4. Державне регулювання цін в Україні.

Основні принципи встановлення і застосування цін на товари і тарифів на послуги, а також організації контролю за їх дотриманням на території України визначаються Законом України "Про ціни і ціноутворення" та іншими законодавчими і нормативними документами [10]. Згідно із Законом політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно територіальних регіонів республіки;

- збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

- протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

- об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

- створення необхідних економічних гарантій для виробників;

- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку [10].

Дія Закону поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності і підпорядкованості. Відповідно до закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані та державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни.

Згідно із Законом державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.

Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів [10].

В першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги і квартирну плату, послуги зв'язку та ін.

У кризових ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектору (хліб і хлібобулочні вироби, масло-молочну продукцію, дитяче харчування та ін.).

Світова практика має достатньо прикладів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджується рішенням міждержавних органів [11, с.36-37].

Деякі галузі промисловості вимагають постійної державної підтримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам.

Велике значення має державне регулювання цін у зовнішній торгівлі. Підприємства – суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності – визначають конкретні ціни на договірних умовах з урахуванням попиту і пропозиції. В окремих випадках контрактні ціни повинні визначатися відповідно до індикативних цін, які встановлюються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків.

В Україні, крім ЗУ "Про ціни і ціноутворення", державне цінове регулювання регламентується також ЗУ "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" тощо. Закони у сфері ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання закони доповнюються та конкретизуються рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами Уряду.

Відповідно до ст.116 Конституції України забезпечення проведення цінової політики здійснюється Кабінетом Міністрів України. На підставі ст.13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" функції здійснення державного контролю за цінами Кабінетом Міністрів України покладено на Державну інспекцію з контролю за цінами.

У період реформування економічних відносин з метою посилення контролю за додержанням державної дисципліни цін і забезпечення надійного захисту населення від безпідставного зростання цін і тарифів на товари й послуги, було створено єдину систему органів державного контролю за цінами - Державну інспекцію по контролю за цінами, як центральний орган державної влади, та підвідомчі їй державні інспекції по контролю за цінами в АР Крим, областях та містах Києві і Севастополі, до яких входили державні інспектори в містах, районах і районах у містах. Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом, що діє у системі Міністерства економіки України, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові економіки України (нині Міністерства економічного розвитку і торгівлі).

Робота Держцінінспекції спрямована на забезпечення виконання завдань щодо здійснення систематичного контролю з питань додержання державної дисципліни цін, забезпечення належного рівня цінових спостережень та стабілізації цінової ситуації на ринках соціальнозначущих товарів і послуг [12].

Діяльність Міністерства економічного розвитку і торгівлі у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз і прогнозування динаміки цін і тарифів, розроблення відповідних пропозицій щодо регулювання цін і утримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Повноваження Міністерства економічного розвитку і торгівлі щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на транспортування його територією України та роздрібних цін на газ для населення.

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави. Їхні управління з питань ціноутворення місцевих державних адміністрацій мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару тощо.

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, установлюючи ціни, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком України). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом. Міністерство зв'язку — тарифи на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики — тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідне дерегулювання цієї сфери економіки [13, с.225-226].

Слід також акцентувати увагу на питанні встановлення цін в іноземній валюті. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про удосконалення порядку формування цін"формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно в національній грошовій одиниці. Під час формування цін допускається врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни. Зазначена постанова встановлює порядок перерахунку регульованих цін (тарифів) на товари й послуги, встановлені не в національній грошовій одиниці.

Законом України "Про природні монополії" [14] передбачено, що регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні мають здійснювати національні комісії регулювання.

В Україні, з метою встановлення меж природномонопольних галузевих структур, обґрунтування включення господарюючих суб'єктів до сфери природних монополій, органами АМК України, відповідно до наданих йому повноважень, складається і ведеться перелік суб'єктів природних монополій [15].

Що стосується монополій створених штучним чином відомі дві моделі для подолання встановлених ними високих цін. Зарубіжна теорія і практика показують, що високі ціни і норми прибутку монополістів спонукають інші підприємства і нових інвесторів до проникнення на ринки, що саме по собі створює умови для виникнення і розвитку конкуренції. Інша модель регулювання цін через граничний рівень рентабельності в процентах до витрат виробництва, яка практично не використовується у світовій практиці, набула в Україні значного поширення. Підприємство не має права перевищити в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. Протягом корот­кого проміжку часу такий підхід здатний стримати монопольні тенденції до підвищення цін та скорочення пропозиції. Однак у довгостроковому періоді виявляються негативні риси даного методу, котрі зумовлені пропорційною залежністю розміру прибутку від собівартості продукції. Тому підприємства-монополісти заінтересовані не в зниженні, а навпаки, у збільшенні витрат на свою продукцію, що за встановленого рівня рентабельності дає їм змогу отримати більший прибуток. Це негативно впливає на ефективність виробництва, призводить до безупинного підвищення собівартості продукції, а відтак і до постійного зростання цін. [13, с.230].

Тривалість процесу приватизації й роздержавлення в національній економіці викликає необхідність регулювання діяльності штучних монополій. Для вибору форм регулювання необхідна значна аналітична робота. Насамперед важливо з'ясувати, чи здатний ринок тієї або іншої продукції функціонувати нормально: чи надходить вільно імпорт з інших країн або регіонів, чи можуть потенційні учасники ринку вільно виходити на нього у відповідь на цінові сигнали, чи активно протидіє антимонопольне відомство поведінці великих підприємств. Якщо ці умови дотримуються, то вільні високі ціни будуть сприяти залученню нових виробників, а споживачі отримають виграш в довгостроковій перспективі за рахунок конкуренції.

Якщо ж умови на ринку такі, що він не в змозі функціонувати нормально, то, перш за все, слід направити зусилля на усунення недоліків цього ринку, створивши умови, що відкривають ринок для національних та зарубіжних фірм. При цьому слід виходити з того, що іноземна або внутрішня конкуренція виявляться ефективними засобами тривалого утримання цін на відносно низькому рівні. Ринок набагато краще, ніж державні органи сприяє пропозиції товарів необхідної якості в необхідних населенню та іншим споживачам кількості і асортименті.

Якщо все-таки використовувати систему регулювання цін, перелік товарів, послуг підприємств-монополістів у міру формування конкурентного ринкового середовища повинен постійно звужуватися, наближаючись тільки до державної монополії (виробництво і реалізація товарів або послуг, призначених для забезпечення національної безпеки, здоров'я населення, охорони навколишнього середовища).

Для подолання монополізму та підтримання на ринку певного рівня конкуренції вважається необхідним надати встановленню цін так званої "прозорості". Це означає, що будь-який товар або послуга повинні мати однакову для всіх потенційних покупців ціну в будь-який момент (за винятком об'єктивних факторів, зумовлених розходженнями в умовах продажу, постачання, платежу). Таким чином, ціни не можуть бути схильні до прихованих витрат, залежати від особистих зв'язків або клопотань державних органів. Урядові послуги, ліцензії, квоти тощо мають надаватися у відповідності з ясними, чітко окресленими і всім відомими правилами і законодавчими нормами. Це не дозволить створювати ґрунт для хабарництва, корупції в органах державної влади і на державних підприємствах [16].

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами.

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів є дещо вужчими, ніж права інспекцій. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через по­даткові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для подальшого розгляду.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб’єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність. [13, с.231-232].

На сьогодні нормативно-правова база, яка визначає порядок здійснення державного регулювання цін і тарифів, є значною за обсягом, але вона потребує оновлення яке би увібрало у себе напрацьований вітчизняний та іноземний досвід з питань державного регулювання цін і тарифів. Необхідно також переглянути та упорядкувати масив нормативно-правових актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, іншими державними органами, які вповноважені регулювати ціни й тарифи у відповідних галузях національної економіки.

Термінологічний словник

Державне регулювання цін – це сукупність заходів, що вживаються урядом в процесі участі в системі товарно-грошових відносин і спрямованих на здійснення регулювання цін у різних сферах народного господарства і контролю за ними.

Цінова дискримінація – встановлення виробником різних цін на продукцію за умови однакових витрат виробництва і якості продукції.

Пряме регулювання цін - участь держави в особі його адміністративних органів у формуванні рівнів, структури, співвідношень і динаміки цін, встановлення певних правил ціноутворення.

Непряме регулювання цін - дія на процес ціноутворення, рівень цін, їх динаміку, яка здійснюється на рівні економіки через систему економічних важелів шляхом регулювання не самих цін, а чинників, які впливають на них.

Заморожування цін - адміністративна заборона підвищувати ціни упродовж певного періоду, покликане зменшити інфляцію.

Фіксовані ціни — це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління шляхом введення державних прейскурантів, тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послуги, що затверджуються відповідними державними органами та можуть змінюватися тільки за рішенням того органу або суб'єкта, який їх затвердив.

Цінова "стеля"- це максимальний рівень ціни, за якого дозволяється продавати певний товар. Ця ціна є завжди нижчою за рівноважну, тому на ринку відчувається постійний дефіцит товару. Це призводить до виникнення «чорного» ринку, знижує ініціативу продавців збільшувати у майбутньому пропозицію товару, капітал поступово починає переміщуватися у інші сфери діяльності.

Цінова "підлога"- це мінімальний рівень ціни, за якої дозволяється продавати той чи інший товар. Він завжди знаходиться вище рівня рівноваги, що призводить до виникнення стійкого надлишку товару.

Коридор цін - максимально допустимі мінімальна та максимальна ціни, які можуть бути заявлені та оприлюднені.

Моніторинг цін - статистичне спостереження і прогноз динаміки цін, зміни їх рівнів, співвідношень, структури.

Декларування цін — це дозвіл на підвищення вільних відпуск­них цін підприємств-монополістів.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте ті риси категорії "ціна", які зумовлюють необхідність її регулювання державою.

2. Чи необхідне державне регулювання цін в ринковій економіці?

3. Яке місце посідає цінова політика серед інших напрямків державної політики?

4. У чому полягають цілі та зміст державного регулювання цін?

5. Охарактеризуйте прямі та непрямі методи державного регулювання цін. Які з них є більш діючими?

6. Поясність, чому методи державного регулювання цін не однакові для різних груп товарів та груп виробників.

7. Специфіка регулювання цін на продукцію підприємств – природних монополістів.

8. У чому полягає сутність поняття "дисципліна цін"?

9. Які законодавчі та правові акти регламентують державне цінове регулювання в Україні?

10. У чому визначається необхідність вивчення досвіду державного регулювання цін в закордонних державах?

11. Які, на Вашу думку, методи з закордонного досвіду регулювання цін доцільно було б використати в економіці України?

Тести

1. Основними елементами побудови механізму соціального захисту населення є:

а) мінімальний споживчий бюджет;

б) індексація доходів;

в) державне регулювання цін;

г) усі відповіді вірні.

2. За умов інфляції дефіцит товарів виникає, якщо:

а) зростає заробітна плата;

б) держава підтримує виробників;

в) держава регулює ціни;

г) держава не втручається в ринкові відносини.

3. Державне регулювання цін включає:

а) прямі і непрямі методи регулювання;

б) проведення лібералізації цін;

в) регулювання цін на продукцію природних монополістів;

г) усі відповіді вірні.

4. Шокова терапія – це:

а) націоналізація підприємств;

б) приватизація підприємств;

в) лібералізація цін;

г) посилення ролі держави в економіці.

5. Причиною циклічних криз в економіці є:

а) державне регулювання цін;

б) невідповідність рівня доходу рівню цін;

в) виконання вимог профспілок;

г) помилки в плануванні.

6. Сучасна держава впливає на ціні:

а) залучення спекулянтів до кримінальної відповідальності;

б) за допомогою податкової політики;

в) створюючи альтернативний державний сектор;

г) за допомогою домовленості з підприємцями.

7. До функцій держви в ринковій економіці не відносяться:

а) законотворча діяльність;

б) підтримка конкурентного середовища;

в) встановлення цін на продукцію приватного сектору;

г) антициклічне регулювання економіки.

8. Державне регулювання цін почало здійснюватись:

а) при рабовласницькому ладі;

б) в період первісного накопичення капіталу;

в) після кризи 1929-1933 рр.;

г) у сучасній ринковій економіці.

9. «Магічний чотирикутник» цілей державної економічної політики включає:

а) забезпечення зростання ВВП;

б) зниження рівня цін;

в) мінімізацію безробіття;

г) підвищення курсу національної валюти;

д) обмеження імпорту;

е) підтримання стабільності цін;

ж) підтримання позитивного платіжного балансу.

10. Державне регулювання економіки здійснюється за такими напрямами:

а) регулювання зовнішніх (побічних) ефектів;

б) проведення бюджетно-податкової політики;

в) створення та надання громадських благ;

г) створення приватних товарів і послуг;

д) встановлення цін на основні види продукції.

11. Вкажіть, які методи відносяться к прямому регулюванню цін, а які – к непрямому:

а) державна заборона на зміну ціни;

б) субсидування і дотування;

в) політика «цінової стелі»;

г) пільгове оподаткування;

д) політика «коридору цін»;

е) встановлення граничного нормативу рентабельності;

ж) зміна облікової ставки банківського проценту;

з) антимонопольне регулювання;

и) політика «цінової підлоги»;

к) регулювання доходів;

л) встановлення фіксованих цін.

12. Вкажіть, які заходи впливу на ціни використовує держава в період кризи:

а) заморожування цін;

б) декларування цін;

в) встановлення рекомендаційних цін;

г) регулювання валютного курсу;

д) політика державних інвестицій.

13. Якщо ціни регулюються державою через прибуток, те, що саме виступає об'єктом регулювання:

а) абсолютна величина прибутку;

б) маржинальний прибуток;

в) норма рентабельності;

г) все вище перелічене.

14. Яке з тверджень є правильним:

а) податки є головним джерелом формування доходів державного бюджету;

б) податки, впливають на розвиток виробництва, сприяючи його зростанню;

в) податки не можуть бути фактором регулювання рівня цін, засобом впливу на їх рух і інфляцію;

г) податки не впливають на доходи різних верств населення.

15. Демпінгова ціна це:

а) ціна, що встановлюється державними органами;

б) експортна ціна, яка нижча, ніж на внутрішньому ринку країни або нижче світової ціни;

в) ціна, за якою держава закуповує сільськогосподарську продукцію;

г) ціна, в яку включені витрати з доставки вантажів, не включаючи витрати по страхуванню.

16. Який варіант включає тільки форми прямого втручання держави в процес ціноутворення:

а) становлення граничного нормативу рентабельності, пільгове кредитування;

б) становлення фіксованих цін і тарифів, встановлення рекомендаційних цін;

в) декларування цін, державне фінансування науково-дослідних робіт на створення нових видів продукції;

г) становлення граничних розмірів постачальницько-збутових і торговельних надбавок, субсидування і дотування.

17. Процес розширення переліку товарів, ціни на які формуються на вільному ринку, тобто на ці ціни не здійснюється прямий державний вплив. Це:

а) інфляція;

б) деномінація;

в) лібералізація;

г) немає правильної відповіді.

Практичні завдання:

1. Наведіть приклади використання прямих і непрямих методів регулювання цін. Проаналізуйте позитивні і негативні наслідки втручання держави в формування ціни для кожного з суб’єктів макроекономіки (держава, виробники, споживачі). Які методи державного регулювання вплинули безпосередньо на Вас?

2. Використовуючи усі доступні інформаційні джерела (ресурси Інтернету, статті у періодичних виданнях, інформацію ЗМІ) проаналізуйте цінову політику української держави у поточному році. Виділіть методи, які переважають в ціновому регулюванні. Оцініть наслідки державного регулювання цін.

Проаналізуйте динаміку цін. Які на Вашу думку процеси вона відображає і як позначилася на українській економіці?

3. Держава встановила для виробників певного товару (наприклад, хлібу) довгострокове (понад 3 роки) обмеження на підвищення ціни до 0,25% на місяць. Прогнозований рівень інфляції 8% на рік. Обґрунтуйте можливі наслідки встановлення цього обмеження окремо для виробників і споживачів товару. Оцініть його загальний вплив (позитивний, негативний) на мікро- та макрорівнях.

Література.

1. Шевчук Д. А., Шевчук В. А. Макроэкономика: Конспект лекций. – М.: Высшее образование, 2006.

2. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебник / Под.ред В.И.Кушлина. - М.: Изд-во РАГС, 2005. – 834с.

3. Роль и значение государственного регулирования цен. Цены и ценообразование. - http://www.costinfo.ru

4. Государственное регулирование экономики и цен. Центр креативных технологий. - http://www.inventech.ru

5. Е вгений Гильбо.Постиндустриальнаяэкономика. http://www.imperativ.narod.ru/bib/gilbo.html

6. Формы государственного ценового регулирования. - http://www.studatf.com/396-200905.html

7. Шевчук Д. А. Основные этапы создания юридического лица // Право и экономика, 2008, № 1.

8. Регулирование цен на продукцию естественных монополистов. Цены и ценообразование. - http://www.costinfo.ru

9. Посібник з економічного регулювання природних монополї. — К.: Міжнародний центр перспективних досліджень. — 2005. — 67 с. - www.icps.соm.uа

10. Закон України «Про ціни і ціноутворення». - http://zakon.rada.gov.ua

11. Ерухимович И. Л. Ценообразование: Учеб.-метод. пособие. – 3-е изд. – К.: МАУП, 2003. – 108с.

12. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. http://www.me.gov.ua

13. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін.— К.: КНЕУ, 2000. — 316с.

14. Закон України «Про природні монополії». - http://zakon.rada.gov.ua

15. Ю. Кравченко. Ринкам природних монополій – ефективне регулювання//Економіка України -2006.-№6.-с 12-19.

16. Ценовое регулирование деятельности монополий. - http://www.studatf.com/402-200905.html

17. Петренко О. Про ціноутворення в умовах монопольного ринку /О. Петренко // Економіка України. - 2010. - № 3. - С.36-43.

18. Захарова О. Особливості державного регулювання цін на продовольчу продукцію в Україні / О. Захарова // Підприємництво, господарство і право. - № 5. - 2009. - С.162-165.

19. Салимжанов И.К. Рынок и регулирование цен / И. К. Салимжанов // Финансы. - №7. - 2007. - С.68-70.

20. Дроб О. Оптимізація трансфертного ціноутворення в економічних мережах: деякі теоретичні аспекти / О. Дроб // Економіка України. — 2011. — N 6. — С. 86-93.

21. Носова О. Про фундаментальні причини фінансових криз та життєздатність фінансових ринків у сучасній формі / О. Носова // Економіка України. — 2011. — N 4. — С. 45-55.

22. Кузнєцова Л. Цінові шоки 2006 - 2009 рр. та їх наслідки для економіки України / Л. Кузнєцова // Економіка України. — 2010. — N 5. — С. 70-83.