10. Ефективність виробництва її економічні та соціальні показники.

Будь-який процес виробничої діяльності людина спирається на визначення результатів цієї діяльності.

Ефективність поділяється на:

• соціальну.

• економічну.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату.

Е = продукт/затрати.

Економічна ефективність є базою для соціальної ефективності, оскільки неможливо задовольняти соціальні потреби якщо не має належного матеріального забезпечення.

Рівень ефективності вимірюється за допомогою ряду економічних показників:

1) продуктивність праці(ПП) – це відношення обсягу виробленого продукту до витрат живої праці.

ПП= П/ВЖП

Витрати живої праці – вимірюються в людино –годинах відпрацьованого часу.

Продукт вимірюється в грошових одиницях.

Отже, ПП показує скільки продукту вироблено за одну годину робочого часу.

ПП – узагальнюючий показник ефективності виробництва, який в концентрованому вигляді відображає рівень НТП, організації виробництва використання трудових і матеріальних ресурсів.

Оберненим до ПП є показник трудомісткості продукції (ТП), який показує скільки часу припадає на одиницю продукції.

2) Матеріаловіддача або відношення вартості продукту до величини матеріальних затрат.

Воно показує скільки виробляється продукції на одиницю праці втіленою в предметах праці.

Оберненим показником є матеріаломісткість, яка показує скільки матеріальних витрат припадає на одиницю виробленого продукту.

3) Фондовіддача – відношення вартості продукції до вартості основних виробничих фондів.

Цей показник показує скільки вироблено готової продукції на одиницю основних виробничих фондів.

ФВ = П/ОВД

4) Фондомісткість – показує, яка величина основних виробничих фондів витрачена на одиницю створеного продукту.

Ф = ВОФ/ВВП

11. Основні форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне. Суспільний поділ праці. Товарне виробництво як основа ринкової економіки.

Суспільне виробництво в процесі свого розвитку пройшло 2 базових форми:

• натуральну.

• товарну.

Натуральне виробництво дуже давнє і древнє, воно генетично є першою із економічних форм ведення господарства.

Натуральне виробництво властиве періоду нерозвинутого суспільного поділу праці, відповідає зниженню рівню продуктивних сил і спрощеному типу виробничих відносин.

При натуральному виробництві господарство ведеться з метою задоволення власних потреб виробника.

Основними рисами натурального виробництва є:

1) ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА НАЛЕЖАТЬ САМОМУ ВИРОБНИКОВІ.

2) йому ж належать продукти праці.

3) метою виробництва є задоволення потреб виробника.

4) практично немає тісного зв’язку з ринком.

5) застосовується особиста праця виробника, який є одночасно споживачем продукції.

В класичному вигляді натуральне виробництво існувало в первісному суспільстві.

Свого розвитку воно досягло в рабовласницькому та феодальному суспільстві, на його основі з’явилися перші галузі господарства(тобто землеробство і тваринництво).

В умовах натурального господарства людина створила масу засобів виробництва, оволоділа методами виробництва.

Приклаждом натурального господарства є домашня промисловість докапіталістичних формацій, ремесло(ремісництво), кустарне виробництво, с/г виробництво, в тих межах, коли продукт виробляється для особистого споживання.

З розвитком суспільного поділу праці і поглибленням його в суспільстві почали утворюватися надлишки продукції, тобто зросла продуктивність праці, реалізація суспільного поділу праці( коли землеробство відділилося від тваринництва) дозволило вести виробництва не лише для себе, а й для продажу.

Отже, товарне виробництво з’являється тоді, коли виникає обмін надлишками продуктів.

Головною умовою перетворення натурального господарства в товарне є суспільний поділ праці,, колди виникає підстава для розвитку обміну продуктами спеціалізованої праці.

Основні риси товарного виробництва:

1) засоби виробництва можуть належати виробникові чи неналежити.

2) продукт праці завжди є власністю власника засобів виробництва.

3) метою товарного виробництва є отримання прибутку в грошовій формі.

4) для розвитку товарного виробництва потрібен ринок і зв’язок виробника з ринком.

Всі товари поділяються на дві групи:

• маса товарів, що підлягає обміну.

• особливий товар, який виконує функцію грошей.

Отже, товарне виробництво, породжене суспільною працею породило приватну власність на засоби виробництва і продукти праці набуло лише шляхом обміну і обмін став особливою формою зв’язків між виробниками.

У вигляді особливої сфери сформувався ринок на якому відбувся обмін товарів, зіткнення і узгодження інтересів виробників і споживачів.

На перших стадіях розвитку товарного виробництва воно мало стихійний характер, тобто виникло безліч відокремлених автономних підприємств виробників, інтереси яких не завжди співпадали, конкурували, які виробляли однорідну продукцію для ринку.

Об’єктами товарного господарства виступає все те, що виробляється на ринку.

Суб’єктом товарних відносин є товаровиробники, як суб’єкти пропозицій товару на ринку.

З розвитком товарного виробництва товарний обмін поступово набув форми торгівлі з виділення особливих осіб, які не виробляють товари, а лише продають їх, тобто купці.

Суб'єктом товарних відносин є такох покупець, який пред’являє попит на товар за наявності в нього певних фінансових коштів і певних потреб.

В сучасних умовах покупець виступає як основний суб’єкт товарно-ринкових відносин, якому підпорядковується решта суб’єктів, що пов’язане з тим, що на ринку існує велика маса продавців і покупців, і саме від покупця залежить чиєму продукту буде надано перевагу, чий продукт купляють і хто отримає грошовий еквівалент вартості даного товару.