63. Політичні наслідки парламентських виборів в Україні в 2002 р.

Виборчий бар'єр вдалося подолати лише 3-м партіям та 3-м виборчим блокам з 33-х учасників парламентських перегонів. Блок Віктора Ющенка «Наша Україна», КПУ, Блок «За єдину Україну!», Блок Юлії Тимошенко, СПУ, СДПУ(о) підтримали 76% виборців. У 1998 році через 4%-й бар'єр пройшли 7 партій та 1 виборчий блок, які разом заручилися підтримкою 66% тих, хто взяв участь у голосуванні.

Виборчий блок політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» - 23,57

Комуністична партія України - 19,98

Виборчий блок політичних партій «За єдину Україну!» - 11,77

Виборчий блок політичних партій «Виборчий блок Юлії Тимошенко» - 7,26

Соціалістична партія України - 6,87

Соціал-демократична партія України (об'єднана) - 6,27

Особливістю виборів 2002 року було слабке усвідомлення виборцями безпосереднього зв'язку між партійною приналежністю мажоритарних кандидатів і політичною відповідальністю за передвиборчі обіцянки. Мотивація голосування в багатьох мажоритарних округах залишилася суттєво іншою, ніж за партії та виборчі блоки. Зокрема, це стосується ідеологічної мотиваційної складової. У багатьох регіонах України виборці або не вбачали необхідності в одночасній підтримці і списку, і кандидатів-мажоритарників, висунутих партіями чи блоками, або не пов'язували ідеологічну мотивацію з конкретним представником партії (блоку) у своєму окрузі.

Ідеологічно найпослідовнішими в цьому плані виявилися виборці Західної України та Києва, які голосували і за список, і за кандидатів в округах від блоку «Наша Україна», а також Донецької області, де було віддано відповідну перевагу кандидатам від блоку «За єдину Україну!». Цікаво, що найнепослідовнішими показали себе прихильники КПУ, список якої переміг у 100 виборчих округах, але депутатами в них стали лише шестеро комуністів.

Загалом висуванці партій і блоків перемогли в 129 з 225 мажоритарних округів. Ще 27 депутатських мандатів отримали партійці-самовисуванці. Найбільше таких серед членів партій-учасниць блоку «За єдину Україну!». Тож не дивно, що у фракції «Єдина Україна» кількість депутатів-мажоритарників у 5 разів перевищувала кількість депутатів, обраних за списком.

Особливістю/виборів 2002 року була спроба використати процес «клонування партій» як окремий технологічний прийом передвиборної боротьби. Йдеться про використання брендів відомих партій або імен популярних особистостей для перехоплення їхнього електорату. Проте у порівнянні з минулими виборами громадяни України стали компетентнішими: вони акуратніше заповнювали бюлетені (менше бюлетенів визнані недійсними); чітко розрізняли «політичних двійників» (КПУ(о) отримала 1,4%, блок «Народний рух України» - 0,15%, Всеукраїнська партія трудящих на чолі з О.Морозом - 0,34%); відмовили у мандатах «аполітичним» учасникам виборчого процесу -ПЗУ, об'єднанню «Жінки за майбутнє» та іншим.

Результати голосування засвідчили значну недовіру суспільства до нинішньої політики влади, яку від повного фіаско врятували лише мажоритарні вибори. Це ще раз підтверджує політологічну аксіому, що в недемократичній неправовій країні мажоритарні вибори є основою для маніпулювання та зловживання владою.

Українська політична еліта не створила прецеденту відповідальності державних посадових осіб за відсутність виборчої підтримки, а отже за власну суспільно-політичну нелегітимність. Своїми посадами поплатилися лише керівники виконавчої влади нижчого рівня за те, що не змогли забезпечити суспільну легітимність найвищим посадовим особам. Президент України замінив голів обласних та районних державних адміністрацій, де блок «За єдину Україну!» зазнав поразки, не на представників найпопулярніших політичних партій та блоків, що були підтримані у регіоні, а навпаки, на аутсайдерів електоральної підтримки.

Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» переміг не лише у Києві та на Заході країни, айв областях Північної та в більшості областей Центральної України. Блок «За єдину Україну!» переміг на Сході - в Донецькій області, Комуністична партія України - в усіх областях Південної України, Соціалістична партія України - в Полтавській області. Отож, спроби багатьох російських політиків та певних політичних сил України будувати власну стратегію на протиставленні «проросійської» Східної та «проамериканської» Західної України в котре провалилися. Українські аналітики, технологи та соціологи виявили набагато більшу адекватність та підготовленість на нинішніх виборах у порівнянні зі своїми російськими чи іншими зарубіжними колегами.

Сучасна політична журналістика не витримала випробовування виборчою кампанією, а загальна ситуація в ЗМІ продемонструвала необхідність радикального реформування українського інформаційного поля. Спроби багатьох відомих журналістів через участь у парламентській кампанії привернути увагу до проблем свободи слова виявилися неуспішними. Водночас, українські громадяни, не дивлячись на фантастичні маніпулювання інформацією та дезінформування виборців, змогли реально оцінити всіх учасників виборчих перегонів і прийняти адекватні рішення. Це означає, що суспільство за десять років незалежності змогло знайти механізми не лише соціально-економічного, а й інформаційного самовиживання в державі, де відсутня свобода слова.