3. Методи пізнання економічних процесів і явищ
Економічна наука, як і будь-яка інша послуговується сукупному, спеціальному та загальному методам дослідження.
Метод –це походить з грецького – «шлях до чогось» (пізнання, дослідження)
У філософії метод – сукупність систем, прийомів і операцій з метою відтворенні у мисленні предметів, що вивчаються.
У економічній теорії існує поняття методологія- наука про систему прийомів способів перетворення економічних процесів та явищ.
Методологія –це наука про систему прийомів, способу пізнання та перетворення економічних процесів та явищ.
Методологія ЕТ покликана оформити систему категорій базових понять де обслуговується вся система.
Метод ЕТ спирається на загальні понятт та принципи:
-обєктивність
-розвиток
-саморозвиток
-суперечності
-детермінізм
-взаємодія
Метод ЕТ спирається на загально філософський розвиток, детермінізм, взаємодія, суперечності, об»єктивності.
ЕТ загальнонаукові принципиі методи системності, структурно –функціональний аналіз, синтез, індуктивний, дедуктивний.
Базова методологія – принцип діалектики- дослідження будь-якого явища в розвитку та змінах.Відповідно законам філософії, закону єдності та переходу кількісних заперечень.
В економічній науці є метод абстракції і сходження від абстрактного до конкретного.
Суть – очищення явища чи процесу від поверхневих і несуттєвих. Виявлення тенденцій розвитку.
економічна категорія- результат.
Голова – це основний інструмент економіста.
При аналізі економічних форм та процесів не можна користуватися технікою- все це заміняє сила мислення та здатність до абстрагування.
Використовують метод абстрагування і діалектики можна проникнути ????????????????????
При характеристиці економічного явища використовують:
аналіз- розчленування явища на складові частини.
синтез- поєднання проаналізованих частин в єдине ціле.
Метод поєднання якісного і кількісного аналізу.
Відповідно за закон???????????????
Для здійснення математичного аналізу- графічні діаграми і числові ряди – способи.
Едність логічного і історичного – в ек. кожне явище вивчається в історичному плані( зародженнярозвитоквідмирання) потім тренд розвитку відкидають всі історичні випадковості, нашарування і отримують логіку.
Системний підхід – охоплює методи лінійного, програмного, економічно-математичного програмування на основі принципів, понять, технічних наук і кібернетики.
Системний підхід -це будь-яка ланка виробничих відносин- це цілісна система, де окремі частини і закони перебувають функт., ієрархічних, прямих та зворотні, координаційні, суборнадиційні, генетичні.
4. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура. Корисність продукту. Потреби та ресурси.
Суспільне виробництво виникло і розвивається з метою задоволення особистих матеріальних потреб людини(мета виробничої діяльності людини)
Потреби виступают, як об’єктивні умови існування людини, які розвиваються в процесі розвитку людини і одночасно створюють запит до виробництва щодо задоволення данних потрею.
В структурі потреб відображається обєктивнівідносини людини до природи, засобів життя, до праці, до вільної діяльності.
В системі потреб щільне місце відводиться виробничим потребам. Відповідно вони визначаються: рівнем розвитку наявних засобів виробництва і здібностями конкретних особистостей.
В основі системи економічних потреб лежать особисті потреби людини.
Особисті потреби – це об’єктивно зумовлені і освідомлені прагнення людини до досягнення і відтворення найкращих умов життя.
Вили:
фізичні(дозволяють відтворити людину як біологічну істоту)властиві всім.
соціальні(це потреби в відпочинку, охороні здоровя, праці та соціальних гарантіях)майже всім
духовні(потреби в освіті, культурі, творчості, підвищенні кваліфікаці)деяким.
Ця класифікація є умовною, оскільки фіз.., соц., і дух потреби переплітаються і взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему.
Виділяють суспільно-необхідні та індивідуальні потреби.
Суспільно-необхідні – це типові потреби членів суспільства які випливають з досягнутого рівня виробництва.
Для задоволення суспільно-необхідних потреб обов’язково потрібно: розвиток виробництва, техніки, технології.
Індивідуальні потреби – визначаються професією, соціальним статусом, соціальним і сімейним статусом, місцем проживання, національністю, релігійністю.
За кількісними характеристиками потреби поділяють на:
-абсолютні(визнач. загальносвітовим рівнем виробництва і відображають максимально досягнутий у світовій економіці рівень можливого задоволення потреб).
-дійсні(відображають досягнутий рівень виробництва в даній країні).
-плптоспроможні(визначаються рівнем цінни речі і грошовими доходами населення).
Виробництво формує потреби, надаючи продукцію для їх задоволення, але потреби підштовхують виробництво до подальшого розвитку, спонукають до вдосконалення та створення нових продуктів для нових поьреб.
Оскільки людина не існує поза суспільством то особисті потреби розглядаються під впливом як матеріально-технічних так і соціально-економічних умов виробництва.
Потреби людини повинні бути чимось обмежені, тобто має бути тверда думка.
Будь-яке виробництво потребує в першу чергу інвестиційних ресурсів(грошей), які є економічною основою виробництва.
Матеріальні ресурси поділяються на засоби праці і предмети праці.
Засоби праці – це речі, які людина використовує для створення матеріальних благ.
Предмети праці – це речі, на які спрямовані трудові зусилля людини і які є базою для створення самого матеріального блага.
Сукупність засобів праці і предметів праці утворюють засоби виробництва.
Наявність засобів виробництва недостатня для започаткування виробництва, оскільки, їх потрібно задіяти відповідно потрібні трудові ресурси.
Трудові ресурси –це особи працездатного віку, які мають певну сукупність фізичних та розумових здібностей.
Сучасним ресурсом є підприємницький талантта підприємницькі здібності.
Будь-який процес виробництва неможливий без природних ресурсів(землі, лісу, родовищ, природних копалин та водних ресурсів).
Лише поєднання всіх видів ресурсів(фінансових, матеріальних, трудових. природних) дозволяє виробляти потрібні матеріальні блага.
Оскільки ресурси є скінченими і обмеженими, виникає проблема їх розподілу між потребами галузей.
Для цього використовують криву можливостей(КВМ) або «крива трансформації».
С
D
B
B1
B2
A
A1
A2
F
Е
Ця крива показує як роз приділяються ресурси наявні на виробництві 2х груп продукції.
Точки С і D на кривій виробничих можливостей АВ показує можливі варіанти розподілу ресурсів, які є обмеженими і відповідні обсяги випуску продукції.
т. С А1В1
т. D A1B1
Для збільшення виробництва продукту М потрібно зменшити виробництво продукту К. Відповідно, новий варіант розподілу обмежених ресурсів буде визначатися й точкою D відповідно обсяг випуску товару К знизиться від В1 до В2, а обсяг випуску товару М збільшиться від А1 до А2.
Кожне конкретне підприємство, кожна конкретна галузь вирішує проблему розподілу самостійноі обирає комбінації поєднання певних видів продукції.
Якщо т.Е не доходить до кривої, це означає що ми несповна використовуємо виробничі ресурси.
Якщо т.F виходить за межі кривої цн означає, що виробник не зможе підняти обсяг продукції через те що невистачає сировини.