5.1Підготовка економічного розділу передвиборчої платформи Президента

Виконання цього завдання є підсумковим контролем тому обов’язкове для виконання слухачами денної та заочної форми навчання. Робота виконується письмово.

Для слухачів денної форми навчання захист індивідуального завдання проводиться у формі ділової гри.

Порядок проведення гри:

1. Ведучим є викладач, який координує діяльність учасників, проводить аналіз роботи та підводить підсумки.

2. учбова група поділяється на 3 підгрупи, кожна з яких готує альтернативні програми економічного розвитку на основі початкових параметрів макроекономіки.

3. Оцінка запропонованих програм проводиться за допомогою одного з наступних методів:

1) методом експертної оцінки 2-3 фахівцями з числа найбільш підготовлених студентів;

2) методом відкритого захисту та голосування за найбільш вдалу програму;

3) голосування за програми в паралельній академічній групі.

Уявіть, що Ви є експертом в команді одного з кандидатів на посаду Президента країни. На засадах оптимальної економічної політики, маючи певні знання про особливості формування та реалізації державного регулювання, необхідно сформувати програму дій Вашого кандидата.

Програма повинна являти собою комплекс узгоджений заходів, спрямованих на досягнення насамперед визначених макроекономічних цілей. У програмі основним об’єктом коригування є внутрішня економіка. Таким чином, необхідно сформувати таку програму економічного розвитку країни, яка, з одного боку, слугує організаційним засобом втілення в життя певної економічної стратегії за умови узгодження всіх елементів економічної політики; з іншого - виявляє і залучає в економічний кругообіг усі внутрішні та зовнішні ресурси, необхідні для досягнення цільових орієнтирів.

Розроблення програми передбачає вирішення чотирьох основних питань.

I. Оцінка поточної макроекономічної ситуації. З цією метою на основі статистичних та аналітичних матеріалів розглядаються економічна, інституціональна та соціально-політична ситуації в країні, а також останні зміни, які в ній відбулися. У процесі аналізу визначається наступне:

1. Істотність макроекономічних диспропорцій. Якщо передбачається, що економічні проблеми мають короткостроковий характер (циклічний, сезонний), то для їх вирішення можуть бути використані заходи тимчасової дії, наприклад, внутрішні позики або міжнародні резерви.

Наявність більш глибоких диспропорцій вимагатиме здійснення комплексу регуляторних заходів. Наприклад, дефіцит національних заощаджень може передбачати необхідність коригування бюджетно-податкової, валютної та торговельної політики, а також заходів, спрямованих на залучення іноземного капіталу.

2. Причини економічних диспропорцій. Якщо в основі проблем економіки лежить значний бюджетний дефіцит, то необхідно внести відповідні корективи у сферу державних фінансів. Якщо проблеми пов’язані з погіршенням умов зовнішньої торгівлі, то в межах заходів, спрямованих на поліпшення сальдо поточного рахунку, може бути можливість коригування валютного курсу.

При розробці цього питання обов’язково вказувати джерела інформації.

II. Визначення цільових орієнтирів (аналіз цілей економічної політики). До їх числа, зазвичай, відносять показники темпів економічного зростання, рівня цін (інфляції), державного бюджету, платіжного балансу тощо. Цільові показники слід каталогізувати за допомогою розробки «дерева цілей». При цьому слід пам’ятати, основні закономірності:

1. Кількість одночасно сформульованих цілей є об’єктивно обмеженою.

2. Цілі мають узгоджуватися, координуватися для запобігання виникнення між ними суперечностей.

3. Цілі економічної політики часто відображають інтереси різних соціальних груп суспільства, і тому координація цілей зводиться до узгодження цих інтересів.

Цільові показники, з одного боку, обумовлені поточною економічною ситуацією, з іншого - вони є продуктом певного політичного рішення і впливають на вибір регуляторних заходів (інструментів) економічної політики.

III. Регуляторний сценарій (аналіз застосування інструментів державного регулювання). Розробка цього питання базується , по-перше, на з’ясуванні, які проблеми будуть вирішені автоматично, а розв’язання яких потребує державного втручання; по-друге, на використанні заходів економічної політики, спрямованих на досягнення цільових орієнтирів передвиборчої платформи. При формуванні регуляторного сценарію слід пам’ятати, що між кількістю цілей iта засобів їх досягненняjіснують три співвідношення (концепція Тінбергена):

1. Якщо i =j, тобто кількість цілей дорівнює кількості засобів, то вважається, що цільова функція має однозначне вирішення.

2. Якщо i ‹j, тобто кількість засобів перевищує кількість цілей, то маємо певний ступінь свободи, а модель цільової функції вважається слабо детермінованою.

3. Якщо i ›j, тобто кількість цілей перевищує кількість засобів, то ймовірним є виникнення так званих «цільових конфліктів», і модель виявляється надмірно детермінованою.

При аналізі застосування інструментів економічної політики обов’язково необхідно розглянути можливі побічні ефекти від реалізації регуляторних засобів.

IV. Характеристика програми на наслідків її реалізації. Необхідним елементом розробки цього питання є аналіз зворотного зв’язку при формуванні та реалізації економічної платформи Президента.

Література.

Державне регулювання економiки.Навчальний посiбник К.: Хай-Тек Прес 2011

Нацiональна економiка.Навчальний посібник. К.: ЦУЛ 2012

Нацiональна економiка.Навчальний посiбник К.: Лiра-К 432 2011

Нацiональна економiка.Навчальний посiбник К.: Знання 463 2011

Нацiональна економiка.Пiдручник для студентiв заочноi форми навчання 103,00 Львiв: Новий свiт 352 2011

Нацiональна економiка:Пiдручник К.: Каравела 2011

Нацiональна економiка:регiональний та мунiципальний рiвень.Пiдручник 112,00 К.: ЦУЛ 2011

Национальная экономика Беларуси. ТетраСистемс 2011

Национальная экономика: Учебник. +CD М.: Инфра-М 2012

Национальная экономика: учебник. 3-е изд., перераб. и доп М.: Инфра-М 2011

Национальные банковские системы: Учебник для вузов. (Учебники экономического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова) М.: Инфра-М 2011

Нация умных людей. История израильского экономического чуда Карьера Пресс 2011

РОЗДІЛ 2.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В ОКРЕМИХ СФЕРАХ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА РЕГІОНАХ

2.1ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

1. Ціна як об'єкт державного регулювання.

2. Методи впливу держави на ціни.

3. Специфіка регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів.

4. Державне регулювання цін в Україні.

1. Ціна як об'єкт державного регулювання.

Одним з головних видів державного впливу на економічні процеси є цінове регулювання. Включення проблеми державного регулювання цін у предметне коле дослідження обумовлено логікою розвитку державної влади, і особливостями сучасного політичного процесу в ній.Ціна – найважливіший центральний елемент ринкової економіки. За допомогою ціни здійснюється взаємозв'язок між підприємствами і галузями, стимулюється їх розвиток. Одночасно ціна виступає як основний інструмент балансу попиту та пропозиції, пов'язує можливості споживача з грошовими вимогами виробників. Ціна тісно пов'язана з іншими елементами ринкового механізму і реагує на їх зміни: будь-який вплив держави на відтворювальний процес автоматично позначається на цінах, так само вплив на ціни позначається на всьому процесі виробництва і реалізації. Ціни відіграють важливу соціальну роль: впливають на структуру і обсяг споживання благ і послуг населення, їх витрати, рівень життя, прожитковий мінімум, споживчий бюджет сім'ї, тому найбільш чутливою буває реакція населення на зміну рівня цін [1].

Виробник здійснює свою владу над споживачами через контроль над рівням цін, щоб уникнути її надмірного прояву, держава виступає в ролі врівноважуючого елемента, нейтралізуючи одне положення влади (виробника) іншим (державна влада). Таким чином, ціна має важливе політичне, економічне і соціальне значення. Держава повинна відслідковувати зміни цін на всі види товарів, продукції, послуг; аналізувати причини змін, прямо або опосередковано впливати на процеси внутрішнього ціноутворення. При цьому рівень і динаміка цін розглядаються як найважливіші характеристики стану економіки в цілому, а вплив на ціни – як складова частина впливу на розвиток всієї економічної ситуації.

Необхідність державного втручання в процеси ціноутворення зумовлена ще й тим, що вільно функціонуючий ринок не обов'язково гарантує високу ефективність економічної діяльності. У ряді випадків недосконалість ринку, нестабільність рівноваги вимагає певного втручання держави. Здійснюючи економічну владу держава забезпечує розвиток економіки не тільки в напрямку зростання виробництва і підвищення якості продукції, але і досягнення повної зайнятості, справедливого розподілу доходів і стабілізації рівня цін.

Питання регулювання ціноутворення в умовах ринкової економіки постійно є предметом наукових дискусій і гострих політичних суперечок. Прихильники державного регулювання економіки з часів Дж. Кейнса бачать можливості вирішення економічних проблем (таких, як порушення стабільності економічного зростання, підвищення рівня безробіття, зростання цін (інфляція), порушення рівноваги платіжного балансу) у застосуванні відповідних заходів з боку держави. Противники втручання держави в ринкові процеси, навпаки, часто пов'язують негативні явища в функціонування ринкової економіки з надмірним вторгненням держави в економічні процеси та обмеженням можливостей саморегулювання ринкової економіки. У різних країнах з розвиненою ринковою економікою переважає то одна, то інша наукова думка, то одна, то інша державна політика. Тому необхідно використовувати ефективну державну владу, потрібен пошук оптимальної моделі її організації і функціонування. Всі способи посилення ефективності державної влади повинні бути піддані пильному дослідженню і інтерполювати на сучасні процеси в суспільстві.

Практика показує, що економіка більшості країн світу рухається в напрямку посилення державного регулювання. Тільки абстрактно можна припустити, що на ринку всі продавці і покупці рівні, що у вільній конкурентній боротьбі вони визначають рівень цін. Насправді агенти ринку нерівні, досконалої конкуренції ні в одній країні, а тим більше на світовому ринку, не існує. Влада завжди присутня в економіці і впливає на економічні процеси, зокрема, на ціноутворення. Ринкова влада в сфері ціноутворення полягає в здатності продавців впливати на ринкову ситуацію за допомогою ціни товару.Більш сильний диктує слабкому вигідну для себе ціну, прагнучи отримати надприбуток. У будь-якій економіці існують монополії, тіньовий сектор. Умови торгівлі на світовому ринку диктують транснаціональні корпорації. Тому держава покликана за допомогою антимонопольного законодавства та інших заходів обмежувати владу монополістів, забезпечувати сприятливі умови для розвитку конкуренції [2, с.470].

До того ж ринкова економіка не в змозі ефективно вирішувати цілий ряд життєво важливих соціальних питань на основі властивих їй стихійно діючих законів, а також за наявністю посилення і розвитку інфляції. Тому однією з найважливіших форм державного регулювання економічного життя став вплив держави на процеси ціноутворення. Роль і значення саме цієї форми державного регулювання економічного життя суспільства в країнах з розвиненою ринковою економікою протягом останніх десятиліть зростають. Сформована система державного регулювання цін разом з іншими формами галузевої державної політики являє собою спробу впливу на вартісні пропорції і розподіл національного доходу між окремими галузями і категоріями населення країни. Цінова політика стає однією з найбільш важливих сфер економічної діяльності держави.

Державна влада в сфері ціноутворення повинна реалізовувати одну з основних форм керівництва справами всього суспільства на певній території за допомогою механізму держави і мати соціальний ефект, відповідний об'єктивним потребам розвитку суспільства. Використовуючи для вирішення економічних завдань регулюючу функцію ціни, держава бере участь у перерозподілі чистого доходу між галузями і секторами народного господарства, окремими регіонами, підприємствами та групами населення. Держава також має брати участь у процесі ціноутворення (прямо чи опосередковано) для захисту інтересів національних товаровиробників, не здатних на рівних протистояти експансії на ринок зарубіжних виробників аналогічної продукції.

Отже, підкреслимо, що державне регулювання цін – це сукупність заходів, що вживаються урядом в процесі участі в системі товарно-грошових відносин і спрямованих на здійснення регулювання цін у різних сферах народного господарства і контролю за ними. Таким чином, державне регулювання цін можна представити як спробу держави за допомогою законодавчих, адміністративних і бюджетно-фінансових заходів впливати на ринок і ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвитку економіки в цілому.

Державне регулювання цін можна розглядати як один з напрямків макроекономічного регулювання економіки, особливе значення якого виявляється за наступними напрямками:

- підтримка на ринку конкурентного середовища та запобігання монополізації;

- боротьба з інфляцією і забезпечення стабільності цін;

- проведення соціально орієнтованої політики цін;

- забезпечення оптимального співвідношення зовнішньоторговельних і внутрішніх цін.

Таким чином, на макроекономічному рівні розробляються вихідні принципи і концепції політики цін, а також законодавчого та нормативного забезпечення.

Поряд з макроекономічними впливом держави на ціни існує і їхнє регулювання на мікроекономічному рівні. Мікроекономічні заходи впливу держави на ціни включають в себе:

- контроль за рівнем цін на продукцію і послуги природних монополій, підприємств, що займають монопольне домінуюче положення на ринку;

- встановлення цін на товари і послуги, що мають особливу соціальну значущість;

- встановлення акцизів і субсидування окремих товаровиробників;

- встановлення торговельних надбавок на деякі види продукції;

- регулювання цін і митних тарифів у зовнішньоекономічній діяльності [3].

Серед цілей державного регулювання (у тому числі регулювання цін) відокремлюють наступні:

1. Закріплення тенденцій економічного зростання, подолання кризи. Перед державними органами стоїть складне завдання – використовувати весь арсенал методів прямого і непрямого впливу на агентів ринку, щоб домогтися розширення попиту, збільшення виробництва і продажу товарів та послуг, зниження на цій основі витрат виробництва і трансакційних витрат, скорочення державних витрат, зменшення сфери діяльності тіньової економіки. Так, скорочення ставок податків на доходи фізичних осіб та на прибуток сприяє більш низькому рівню цін і в той же час – розширенню обсягу попиту, зростанню підприємницької активності, залученню інвестицій.

2. Усунення глибоких цінових диспропорцій і безконтрольної динаміки цін на користь монополій. Умови розширеного відтворення повинні бути створені для всіх галузей і в усіх регіонах. Це передбачає, насамперед, регулювання цін національних монополій, підтягування рівня цін сільськогосподарських виробників і ціни на робочу силу (тобто контроль за реальною заробітною платою).

3. Обмеження впливу монополій (включаючи природні) на ціни, створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу, що насичує ринок товарами і послугами і забезпечує зайнятість для мільйонів працівників. Для цього потрібні тонкі і чіткі механізми державного регулювання цін, досить прозорі, щоб звести до мінімуму можливість корупції та сферу дії і впливу на ці процеси тіньової економіки.

4. Необхідно своєчасно міняти завдання й методи регулювання цін на різних фазах економічних циклів – як середньострокових так і довгострокових. У фазах пожвавлення і підйому політика цін повинна сприяти розширенню попиту і виробництва, освоєння нових і поліпшених видів товарів і послуг. У фазах кризи і депресії – виживанню найбільш ефективних і перспективних видів продукції і виробництв, підтримання рівня реальних доходів населення.

5. В умовах прискорюваної глобалізації, відкритості ринкової економіки політика цін держави повинна бути використана як дієвий інструмент захисту національних інтересів і забезпечення економічної безпеки з урахуванням правил, діючих на світовому ринку, що забезпечують взаємовигідність міждержавних економічних відносин. Необхідно також проведення активної цінової політики на світових ринках, якщо є можливість впливати на рівні і співвідношення цін [2, с.472-473].

Таким чином ефективність державної влади у сфері регулювання цін проявляється в співвідношенні між фактичним корисним соціальним результатом і цілями володарювання, що відображають об’єктивні потреби розвитку суспільства.

Як вже зазначали, ступінь державного регулювання цін залежить від стану економіки. Як правило, вона посилюється в періоди кризових ситуацій, оскільки виникає необхідність швидкої перебудови економіки. У міру виходу з кризи і стабілізації вплив держави на ціни слабшає, скорочується сфера державного регулювання і відбувається поступове розширення сфери вільного ціноутворення. В період інфляції попит може зростати разом з підвищенням ціни. Споживач не вірить у стабільність ринку і, незважаючи на ціни, збільшує попит. Крім того, в ринковій економіці зростання витрат на споживання неминуче спричиняє за собою зниження норми заощаджень. У перехідний період можлива така ситуація, коли зростає і попит, і заощадження – дефіцит товарів не дозволяє витратити ту суму грошей, яку покупець накопичив на даний момент часу.

Крім того, державне регулювання цін залежить від ступеня розвитку економіки тієї чи іншої країни. У країнах з розвиненою ринковою економікою конкурентне середовище, засноване на сталій товарній пропозиції, підтримує відносну стабільність цін, робить неможливим для окремого виробника або посередника довільне різке підвищення цін. У цих країнах практично немає вільного ціноутворення, а є конкурентне ціноутворення, доповнене державним регулюванням цін на монопольну продукцію і окремі соціально значущі товари і послуги у відповідності з чинним законодавством.

У країнах з динамічною, збалансованої ринковою економікою ціни регулюються в меншій мірі, ніж у країнах з незбалансованої і нестійкою економікою. У міру стабілізації економіки сфера державного регулювання скорочується і відбувається поступовий перехід до вільного ціноутворення. Як тільки на ринку створюються умови для конкуренції, державне регулювання цін найчастіше скасовується [4].

Специфічні особливості набуває процес ціноутворення при переході до постіндустріального суспільства. У постіндустріальному суспільстві провідну роль набувають сфера послуг, наука і освіта. Ціна на новий постіндустріальний продукт визначається попитом в межах досить вузьких соціальних груп. Постіндустріальні компанії здебільшого не ставлять собі за мету завойовувати масовий ринок, а діють на вузькому просторі статусного споживання. Тут зникає навіть монопольна форма конкуренції, регулювання все більш визначається приватними домовленостями, відкривається можливість для зловживань типу картельних, але вона, як правило, не реалізується в силу креативної орієнтації продавця, зацікавленого у кооперації з споживачем та іншими виробниками приблизно рівною мірою.

Новий правлячий клас надає в розпорядження суспільства ресурс, що характеризується високою рідкістю і вибірковістю. Він отримує можливість перерозподіляти в свою користь зростаючу частку суспільного багатства, не засновуючи свої дії на принципі монополії. Торг стає неможливим в умовах, коли обидві сторони цікавить набагато ширший, ніж ціна, набір орієнтирів, багато з яких практично неможливо звести до кількісних оцінок [5]. Але залишаються існувати галузі промисловості (наприклад, легкої, харчової) обійтися без яких постіндустріальне суспільство не може, які в рамках сучасної цінової практики, без державного регулювання цін не можуть повністю обійтися, тому проблема державного регулювання цін залишається актуальною.