2 Еволюціяекономічної політики держави

Посилення взаємозв'язку господарських суб'єктів у ринковому середовищу неминуче вимагає оптимізації поєднання соціально-економічних реальностей не тільки на спонтанному рівні, а й з урахуванням цільоспрямованої діяльності регуляторів у процесі впровадження економічної політики.

На перших етапах свого розвитку економічна політика вирішувала проблеми соціального характеру. Такі як соціальне страхування, пенсійне забезпечення (у Германії в 80-і роки XIX сторіччя). Характерна межа перших розробок регулюючої політики – стратегія точкової дії. У державній економічній політиці панували окремі автономні напрями: митне, промислове, аграрне і так далі Тільки XX століття привнесло в економічну політику комплексний розвиток. Світові війни збільшили масштаб економічного регулювання. Загальноекономічний же характер вона почала носити після Світової економічної кризи 30-х років.

У літературі існує багато визначень економічної політики. З погляду вирішуваних завдань, на наш погляд, прийнятніше визначення економічної політики німецького економіста Х. Гирша як сукупність мерів, направлених на впорядкування економічних процесів.

Економічна політика не спрямована на вирішення конкретної проблеми, а прагне узагальнити і упорядкувати економічну практику, перетворити її на теоретично обґрунтовану систему дій.

Економічна політика має дві сторони: практичну і наукову.

Практичний аспект полягає у розробці конкретних заходів по реалізації регулювання, які ґрунтуються на наукових розробках. Цей аспект називають позитивною економічною політикою.

Важливою функцією теоретичного наукового аспекту є формування економічного мислення як віддзеркалення економічного розвитку. Таке віддзеркалення носить відносно самостійний, опосередкований характер. Науково-економічне мислення здатне передбачити результати певних дій, забезпечити ефективне регулювання економіки, адаптацію до нових умов. Теоретичний підхід формує нормативну теорію економічний політики.

За відсутності наукових основ економічного мислення виникає так званий синкретизм мислення: воно стає розпливчатим, невизначеним. В цьому випадку замість об'єктивної класифікації явищ господарському життю по категоріях якості, кількості, причин можуть виникнути уявлення на основі плотських випадкових сприйнять. Це може привести до шаблонності мислення, коли рішення ухвалюються за звичкою, відповідно до упереджених очікувань. Така ситуація призводить до зниження ефективності економічної політики як на рівні макроекономіки так і стратегії фірми.

Найважливішим завданням економічної теорії зараз є формування розуміння, що регулюючі заходи повинні носити характер обмежувачів, в межах яких господарські суб'єкти винні самі знаходити найбільш раціональні рішення.

У економічній політиці виділяють методи, що впливають на загальноекономічні процеси, і ті, що направлені на регулювання конкретних сфер господарства. На основі інституційного підходу виділяють аграрне, промислове, соціальне, зовнішньоекономічне напрями економічної політики; на основі функціонального підходу – структурний, кон'юнктурний, ціновий, валютний, монетарний і фінансовий. Ці підходи будуть розглянуті далі.