2. Методи впливу держави на ціни.

В умовах ринкової економіки ціни на товари встановлюються їх власниками. Як правило, держава, використовуючи свою владу, регулює ціни лише на обмежене коло товарів. Однак у більшості промислово розвинених країн ринки рідко є незалежними від втручання держави. Крім введення податків і надання субсидій, уряд часто здійснює владу різними способами – через фінансову, податкову, митну і бюджетну політику. Практика виробила цілий ряд методів регулювання цін, які можна розділити на дві групи:

- пряме регулювання цін;

- непряме регулювання цін.

Пряме використання економічної влади в процесі ціноутворення означає участь держави в особі його адміністративних органів у формуванні рівнів, структури, співвідношень і динаміки цін, встановлення певних правил ціноутворення.

До методів прямого втручання держави в процес ціноутворення можна віднести наступні.

1. Заморожування цін (загальне, на окремі групи товарів або окремі товари), що передбачає тимчасову або часткову заборону на зміну цін. Такий підхід застосовується при сильної інфляції для стабілізації рівня цін.

2. Встановлення фіксованих цін і тарифів, рішення про введення яких приймається відповідними органами влади. Суб'єкти ціноутворення (підприємства та організації) у разі введення таких цін повинні реалізовувати свою продукцію або послуги за цінами, що не перевищують за своїм рівнем встановлених фіксованих цін. Такі ціни в основному застосовуються при укладанні державних контрактів. Причому їх введенню передує процедура визначення прибутку (рентабельності), що включається до ціни, і вирішення можливих господарських спорів. У цьому випадку ціна має певний ступень жорсткості, а підприємство-виробник, беручи на себе господарський ризик, в той же час здобуває широкі можливості отримання додаткового прибутку за рахунок економії витрат. Фіксовані ціни встановлюються також на продукцію або послуги підприємств – природних монополістів. В першу чергу це стосується галузей житлово-комунального господарства, міського транспорту, ритуальних послуг і деяких інших, ціни і тарифи на які встановлюються регіональними та муніципальними органами влади [3].

3. Встановлення граничних цін або коефіцієнтів, меж можливих змін (зростання) ціни за певний період часу або граничного рівня ціни, тобто максимального або мінімального рівня ціни, вище або нижче якого ціна не може підніматися.

Найбільшого поширення набула політика "цінової стелі", яка використовується в монополізованих галузях (електроенергетиці, нафтогазовій промисловості, транспорті, комунальному господарстві), в кризових ситуаціях (під час війни, післявоєнного періоду), при встановленні цін на соціально значущу продукцію (хліб, молочні продукти, медикаменти тощо). Виконуючи важливу роль, максимальні ціни, які встановлюються державою нижче рівня рівноваги, створюють ряд проблем в економіці. Вони формують так званий ринок продавця, який диктує свої умови покупцям, що веде до утворення дефіциту продукції на ринку. У таких умовах держава часто змушена підтримувати виробництва, що випускають продукцію за низькими цінами шляхом виділення різних дотацій, субсидій, що в остаточному підсумку веде до посилення розбалансованості економіки, появи нових проблем.

Політика "цінової підлоги", як показує світовий досвід, використовується зазвичай в інтересах дрібних фірм з метою недопущення монополізації ринку і підтримки певного рівня конкуренції. Найчастіше вона застосовується на ринку сільськогосподарської продукції по відношенню до фермерських господарств. Проте встановлення мінімальних цін також спричиняє за собою негативні наслідки. Вони полягають у тому, що на відміну від описаної вище ситуації формується ринок покупця. На такому ринку утворюються надлишки продукції які держава змушена скуповувати і потім ними розпоряджатися (утворювати запаси, реалізовувати на зовнішньому ринку і т.п.).

Політика "коридору цін" полягає в тому, що встановлюються дві межі цін: верхня і нижня. Ціни таким чином одночасно обмежені максимальним і мінімальним рівнями, що не дозволяє їм суттєво відхилятися від положення рівноважної ціни [6].

4. Встановлення граничного нормативу рентабельності. У цьому випадку при розрахунку ціни в її склад включається прибуток у розмірі не більше нормативу, розмір якого може диференціюватися в залежності від галузей і видів продукції. Цей метод застосовується при регулюванні цін на продукцію підприємств-монополістів. Ціни на продукцію, за якою фактична рентабельність перевищує встановлений рівень, повинні бути знижені.

5. Встановлення фіксованих цін або граничних розмірів постачальницько-збутових і торговельних надбавок, націнок, знижок. Органам виконавчої влади на місцях дозволено встановлювати граничні рівні постачальницько-збутових і торговельних надбавок на деякі види продукції (лікарські засоби і медикаменти, дитяче харчування) і націнок на продукцію власного виробництва (у шкільних буфетах і столових) на відповідній території та визначати порядок їх встановлення і застосування.

6. Декларування цін. За рішенням органів виконавчої влади може бути введено декларування цін (оптових або відпускних) на окремі види продукції. У цьому випадку всі підприємства, які виробляють цю продукцію, зобов'язані подати в органи ціноутворення декларації про рівень цін для заявочної реєстрації. У свою чергу, органи ціноутворення повинні або прийняти рішення про реєстрацію ціни, або відмовити в її реєстрації, або прийняти рішення про обґрунтовану зміну зазначеної ціни.

7. Встановлення рекомендаційних цін на найважливіші види продукції. Якщо ціна перевищує рекомендований рівень, то може застосовуватися прогресивне оподаткування прибутку, отриманого від реалізації продукції за завищеними цінами. Такий метод застосовується в деяких країнах (США, Японія).

Таким чином, захисні заходи держави щодо стримування зростання цін можуть здійснюватися у формі встановлення урядом верхніх меж цін або прибутків, заморожування цін, встановлення певного порядку формування цін. Для недопущення зниження цін можуть бути встановлені мінімальні ціни, визначатися мінімально допустимий рівень прибутку, види витрат, які в обов'язковому порядку покриваються за рахунок ціни [3].

Непряме втручання в ціноутворення забезпечується застосуванням сукупності способів і засобів, які сприяють розширенню товарної пропозиції на ринку, управлінню доходами населення, регулюванню податків як на продукцію, що виробляється, так і на ту, що споживається.

Непряме регулювання цін може здійснюватися через зміну облікової ставки банківського відсотка, рівня мінімальної заробітної плати, проведення певної податкової політики і політики доходів. Держава може впливати на ціни через сферу грошового обігу, прийняття та застосування антимонопольних законів шляхом впливу на баланс попиту і пропозиції, а також через розробку ефективної системи митних тарифів і зборів тощо.

Таким чином, у число методів непрямого впливу держави на ціни можна включити:

1. Регулювання доходів виробників продукції, продавців і покупців (субсидування з держбюджету окремих галузей і виробництв, компенсація витрат окремих категорій громадян, підвищення рівня мінімальної заробітної плати і розробка системи оплати праці бюджетників);

2. Регулювання податків на вироблену і споживану продукцію (пільгове оподаткування);

3. Розробку системи заходів, що сприяють розширенню товарної пропозиції (зниження ставки банківського відсотка, пільгове кредитування та оподаткування, субсидування і дотування, застосування різноманітних заходів щодо захисту внутрішнього товаровиробника);

4. Створення умов для розвитку конкуренції та обмеження монополізації ринку;

5. Державне стимулювання залучення в країну іноземних інвестицій для створення нових підприємств і збільшення кількості робочих місць;

6. Ефективне використання митних тарифів і застосування пільгових мит для стимулювання експорту продукції, що не виробляється в достатніх кількостях.

Заходи непрямого впливу на процес ціноутворення мають в основному макроекономічний характер і являють собою єдине ціле з загальною макроекономічною політикою держави [3].

Співвідношення використання методів регулювання характеризує ступінь впливу держави на ціноутворення.

Для ефективного вирішення економічних проблем прямі і непрямі методи регулювання повинні використовуватися паралельно і не суперечити один одному. Ефективність застосування різних методів залежить від правильного вибору умов їх використання. В залежності від ситуації в економіці регулювання цін може носити антикризовий або антиінфляційний характер. Складність ситуації полягає в тому, що важелі, за допомогою яких можна зупинити інфляцію, одночасно гальмують економічне зростання і платоспроможність населення.

Досвід регулювання цін показує, що для подолання кризи і зростання цін необхідно послідовно здійснювати принаймні наступні дії:

1. Створювати ринкові структури в цілях забезпечення нормальних умов розвитку ринку. Це передбачає прийняття комплексу економічних, законодавчих та адміністративних заходів, спрямованих на розвиток підприємництва. Сюди можна віднести заохочення малого бізнесу, стимулювання диверсифікації виробництва і продажів, систематичний контроль за станом ринку і імпортом товарів.

2. Постійно контролювати рівень інфляції, вживати заходів щодо її обмеження, не допускати різкого зростання цін, особливо некерованої інфляції. Дана політика впливає як на підприємства, так і на населення, створюючи сприятливий психологічний клімат.

3. Створювати умови для підприємництва, особливо для створення нового і розвитку діючого виробництва. Важлива роль у цьому процесі належить політиці держави у сфері оподаткування та інвестування.

4. На рівні країни розробити основи цінової політики держави, закріплені законодавчо.

5. Створити дієвий механізм контролю за дотриманням цін, особлива роль при цьому повинна належати антимонопольному законодавству, оскільки тільки держава в змозі захистити конкуренцію [7].

Крім того, методи державного регулювання цін припускають:

- моніторинг цін - статистичне спостереження і прогноз динаміки цін, зміни їх рівнів, співвідношень, структури. До цього можна віднести індекси різних видів цін, паритети (співвідношення) різних видів цін у різних регіонах країни і в різних країнах, структуру цін за їх основними елементами, вибіркові обстеження окремих видів цін або цін на окремих ринках тощо. Показники статистики цін допомагають виявляти тенденції динаміки цін і своєчасно виробляти заходи проти негативних тенденцій. Динаміка цін служить своєрідним барометром економічної погоди.

- прогнозування цін. Ним займаються всі – від покупців конкретних товарів і послуг до їх виробників, проектувальників, банків, державних органів. Однак успіхи в цій справі невеликі, ціни нерідко здійснюють несподівані повороти, непередбачувані зрушення, що пов'язано з коливаннями кон'юнктури внутрішніх і зовнішніх ринків і факторів, які ці коливання визначають. Однак без прогнозу динаміки цін неможливо розробити достовірний довгостроковий або середньостроковий прогноз або стратегічний план соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, обґрунтувати інвестиційну програму або проект, визначити перспективи соціальної політики.

- законодавче регулювання ціноутворення й політика цін. В законодавчому порядку повинні бути визначені основні категорії цієї сфери діяльності, види цін, що утворюють єдину систему, порядок формування цін, цілі та методи державної політики цін, принципи діяльності здійснюють цю політику державних органів, санкції, що застосовуються при порушенні законодавства. Окремі питання ціноутворення та державного регулювання цін розглядаються у багатьох законодавчих актах.

- використання диференційованих методів державного регулювання цін у різних галузях і сферах. Тут немає єдиної шаблонної схеми, потрібен конкретний підхід, що враховує специфіки окремих видів діяльності. У найбільш прямий і відкритій формі таке регулювання повинно здійснюватися в державному секторі економіки і стосовно діяльності природних монополій. Можливі методи навіть прямого встановлення цін і тарифів, визначення граничного рівня цін. Щонайменше потрібно державне втручання в ціноутворення у сфері діяльності малого і середнього бізнесу, в роздрібній торгівлі та в реалізації побутових послуг, у науково-технічної сфері [2, с.479-475].

Для вирішення питання про встановлення цін необхідна інформація, яку слід ретельно піддати вивченню та аналізу. Зазвичай збирають інформацію за наступними основними напрямками:

- ринок праці;

- тип конкуренції;

- конкуренти;

- урядова політика;

- об'ємні і якісні показники по виробництву конкретного товару.