють інноваційні фонди. Основною метою інноваційних фондів є концентрація засобів на пріоритетні напрями інноваційної діяльності для фінансової підтримки перспективних інновацій. Інноваційні фонди можуть створюватися на правах некомерційних організацій ( тобто здобування прибутку не є основною метою), які засновувані на основі добровільних внесків. Вони формуються за рахунок засобів організацій і підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, коштів банків, страхових компаній і інших фінансових інститутів. У створенні й діяльності інноваційних фондів також можуть брати участь зацікавлені державні органі й державні фонди. Як правило, інноваційні фонди часто виконують функції поручителів і гарантів по зобов'язаннях інноваційних підприємств.

При фінансуванні інноваційних проектів, реалізація яких пов'язана з високим рівнем фінансового ризику й невизначеністю комерційного результату, інноваційні підприємства можуть використовувати різні форми кооперації, включаючи венчурні фонди, партнерські угоди на всіх стадіях розробки, освоєння й впровадження інновацій.

Удосконалення договірної основи здійснення інноваційної діяльності є важливим завданням керування інноваційними проектами. Нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності здійснюється на основі:

- договорів про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт;

- договорів про виконання проектних і дослідницьких робіт;

- договорів будівельного підряду;

- договорів по наданню послуг для здійснення інноваційної діяльності;

- договорів по страхуванню інноваційних ризиків;

- договорів (контрактів) з інвесторами й інших договорів, передбачених законодавством.

Системний підхід до керування інноваційними проектами припускає органічне доповнення їх комерційного аналізу іншими видами аналізу ефективності. Безумовно, що вирішальне значення для забезпечення високої ефективності інноваційного проекту має його науково-технічний аналіз, у ході якого досліджуються рівень і ступінь наукової новизни проекту, відповідність пропонованих їм науково-технічних розв'язків сучасним науково-технічним вимогам, новим технологічним укладам, перспективність і технічна обґрунтованість проекту й т.п.

З позицій системного підходу до керування інноваційними проектами також важливу роль у дослідженні їх ефективності відіграє соціальний аналіз. Мета й завдання соціального аналізу ефективності інноваційного проекту пов'язані з дослідженням питань і виробленням заходів щодо забезпечення відповідності результатів проекту інтересам різних соціальних груп. В основі соціального аналізу ефективності інноваційного проекту лежить дослідження таких факторів, як соціальні й демографічні характеристики населення, включаючи такі кількісні й структурні характеристики, як етнічна, вікова структура населення, рівень і структура доходів, рівень споживання окремих видів товарів, забезпеченості певного роду послугами, показники умов праці, навчання, дані про здоров'я і т.д. Дослідження цих факторів доповнюється вивченням відповідності змісту інноваційного проекту місцевим соціально-культурним особливостям, тенденціям змін у потребах і поведінці людей і т.п. Важливо встановити, наскільки різні соціальні групи зацікавлені й можуть взяти участь у різних стадіях здійснення інноваційного проекту.

Системний аналіз ефективності інноваційних проектів також передбачає екологічний аналіз. У багатьох країнах законодавчо закріплюється необхідність проводити оцінку впливу на навколишнє середовище при розробці інвестиційних проектів. В Україні контроль над впливом проектів на навколишнє середовище здійснюється органами державної екологічної експертизи. У випадку скасування проекту через негативний вплив на навколишнє середовище його розроблювачі несуть значні матеріальні й моральні втрати, тому доцільні витрати на проведення екологічної експертизи проекту на самому початку його розробки.

Фінансово-економічний аналіз ефективності проекту проводиться на заключному етапі комплексної експертизи його розробки, але фактично він є центральним елементом усього системного аналізу ефективності інноваційного проекту. Облік фактору часу є одним з найважливіших принципів оцінки ефективності проекту. Цей облік базується на поняттях теорії цінності грошей у часі, згідно з якою та сама грошова сума має різну цінність у часі стосовно теперішнього моменту в силу, наприклад, інфляції, можливості альтернативного використання коштів (наприклад, гроші можна не вкладати в інноваційний проект, а покласти в банк і їх цінність буде змінюватися із часом), ризику й невизначеності, пов'язаної з інвестуванням у даний об'єкт та інших причин.

На сучасному етапі з метою інтенсифікації наукової діяльності в Україні розроблено державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програму фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. На регіональному рівні переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. На рівні окремих суб’єктів господарювання відбувається розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає специфіка інноваційної діяльності?

2. Який зміст інноваційного процесу?

3. Які основні рушійні сили інноваційного процесу?

4. Чим пояснити сучасне прискорення темпів науково-технічних і інноваційних процесів?

5. Які основні види інноваційної діяльності?

6. Чим відрізняються інкубатори від інших елементів інноваційної інфраструктури?

7. У чому виражається системний підхід до керування інноваційною діяльністю?

8. У чому полягає роль держави при реалізації інноваційних програм і проектів?

9. При яких економічних умовах активізуються інноваційні процеси?

10. Які фінансові механізми державного регулювання інноваційних процесів?

Література:

1. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: моногр. / [О.І.Амоша, В.П.Антонюк, А.І.Землянкін та ін.] – Донецьк, 2007. –328с.

2. Аналітична довідка про стан виконання заходів Національної програми сприяння малого підприємництва в Україні [Електронний ресурс] / Держ.комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, 2011. – Режим доступу:

http //www/dkrp.gou.ua/kompred/control/uk

3. Анищик В.М., Русецкий А.В., Толочко Н.К. Инновационная деятельность и научно-технологическое развитие. Учеб. пособие / Под ред. Н. К. Толочко. – Мн.: Изд. центр БГУ, 2005. – 151с.

4. Аньшин В.М., Дагаев А.А. Инновационный менеджмент: Концепции, многоуровневые стратегии и механизмы инновационного развития. Учеб. пособие / Под ред. В. М. Аньшина, А. А. Дагаева. — 3-е изд., перераб., доп. — М.: Дело, 2007. — 584 с.

5. Иванов В.В., Петров Б.И., Плетнёв К.И. Территории высокой концентрации научно-технического потенциала в странах ЕС. Монография: Москва, 2001. – 180 с.

6. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов / Абрамешин А.Е., Воронина Т.П., М .: Вита- Пресс, 2001. - 272 с.

7. Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент. Учебник, 4-е издание. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.

Термінологічний словник

Бізнес-інкубатор — організація, яка надає на певних умовах і на певний час спеціально обладнані приміщення та інше майно суб'єктам малого та середнього підприємництва, що розпочинають свою діяльність, з метою сприяння у набутті ними фінансової самостійності.

Дифузія інновацій — процес передачі інновацій комунікаційними каналами, внаслідок чого нововведення проникають в інші галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.

Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення та оновлення номенклатури і підвищення якості продукції з наступною ефективною реалізацією її на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Інноваційна інфраструктура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності.

Інноваційний потенціал– це сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні та інші, які використовуються для здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційний проект визначається як комплекс взаємозалежних документів, які передбачають здійснення конкретної інноваційної діяльності в певний період часу.

Інновація — кінцевий результат упровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Головними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Науковий результат — нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій.

Науково-технічна політика – це складова соціально-економічної політики держави щодо формування умов ефективного науково-технічного розвитку країни, визначення цілей, напрямів, форм її здійснення.

Науково-технічна політика держави — складова соціально-економічної політики, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.

Науково-технічний прогрес — історично обумовлений процес удосконалення засобів, предметів, технічних методів і форм організації праці й виробництва на основі широкого використання досягнень науки; процес накопичення знань, кількісного та якісного розвитку продуктивних сил.

Технопарк - це науково-виробничий територіальний комплекс, головне завдання якого полягає у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукоємних інноваційних фірм-клієнтів.

Технополіс – це великий сучасний науково-промисловий комплекс, що включає університети або науково-дослідні інститути, а також житлові райони, оснащені культурної й рекреаційною інфраструктурою, мета якого впровадження досягнень наукий техніки.

Практичні завдання

Кейс Передумови та перспективи створення технополісу в українському місті А

Метою створення технополісу є інтенсифікація процесів розробки, виробництва та впровадження наукоємної, конкурентоспроможної продукції із спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових організацій, нових інноваційних форм (технопарків та бізнес-інкубаторів), закладів освіти, промислових підприємств і компаній, інвестиційних та венчурних фондів, суб’єктів бізнесу та підприємництва на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни.

На основі слідуючих даних проаналізуйте можливість та перспективи створення технополіса в українському місті А.

Місто А розташовано в 200 км від столиці України - міста Києва, в 600 км від міста-порту Одеси, в 400 км від Львова, має аеропорт, велику залізничну станцію. В місті А діють державні медичний, технічний, педагогічний та аграрний університети. Науковий потенціал міста доповнюють 5 інститутів, 10 середніх спеціальних закладів, 9 науково-дослідних інститутів, 10 самостійних проектно-конструкторських організацій та 2 науково-конструкторських підрозділи. Існує розвинуті бібліотечний та патентний фонд. В місті діє 101 велике промислове підприємство, що виробляють широкий спектр продукції.

В місті працює понад 2,6 тис. малих підприємств, серед яких 128 утворено на основі капіталовкладень спільних з іноземними інвесторами та 40 філій спільних підприємств та 34 тис. приватних підприємців. Місто належить до найбільш привабливих регіонів щодо інвестування завдяки потужному промисловому та високому науковому потенціалу, розвинений транспортній інфраструктурі, банківській системи, сприятливому підприємницькому клімату. До того ж місто А розкинулась вздовж 10 кілометрів на обох мальовничих берегах Південного Бугу.

Місто зацікавлене в розширенні науковомісткого виробництва, в сталих темпах розвитку науково виробничого потенціалу території, зростанні робочих місць, формування виробничої та соціальної інфраструктури, підтримка активної підприємницької діяльності, стимулюванні розвитку освіти та науки.

1. Обгрунтуйте можливості технополісу в стимулюванні регіональної економіки. Чи достатньо ресурсів для створення технополісу?

2. Які програми соціально-економічного розвитку може вирішити функціонування технополісу в цьому місті?

2. Для втілення любого проекту потрібні інвестиції. Які джерела залучення фінансових ресурсів можуть бути в даному випадку?

3. Які технології потрібні для функціонування технополісу в місті А?

Кейс 1 до теми (розділу) Науково-технічна та інноваційна політика

«Start Up America - національна програма щодо прискорення та розвитку науково-технічної та інноваційної підприємницької діяльності»

Джерело:

На англійської мові: http://techcrunch.com/2011/01/31/startup-america-a-campaign-to-celebrate-inspire-and-accelerate-entrepreneurship/

перекладу на російську мову: http://alenapopova.ru/startup/startup-america-kampaniya-napravlennaya-na-razvitie-amerikanskix-startapov.html

У своїй промові StateoftheUnion у 2011 році Президент Обама закликав американську націю до посилення темпів освітньої та інноваційний діяльності для того щоб досягти успіху в майбутньому. Основний упор в Президентської стратегії Американських інновацій ставиться на креативний дух "Американського підприємця".

Обама зазначив запуск кампанії Стартап Америка - національної програми щодо прискорення та стимулювання розвитку підприємницької діяльності в усіх куточках країни, а також формування державно-приватного за своєю суттю партнерства Стартап Америка для посилення приватної підтримки підприємницької екосистеми. Стів Кейс (Steve Case) співзасновник AOL і глава Case Foundation став головою в цьому партнерстві, а Карл Шрамм (Carl Schramm) Президент і CEO KauffmannFoundation буде формувати раду директорів.

Для запуску кампанії Адміністрація Обами сформувала 27 зобов'язань, які покликані досягти 5 основних цілей.