2. Інноваційна інфраструктура.

Всі суб'єкті інноваційної діяльності, що виконують функції обслуговування й сприяння інноваційним процесам, утворюють інноваційну інфраструктуру.

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» інноваційна інфраструктура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності.

За допомогою різних елементів інноваційної інфраструктури вирішуються такі основні завдання сприяння інноваційної діяльності, як:

- інформаційне забезпечення;

- виробничо-технологічна підтримка інноваційної діяльності;

- завдання сертифікації й стандартизації інноваційної продукції;

- сприяння просуванню ефективних розробок і реалізації інноваційних проектів;

- проведення виставок інноваційних проектів і продуктів;

- надання консультаційної допомоги, підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для інноваційної діяльності та інші.

Досвід успішного розвитку інноваційної інфраструктури багатьох країн дозволяє розглядати в якості ключових її елементів технопаркові структури й інформаційно-технологічні системи. У цей час у світі існує велика безліч різноманітних форм технопаркових структур – наукові парки, технологічні й дослідницькі парки, інноваційні, інноваційно-технологічні й бізнес-інноваційні центри, центри трансферту технологій, інкубатори бізнесу й інкубатори технологій, віртуальні інкубатори, технополіси й інші. Між деякими із цих форм існують принципові відмінності, пов'язані з різним функціональним призначенням, специфікою організаційної форми, спектром розв'язуваних завдань, у той час як між іншими технопарковими структурами відмінність носить скоріше термінологічний характер, іноді пов'язаний з особливостями розвитку інноваційної інфраструктури в певній країні. Це робить актуальним завдання класифікації й систематизації різних форм технопаркових структур, виділення відмінних рис кожної з них.

Можна виділити основні три групи технопарковых структур:

- інкубатори;

- технопарки;

- технополіси.

Розглянемо відмінні риси, характерні ознаки кожної із цих форм і досвід їх функціонування в різних країнах.

Незважаючи на широкий спектр і різноманітність елементів інноваційної інфраструктури інкубаторів, можна дати їхню загальну характеристику як багатофункціональних комплексів, що надають різноманітні послуги новим інноваційним фірмам, що перебувають на стадії виникнення й становлення. Інакше кажучи, інкубатори призначені для «висиджування» нових інноваційних підприємств, надання їм допомоги на самих ранніх стадіях їх розвитку шляхом надання інформаційних, консультаційних послуг, оренди приміщення й устаткування та інших послуг.

Інкубаційний період фірми-клієнта триває звичайно від 2 до 5 років, після чого інноваційна фірма залишає інкубатор і починає самостійну діяльність. Конкретний перелік послуг, які здобуває нова інноваційна фірма в інкубаторі, багато в чому визначається технологічним профілем фірми, але в цей набір, як правило, входить оренда приміщення в інкубаторі. Таким чином, важливо, що інкубатори надають починаючим підприємцям в області інноваційного бізнесу, які як правило зазнають фінансових труднощів, «дах над головою» на пільгових умовах, можливість контактувати із собі подібними й користуватися послугами, що дозволяють інноваційної компанії, що зароджується, вижити в складному інноваційному середовищу з високим рівнем ризиків.

Діяльність бізнес-інкубаторів сприяє розвитку регіональної та місцевої економіки і створенню нових робочих місць, чим привертає до себе увагу з боку урядів держав, місцевого керівництва, науковців та економістів. Ефективно функціонуючі сучасні бізнес-інкубатори є одним із потенційно найсильніших економічних інструментів прискорення технічного і економічного розвитку як територій, так і окремих технологічних та виробничих напрямів господарської діяльності. Саме тому кількість бізнес-інкубаторів у світі стрімко збільшується. Якщо на початку 90-х років їх нараховувалося 200, то тепер понад 3000, і, за прогнозами, приріст кількості бізнес-інкубаторів й надалі відбуватиметься високими темпами.

Найбільш поширення інкубатори по «вирощуванню» нових бізнес-одиниць одержали в США (у країні налічується близько 600 інкубаторів, об'єднаних у Національну асоціацію інкубаторів бізнесу). Незважаючи на великий розкид напрямків діяльності інкубаторних структур (наприклад, створені інкубатори мистецтв, сільськогосподарські інкубатори), їхню різну спеціалізацію (наприклад, існують інкубатори для інноваційного підприємництва тільки в області програмного забезпечення або тільки в області біотехнології), майже три чверті всіх інкубаторів у цій країні підтримують самі тісні відносини з найближчими університетами, залучаючи їх персонал і потужності для надання послуг з метою формування й виживання малого бізнесу, підвищення соціальної й економічної активності населення, розвитку інноваційного середовища.

Під технопарком мається на увазі науково-виробничий територіальний комплекс, головне завдання якого полягає у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукоємних інноваційних фірм-клієнтів.

Спектр фірм-клієнтів технопарків на відміну від інкубаторів не обмежується тільки знову створюваними, що перебувають на самій ранній стадії розвитку. Послугами технопарків користуються малі й середні інноваційні підприємства, що перебувають на різних стадіях комерційного освоєння наукових знань, ноу-хау й наукоємних технологій. Для технопарків не властива тверда політика постійного відновлення, ротації клієнтів, типова для інкубаторів в області інноваційної діяльності. Крім того, якщо технопарки призначені для підтримки тільки інноваційної діяльності, то інкубатори можуть створюватися й для так званих нетехнологічних, тобто традиційних галузей і видів діяльності. Також слід зазначити, що комплекси інкубаторів розташовуються, як правило, в одному або декількох будинках. Технопарки ж звичайно мають і ділянки землі, які вони можуть здавати в оренду клієнтським фірмам під будівництво тими офісів або інших виробничих приміщень. До складу технопарку в якості його окремого структурного елемента може входити інкубатор. Отже, технопарки в порівнянні з інкубаторами мають на увазі створення більш різноманітного інноваційного середовища, що дозволяє надавати більш широкий спектр послуг з підтримки інноваційного підприємництва шляхом розвитку матеріально-технічної, соціально-культурної, інформаційної й фінансової бази становлення й розвитку діяльності малих і середніх інноваційних підприємств.

Центральне місце в структурі технопарку звичайно приділяється інноваційно-технологічним центрам, при яких нерідко функціонують інформаційно-аналітичні центри. Кожний із центрів технопарку надає спеціалізований набір послуг, наприклад, послуги з перепідготовки фахівців, пошук та надання інформації з певної технології, юридичні консультації й т.п. Подібно інкубаторам інноваційно-технологічні центри можуть бути й самостійним елементом інноваційної інфраструктури, що функціонують незалежно від технопаркової структури.

У якості відмітних характеристик різних типів або моделей парків пропонується розглядати або ступінь їх зв'язку з університетами й іншими науковими центрами, або різне охоплення стадій інноваційних процесів, або характер рушійних сил і практичну спрямованість їх діяльності. Звичайно, парки як елементи інноваційної інфраструктури мають специфічні особливості не тільки в кожній окремій країні, але й у кожному регіоні або місті, де вони існують. Тому не заперечуючи певних особливостей створення та функціонування парків у різних країнах і областях діяльності, представляється доцільним розглядати їх як один загальний вид технопаркових структур. У ролі засновників технопарків найчастіше виступають університети, технічні вузи, науково-дослідні й конструкторські установи. В Україні створення технопарків знаходиться ще на вихідній стадії.

Розвиток ідеї технопарків привів до появи в багатьох країнах найбільш інтегрованого й комплексного елемента інноваційної інфраструктури – технополісів. Технополіс, який нерідко називають також науковим містом або наукоградом, являє собою великий сучасний науково-промисловий комплекс, що включає університети або науково-дослідні інститути, а також житлові райони, оснащені культурної й рекреаційною інфраструктурою.

Метою будівництва технополісів є зосередження наукових досліджень у передових галузях, створення сприятливого середовища для розвитку нових наукоємних виробництв у цих галузях. Основою технополісу є його науково-дослідний комплекс. Він готує радикальні прориви в технології на основі фундаментальних наукових досліджень міжгалузевого характеру, які визначають перспективи розміщених у ньому виробництв.

Технополіси істотно різняться за масштабами, структурою та обсягом послуг, які надаються, за рівнем наукомісткості, складом учасників. До складу технополісів можуть входити:

• науково-дослідні організації та установи;

• промислові підприємства;

• культурно-побутові об'єкти;

• комунальні та інформаційні мережі;

• проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;

• фінансово-кредитні установи;

• торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури.

Технополіс характеризує гнучкість для формування нових структур, перерозподілу ресурсів, утворення нових суб'єктів наукової, науково-технічної та промислової діяльності. Науково-дослідні, промислові та інші організації в ньому самоорганізуються на основі спільної інфраструктури та інформаційної мережі, певної спеціалізації, а роль органів управління обмежується створенням базової інфраструктури, вирішенням різних організаційних питань, стимулювання науково-дослідної діяльності та сприятливого економічного клімату.

Зазвичай технополіси створюються в місцях розташування найбільших співтовариств учених та університетів; поряд із найбільшими промисловими компаніями і в місцях концентрації висококваліфікованих фахівців; на перетині найбільших авто- і повітряних шляхів; у місцях із сприятливими природними та кліматичними умовами, високим культурним рівнем населення.

В Україні є досвід функціонування технополісів. Такі структури, як «Київська політехніка», курортополіс «Трускавець» демонструють впродовж усього періоду свого функціонування високу ефективність інноваційної діяльності.Ураховуючи те, що високотехнологічний рівень виробництва зумовлює високу якість та міжнародну конкурентність продукції, що виробляється, технополіси стають не тільки інструментом оптимізації територіального розміщення промисловості, підвищення її ефективності, створення нових видів продукції, а також вони є потужним чинником та інструментом поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізації та розвитку нових видів наукомісткого виробництва.

Одним із ключових елементів інноваційної інфраструктури багатьох країн є інформаційно-технологічні системи. Ці системи засновані на базах даних, що містять найрізноманітнішу інформацію про суб'єктів і результати інноваційної діяльності, включаючи інформацію про інноваційні продукти, послуги, технології, наукові й інноваційні організації, об'єкти інтелектуальної власності й т.п.

Швидкий розвиток Інтернет-Технологій і інших нових інформаційних технологій дозволяє суттєво підвищити ефективність розв'язку завдання інформаційного забезпечення інноваційної діяльності. Використання мереж для інтерактивного дистанційного доступу до баз даних інформаційно-технологічних систем сприяють більш ефективному здійсненню інноваційних процесів. Прикладами успішного функціонування цього елемента інноваційної інфраструктури є інформаційно-технологічні системи ARIST, CORDIS, EPIPOS, підтримувані країнами ЄС. Науково-технологічна інформаційна служба ARIST – це інформаційний інструмент для одержання відомостей про існуючих на ринку інноваційних технології.

ARIST надає цілий ряд інформаційних послуг, які можна розбити на три групи:

- наукова й технологічна інформація для аналізу того, на якої стадії розвитку знаходиться певна інноваційна технологія;

- техніко-юридична інформація – аналізуються промислова власність (патенти, торговельні марки, корисні моделі, національні й закордонні технічні стандарти), а також законодавство, нормативно-правові акти різних країн;

- техніко-економічна інформація включає ринкові дослідження поставок.

У цей час у світі кожні 10 секунд оформляється заявка на патент. Тільки в Європі в рік реєструється 600 тисяч патентів. EPIPOS надає інноваційним організаціям такі послуги, як індивідуальний пошук, копіювання патентної документації, переклад коротких описів японських патентів, детальний статистичний аналіз за даними про патенти. У якості основної мети EPIPOS її розроблювачі вважають «відкрити ворота до світової науково-технічної інформації».

Інноваційна діяльність – це складний вид діяльності, що поєднує в собі виробництво нового знання, нових товарів, послуг, підготовку кадрів і ін. Тому найважливішим типом інноваційної діяльності є регулятивна інноваційна діяльність, тобто діяльність по підтримці й розвитку зв'язків між різними видами, елементами, компонентами інноваційної діяльності.