9. Економічний вибір. Крива виробничих можливостей. Основні фактори суспільного виробництва, їх взаємозв'язок. Ресурси виробництва та їх види.

Економічний вибір

Якщо, виходячи із обмеженості благ і необхідності вибору серед альтернативних варіантів при любій економічній дії, розглянути проблему затрат, то проблеми ефективності виступають у такому вигляді. Люба дія, направлена на одержання даного блага, одночасно означає відмову від одержання всіх інших альтернативних даному благ, тобто тих благ, одержанням яких приходиться жертвувати заради володіння даним вибраним благом. Наприклад, покупка 1 літра молока може означати відмову від придбання буханки хліба на ті ж гроші.

Звичайно, у переважній більшості ситуацій мається більше двох можливостей вибору. У подібному положенні раціонально діючий економічний суб’єкт оцінює вигоду, одержану ним від кожного альтернативного варіанту використання даних ресурсів, і зупиняє свій вибір на тій альтернативі, вигода від здійснення якої буде максимальною. Чого ж при цьому лишається раціональний економічний суб’єкт? Очевидно, що такою втратою буде найбільша вигода з тих, від одержання яких він повинен відмовитися заради вибраної, самої великої вигоди. Адже тільки пожертвувавши всіма іншими альтернативами, і в тому числі найкращою із них, даний суб’єкт може реалізувати найбільш вигідний варіант економічної дії. Отже, затратами на одержання даного блага будуть альтернативні недоодержані при цьому блага, а найвища вигода із відкинутих при даній дії вигод від альтернативних благ буде складати витрати даної дії. Інакше кажучи, альтернативні витрати – це вигода від найкращої із нереалізованих альтернативних можливостей.

Облік альтернативних затрат при економічному виборі є одним із найважливіших принципів мікроекономічного аналізу. Наприклад, можна представити альтернативні затрати за допомогою кривої виробничих можливостей – найпростішої двосекторної економічної моделі, що показує, що при даних запасах виробничих ресурсів і даному рівні розвитку технології їх переробки у корисні блага можна збільшити виробництво одного альтернативного блага тільки за рахунок зниження виробництва іншого. При цьому є безліч альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і відповідної структури продукції, що випускається.

При переході до випуску більшої кількості даного блага (скажімо, блага А) альтернативними затратами кожної додаткової кількості цього блага є додатково не вироблені кількості іншого блага – блага Б у нашому прикладі): наприклад, при додатковому випуску кількості А2 – А1 альтернативними затратами буде кількість Б2 – Б1. При послідовному переході до все більшого випуску даного блага ми виявимо, що альтернативні затрати зростають.

Причина зростання альтернативних затрат знаходиться у специфіці ресурсів, що використовуються. Далеко не всі з них можуть бути безболісно зняті з одного виду виробництва і перекинуті на інший. Раціонально діючий економічний суб’єкт спочатку використовує найбільш придатні для даного виду виробництва ресурси, а потім по мірі нарощування такого виробництва буде примушений переходити до всіх менш придатних для цього ресурсів в умовах їх обмеженості.

Таким чином, специфічні економічні ресурси тільки частково, у визначеній і все понижуючій мірі можуть бути використані для іншого, альтернативного виду виробництва. В результаті в умовах обмеженості і специфічності ресурсів альтернативні затрати будуть не уклінно зростати по мірі збільшення випуску любого із альтернативних видів продукції.

Крива виробничих можливостей

КРИВА ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів. Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

Економічний вибір - вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених із обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресурсів, а і застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший вклад у загальний обсяг виробленої продукції.

Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей.

Важливі припущення:

· наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно,

· технологія виробництва не змінюється (const).

Крива виробничих можливостей.

Кожна точка на кривій виробничих можливостей (А, В, С, D) характеризує максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів.

Ефективність характеризує зв'язок між обсягом вироблених економічних благ і кількістю ресурсів, що застосовуються в процесі виробництва.

· Більша кількість благ, отримана від даного обсягу затрат означає підвищення ефективності.

· Менший обсяг благ від даної кількості затрат — зниження ефективності.

Збільшення виробництва товару X неодмінно вимагає зменшення виробництва товару Y: мають місце альтернативні витрати.

Альтернативні витрати - визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Вони характеризуються цінністю втрачених можливостей: витрати на виробництво будь-якого блага, що виражені через інше, яким жертвують.

Крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість товару Х потребує все більшого скорочення виробництва товару Y.

Точка F знаходиться нижче кривої ABCD: вона являє собою неефективне використання ресурсів.

Точка М знаходиться поза межами ресурсних можливостей: ілюструє обмеженість ресурсів графічно.

Межа виробничих можливостей ілюструє такі фундаментальні положення:

1. рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску товарів, розміщених ззовні кривої виробничих можливостей, нездійсненні;

2. необхідність вибору з-поміж досяжних комбінацій товарів;

3. існування витрат втрачених можливостей — на це вказує спадний характер кривої виробничих можливостей;

4. опуклість кривої виробничих можливостей свідчить про існування проблеми зростання альтернативних витрат.

Основні фактори суспільного виробництва, їх взаємозв'язок. Ресурси виробництва та їх види.

Наші потреби вимагають повсякденного задоволення. У природі немає достатньої кількості готових, придатних для задоволення потреб людини благ, їх потрібно виробляти, використовуючи для цього природні ресурси та здібності самої людини. Тому виробництво благ є об'єктивною необхідністю і здійснюється як взаємодія людини з природою і людей між собою.

В економічній літературі нема єдиного визначення поняття "виробництво". Це пояснюється тим, що виробнича діяльність надзвичайно різноманітна. В економічній науці загальновизнано, що виробництво створює не тільки матеріальні блага, а й різноманітні послуги, які в одних випадках пов'язані з виробництвом матеріальних благ, в інших — із задоволенням безпосередніх потреб людей. Отже, кінцевим результатом виробництва є матеріальні продукти або послуги. Щоб їх було більше, потрібно раціонально використовувати всі ресурси, які залучають у виробництво. Від цього залежить не тільки кількість благ, а й рівень витрат виробництва та прибутки підприємств.

Раціональне використання ресурсів великою мірою залежить від технологічного рівня виробництва, тобто сукупності способів і методів, використовуваних для обробки сировини, матеріалів, а також засобів праці. Технічне устаткування і методи виготовлення товарів і послуг постійно вдосконалюються на основі накопичення наукових знань. Таке вдосконалення машин і методів виробництва забезпечує збільшення випуску продукції при незмінних або й менших витратах сировини, енергії, палива та інших ресурсів. Головним напрямом підвищення ефективності виробництва та раціонального використання ресурсів є запровадження маловідходних та безвідходних технологій, що базуються на комп'ютеризації, автоматизації, використанні нових видів енергії та сировини.

Важливим фактором, від якого залежить обсяг виробництва, є економічні ресурси, якими володіє суспільство. Економічні ресурси це основні елементи економічного потенціалу, їх поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці — це все те, на що спрямована діяльність людини — сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних — будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси. До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у виробництво. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання.

Значимість окремих видів ресурсів змінюється залежно від зміни технології виробництва. Так, в умовах ручного виробництва головна роль належала трудовим ресурсам, в умовах машинного — матеріальним. В умовах НТР, коли відбувається перехід до маловідходних і безвідходних технологій, зростає роль інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

У нашій літературі поряд з поняттям "економічні ресурси" вживається поняття "фактори виробництва". На нашу думку, їх не можна вважати тотожними. Поняття "ресурси" (від французького ressources) означає кошти, засоби, запаси, джерела коштів, засобів, запасів. їх можна використати у виробництві. Ресурси можуть бути економічні, природні, трудові, фінансові, інформаційні, інтелектуальні тощо.

Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Спільне між поняттями "ресурси" і "фактори" те, що і одні, й інші можуть бути природні, економічні, трудові, фінансові, тобто являти собою одні й ті ж природні й соціальні сили, з допомогою яких здійснюється виробництво. Але до факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клімат, тобто чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але на нього впливають.

У марксистській економічній літературі виділяють три основні фактори виробництва: працю, предмети праці і засоби праці. їх поділяють також на речові й особисті.

Сучасна економічна наука до складу факторів виробництва відносить працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію (рис. 1.4).

Земля як фактор виробництва означає всі використовувані у виробництві природні ресурси. Капітал — це виготовлені людьми засоби виробництва, які здатні приносити дохід. Робоча сила (у марксистській економічній теорії) — це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей. За статистикою ООН, що ґрунтується на економічних поглядах, прийнятих у розвинутих країнах, робоча сила — це люди у віці 16 років і старші, задіяні у виробництві, і ті, що шукають роботу. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів праці і сил природи з метою пристосування їх для задоволення людських потреб.

Підприємницькі здібності в умовах ринкової економіки виступають як особистий людський ресурс, який полягає в здатності підприємця до високої організації виробництва, в умінні орієнтуватися в ринковій кон'юнктурі, брати на себе ініціативу в організації виробництва, приймати рішення, які визначають курс діяльності підприємства, упроваджувати нові технології та нові форми організації виробництва і йти на ризик.

Наука — це систематизовані людські знання про суспільство, природу, економіку і людську діяльність.

Інформація — це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань, які використовуються в різних сферах життєдіяльності. У практичній діяльності проявляється як продаж технологій у формі патентів.

Екологія, як фактор виробництва — це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину.

Рис. 1.4. Фактори виробництва

Від наявності ресурсів, рівня їх розвитку і використання великою мірою залежить економічний потенціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства виробляти певний обсяг валового внутрішнього продукту.