3. Предмет і методи економічної теорії.

Економічна теорія – наука про економічну поведінку людини в процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і проблему вибору ресурсів.

Економічна теорія включає розділи:

- політекономія - вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ;

- мікроекономіка - вивчає поведінку окремих господарських одиниць: фірм і домогосподарств в умовах ринку;

- макроекономіка - охоплює вивчення господарства в масштабах країни; розглядає результативні показники національної економіки, безробіття, інфляції, розробляє економічну політику на мікрорівні;

- світова економіка – вивчає закономірності розвитку світового господарства в цілому.

Методи економічної теорії:

1. наукове пізнання – метод базується на принципах діалектичного матеріалізму;

2. загальнонаукові принципи:

• аналіз (розчленування цілого на окремі частини, кожну з яких вивчають окремо);

• синтез (зведення отриманих результатів в одне ціле);

• індукція – логічний висновок про явище на підставі окремих явищ;

3. метод абстракції – коли від конкретних явищ приходять до абстрактного висновку, виключаючи з вивчення несуттєві сторони явища;

4. поєднання логічного і історичного методів;

5. економіко-математичний метод;

6. статистичний метод;

7. суспільна практика.

4. Функції економічної теорії:

- пізнавальна – вивчення та пояснення явища економічного життя;

- теоретична – розкриття законів економіки, механізму їх дії;

- практична – розробка та вдосконалення принципів господарювання, пошук вирішання економічних проблем, розробка концепцій майбутнього розвитку, рекомендацій, економічних програм.

- світоглядна – формування нового типу економічного мислення, розробка наукових прогнозів та перспектив суспільного розвитку;

- методологічна – економічна теорія є основою для вивчення багатьох інших наук: економіки підприємства, фінансів та кредиту, економічного аналізу, менеджменту, тощо.

Література:

1. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2001-р.1.1. , 9 – 23 с.

2. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.1, 9-23 с.

3. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський та ін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.1, 9 – 38 с.

Т.2 Суспільне виробництво

1. Фактори суспільного виробництва.

2. Продуктивні сили і виробничі відносини.

3 Форми організації суспільного виробництва.

4. Форми суспільного продукту (самостійне вивчення).

1. Фактори суспільного виробництва.

Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

З метою отримання засобів існування людина повинна постійно взаємодіяти з природою і навколишнім середовищем. Діючи на природу, людина видозмінює її і пристосовує для задоволення своїх потреб. Ця взаємодія людини з природою з метою отримання певних благ називається процесом праці. Економіка вивчає проблеми задоволення матеріальних потреб людини, тобто матеріальну сферу виробництва. Праця людей в умовах їх поєднання в певних виробничих відносинах набуває форми процесу виробництва.

Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

У відповідності з класичною політекономією виробництво неможливе без поєднання 3 факторів (компонентів):

1 – робоча сила;

2 – предмети праці;

3 – засоби праці.

Робоча сила – це здатність людини до праці. Вона виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна прдуктивна сила суспільства.

Предмети праці – це елементи природи, на які діє людина в прцесіпраці, піддаючи їх обробці, або – це те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє матеріальні блага.

Засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину).

Предмети праці і засоби праці по суті є речовими факторами виробництва. Їх поєднання утворює єдиний речовий фактор виробництва – засоби виробництва.

Сукупність всіх компонентів виробництва в масштабах всієї економічної системи утворює продуктивні сили суспільства.

Процес праці є органічною єдністю трьох названих чинників, і визначальна роль в ньому належить людині.

Неокласична політекономія визначає, що в основі суспільного виробництва лежить сукупність чотирьох факторів виробництва:

1. капітал – гроші та засоби виробництва;

2. земля – сільськогосподарські угіддя, які перебувають процесі активного промислового використання;

3. праця – свідома, цілеспрямована взаємодія людей з елементами природи;

4. підприємницькі здібності – здатність людини ефективно використовувати всі доступні фактори виробництва (ресурси).

Така класифікація пояснює економічний характер прибутків підприємців як організаторів процесу виробництва.

2. Продуктивні сили і виробничі відносини.

Продуктивні сили суспільства – це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії і зв'язку.

В масштабах країни продуктивні сили включають виробничі потужності підприємств, земельні фонди, реальні запаси сировини, матеріально-технічні запаси та економічно активне населення.

Показником рівня розвитку продуктивних сил суспільства є досконалість і продуктивність засобів праці. Чим більшу продуктивність забезпечують засоби праці, тим вищий рівень ефективності використання ресурсів вони забезпечують.

Виробництво носить суспільний характер, тобто воно можливе лише при поєднанні людей. Люди пов'язані між собою в своїй виробничій діяльності, тобто сам процес виробництва породжує певні суспільні процеси.

Схема суспільних економічних відносин: