3 Суб'єкти економічної політики і їх взаємодія

У основі аналізу суб'єктів економічної політики лежить інституційний підхід, що припускає аналіз економічних інститутів, які мають відношення до регулювання економіки. Неправомірно однозначно ототожнювати інститути такого регулювання тільки з державою. Окрім останнього, до суб'єктів економічної політики слід віднести недержавні союзи, об'єднання. Характер дій даних суб'єктів вельми різний. Держава наділена політичною владою. Союзи, об'єднання можуть спиратися лише на свій потенціал.

Дамо характеристику цим суб'єктам:

А. Держава як суб'єкт економічної політики.

Завданням держави є узгодження інтересів різних груп суспільства в досягненні єдиних економічних цілей.

Відмінною рисою держави виявляє його виняткове право використовувати примушення. Примушувати – означає схиляти людей до діяльності, обмежуючи свободу їх вибору.

Складність структури суспільства зумовлює багатогранність регулюючої системи. Органи державного регулювання структуровані.

На вищому рівні відбувається розмежування функцій між законодавчими, виконавчими і судовими гілками влади.

У різних політичних структурах взаємодія гілок влади розрізняється:

1) Унітарна держава характеризується пануванням єдиної системи органів влади і правосуддя, що керуються єдиними правовими нормами. Всі управлінські утворення підпорядковані уряду і є адміністративними підрозділами.

2) Федерація є союзною державою, що складається з декількох утворень. Такий тип пристрою характерний для наявності роз'єднаних територій. Він забезпечує переваги державної єдності і самостійності членів федерального об'єднання. В умовах федерального устрою державної влади економічна політика реалізується на трьох рівнях: федеральному, регіональному і місцевому.

3) При парламентській формі правління виконавча влада володіє значними позиціями. Прикладом може служити Великобританія. При цьому кожна партійна фракція виступає як єдина команда, оскільки виборці голосують за партійний список. Тут партії контролюють законодавчу і виконавчу владу.

4) Для президентського режиму характерний феномен роздільного голосування, коли виборець може підтримувати виборця конкуруючої партії. Це характерно для США.

Слід мати на увазі, що основним органом кредитно-грошової політики є центральний (національний) банк.

У країнах з розвиненою ринковою економікою існують ще близькі до держави суспільно-правові інститути, яким передаються деякі функції по управлінню економікою. До таких інститутів у ФРН відносять регіональні управління по страхуванню, систему місцевих лікарняних кас. Подібні інституційні організації займають проміжне положення між державою і приватним сектором. Особливе місце займають так звані наддержавні інститути, які виникають в результаті міжнародних угод, міжнародні економічні організації, які істотно впливають на формування національної економічної політики окремих країн, зокрема з трансформаційним станом економіки (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо). Окремі рекомендації таких фінансово-економічних інституцій набувають форми вимог, а національні парламенти й уряди змушені виконувати їх частково або повністю, щоб забезпечити країну зовнішнім фінансуванням.

Б. Недержавні суб'єкти економічної політики.

До недержавних суб'єктів економічної політики відносять об'єднання, що виражають інтереси певних соціальних прошарків і груп. Це, перш за все, профспілки і союзи підприємців, в меншій мірі релігійні, культурні організації, політичні партії.

Найбільш могутніми суб'єктами з них є союзи підприємців, які можуть чинити тиск на владні структури, що визначають економічну політику. Оскільки держава метою своєї діяльності має благо всього суспільства, а приватний сектор переслідує свій інтерес, нерідко виникає їх відкрите протистояння, в якому держава не завжди знаходиться в кращому стані. Союзи можуть володіти перевагами в галузі реклами та інших можливостей дії на громадську думку.

Союзи підприємців і профспілки можуть здійснювати істотний вплив на вибори в органи державної влади ради дії на економічну політику.

Крім державних інститутів і економічних союзів, що беруть участь в проведенні економічної політики, непрямий вплив можуть здійснювати політичні організації, засоби масової інформації, авторитетні особи, експертні ради. Зупинимося на ролі останніх. Експертні ради діють тимчасово або постійно при різних суб'єктах: органах державного управління, союзах підприємців, профспілках. У основу формування таких рад покладено не голосування, а відбір авторитетних фахівців. Зазвичай ці ради представляють свої висновки до певного терміну. Документи, що представляються радами, містять загальну характеристику ситуації, визначають пріоритетні цілі і інструменти їх здійснення.

Умовами їх ефективності є неможливість втручання в конкретні напрями економічної політики; матеріальна незалежність від оцінки результатів їх діяльності замовниками; висновки роботи експертних рад повинні бути відкритими для громадськості.

Розглядаючи політичні партії як суб'єкти регулювання економіки, слід мати на увазі, що існує три структурні рівні партії: блок виборців, які голосують за неї на виборах; офіційна партійна організація; партія в системі правління.

Ці рівні взаємозв'язані, що виявляється під час виборів. Так, сумніви в здатності партії вирішити проблеми, що стоять перед суспільством, породжує феномен негативного голосування, тобто голосування не за того, кому потрібно подати підтримку, а проти того, хто відкидається.

Велику роль відіграють також засоби масової інформації (ЗМІ), передусім преса, телебачення, новітні інформаційні системи. Звичайно, визнавати інформаційну інфраструктуру суб'єктом державного регулювання економіки недоречно і неправильно, проте саме вона формує передавальний механізм регулювання, інформуючи економічних агентів про рішення суб'єктів державного регулювання. Від того, в який спосіб, як повно і коректно те або інше рішення державних управлінських структур представлено у ЗМІ, залежить його сприйняття суб'єктами господарювання, отже, і їх зворотна реакція у вигляді схвалення, ігнорування або бойкоту. Саме ЗМІ, а не органи державної влади, формують суспільну думку щодо ефективності й доцільності державного впливу на економіку.

Для розуміння механізму економічної політики важливо враховувати економічні інтереси.