
Контроль - сукупність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відомостей про рівень опанування окремими ученями (слухачами), програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності. Головною метою контролю є забезпечення ефективності формування знань, умінь, навичок учнів, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.Елементами контролю знань учнів є: перевірка — виявлення рівня знань, умінь та навичок; оцінювання — вимірювання рівня знань, умінь і навичок; облік — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях.
Види та форми контролю:Попередній контроль має дiагностичний характер. Напередоднi вивчення певної теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на ранiше вивченому матерiалi, учитель має з'ясувати рiвень розумiння опорних знань, актуалiзувати їх, аби успiшно рухатися вперед. Побiжний контроль передбачає перевiрку якостi засвоєння знань у процесi вивчення конкретних тем. Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь i навичок. якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'ятi. Тематuчний контроль пов'язаний iз перевiркою рiвня знань, умінь та навичок учнiв у межах певного роздiлу чи великої теми конкретної навчальної дисциплiни. Перiодичний контроль має на меті встановити, яким обсягам знань володiють учнi з тих або iнших проблем, орієнтуючись на вимоги програм. Пiдсумковий контроль має на меті з'ясувати рiвень засвоєння учнями навчального матерiалу в кiнцi навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисциплiни він проводиться у формi залiкiв, екзаменiв. Комnлексний контроль передбачає перевiрку рiвня засвоєння знань, умiнь та навичок з кiлькох сумiжних дисциплiн, щозабезпечують комплексний пiдхiд до формування свiтогляду учнiв.
Функції контролю:освітня функція полягає в тому, що вчитель систематично стежить за навчальною діяльністю учнів, виявляє результати цієї діяльності і коригує її.Виховна функція полягає в тому, що систематичний контроль і оцінка успішності сприяє вихованню в учнів свідомої дисципліни, наполегливості в роботі, працьовитості, почуття відповідальності, обов'язку; Розвивальна функція передбачає, що обґрунтування оцінки вчителем, самооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, зокрема, вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації і систематизації; Діагностична функція полягає в тому, що вчитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, уміннях і навичках, з'ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання. Стимулююча функція передбачає, що добре вмотивована і справедлива оцінка успішності учнів є важливим імпульсом (стимулом) в навчальній праці, який переростає в стійкий мотив обов'язку і відповідальності.Управлінська функція полягає в тому, що на основі контролю вчитель одержує інформацію про стан успішності, успіхи і недоліки кожного учня і це дозволяє йому правильно скоригувати роботу учня і власну діяльність - змінити методику викладання, удосконалити організацію навчання школярів.
Найважливішими принципами діагностування і контролю успішності учнів є: Об'єктивність полягає в науково обґрунтованому змісті діагностичних тестів (завдань, запитань), діагностичних процедур, рівному, дружньому ставленню педагога до всіх учнів, точному, адекватному встановленим критеріям оцінюванню знань учнів. Практично об'єктивність діагностування означає, що виставлені оцінки співпадають незалежно від методів і засобів контролювання і педагогів, що здійснювали діагностування .Вимога принципу систематичності полягає в необхідності здійснення діагностичного контролювання на всіх етапах дидактичного процесу – від початкового сприймання знань і до їх практичного використання. Систематичність полягає в тому, що регулярному діагностуванню піддаються всі учні з першого і до останнього дня перебування в навчальному закладі. Принцип наочності (гласності) полягає в проведенні відкритих випробувань всіх учнів за одними й тими ж критеріями. Рейтинг кожного учня встановлюється в процесі діагностування, має наочний, порівнювальний характер. Принцип гласності означає також оголошення і мотивацію оцінок. Оцінка – це орієнтир, за яким учні визначають еталони вимог до них, а також об'єктивність педагога. Різні учні працюють по-різному, мають неоднакові здібності. Значними відмінностями характеризується і робота вчителів. Все це обумовлює кращі чи гірші результати навчання. Тому повинна бути й більш-менш розгалужена градація оцінок успішності. Іншими словами, потрібно, щоб оцінки були належною мірою диференційовані.Діагностування повинно бути індивідуальним. Перевіряти треба знання, уміння і навички кожного учня. При перевірці треба враховувати індивідуальні особливості учнів: їхній темперамент, характер, здібності, нахили, інтереси, потреби, мотиви. Вимогливість учителя до оцінювання роботи учня - обов'язкова умова високої якості навчання. Учитель повинен свідомо прагнути до об'єктивної і реальної оцінки виконаної учнем роботи.
Методи контролю - Метод усного контролю. Використовуючи його, учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору. Передусім він потребує надто багато навчального часу, збуджує нервову систему опитуваного учня, не позбавлений суб'єктивізму, а об'єктивність важко встановити, бо відповідь учня не фіксується. Перевірка нерідко буває нерівнозначною, оскільки різним учням ставлять різні запитання, часто неоднакові за складністю, що дає змогу сміливішим дітям отримати вищий бал, ніж тим, хто знає, але не вміє впевнено висловлювати свої думки.
Метод письмового контролю. Суть цього методу полягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичокК
Метод тестового контролю. Передбачає він відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, знаходження помилок тощо
Метод графічного контролю. Використовують його на уроках малювання, креслення, географії, геометрії та ін. Він передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв'язки у виучуваному об'єкті або їх сукупності.
Метод програмованого контролю. Полягає він у висуванні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.
Метод практичної перевірки. Придатний він у процесі вивчення фізики, біології, хімії, трудового навчання, що передбачають оволодіння системою практичних умінь і навичок. Таку перевірку здійснюють під час лабораторних і практичних занять із цих предметів. Метод самоконтролю. Полягає цей метод в усвідомленому регулюванні учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю — запобігання помилкам та їх виправлення.
Метод самооцінки. Він передбачає критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Стосовно самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооцінюють себе, оцінюють себе адекватно. Для формування самоконтролю і самооцінки педагог повинен мотивувати виставлену учневі оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь; організовувати в класі взаємоконтроль, рецензування відповідей інших учнів тощо.
Принципи контролю:
– індивідуальність (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;
– систематичність і регулярність перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;
– урізноманітнення видів і форм контролю;
– всеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;
– об'єктивності перевірок та оцінювання;
– диференційованості контролю та оцінювання;
– єдності вимог до контролю.
До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна і фронтальна перевірки. Індивідуальну перевірку спрямовано до конкретного учня і вона має на меті з'ясувати рівень засвоєння ним певних знань, навичок, вмінь, професійних рис та визначити основні напрями роботи. Фронтальну перевірку спрямовано на з'ясування рівня засвоєння учнями програмного матеріалу за порівняно короткий термін. З цією метою педагог готує з певної теми короткі запитання, які ставить колективу, і вимагає також коротких відповідей з місць.
Оцінка - кількісний показник якості результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Єдині вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок формулюються у вигляді критеріїв і норм. Критерій - міра оцінки, показник, на основі якого визначається рівень оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Відповідно до критеріїв визначають норми оцінок - конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок-балів з навчального предмета за усну відповідь чи письмову роботу. Наприклад, якщо основним критерієм оцінки письмової роботи є точність виконання.Критеріями оцінювання знань є:
1) глибина - кількість усвідомлених учнем істотних зв'язків і відношень у знаннях;
2) повнота - кількість усіх елементів знання про вивчений об'єкт;
3) міцність - збереження в пам'яті вивченого матеріалу, безпомилковість його відтворення;
4) оперативність - уміння учня використовувати знання у стандартних однотипних умовах;
5) якість - критерій, що охоплює повноту, міцність, глибину, оперативність знань тощо;
6) гнучкість - уміння учня використовувати знання у змінних, варіативних умовах;
7) систематичність - засвоєння навчального матеріалу в його логічній послідовності та наступності.
Серед загальних критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти виокремлюють:
- характеристику відповіді учня (правильність, цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість);
- якість знань (осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність);
- сформованість загальнонавчальних і предметних умінь та навичок;
- рівень володіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення тощо);
- розвиток творчих умінь (уміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, перевіряти її);
- самостійність оцінних суджень.
На основі цих критеріїв розрізняють рівні навчальних досягнень учнів
1) початковий (рецептивно-репродуктивний), що характеризується первинними уявленнями про предмет вивчення, фрагментарністю відповідей учнів;
2) середній (репродуктивний), опанувавши який учень здатний розв'язувати найпростіші завдання за зразком, відтворювати основний зміст навчального матеріалу, володіє елементарними навчальними вміннями;
3) достатній (конструктивно-варіативний) характеризується знанням суттєвих ознак понять, оперуванням ними, розв'язуванням стандартних завдань, умінням робити висновки, виправляти допущені помилки, однак невмінням переносити і використовувати знання в інших навчальних ситуаціях;
4) високий (творчий), ознаками якого є систематизоване застосування їх для виконання творчих завдань, самостійне оцінювання різних явищ, фактів, уміння обстоювати особисту позицію.
Рівні навчальних досягнень
Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
1. Початковий
"1".Учень може розрізнити об'єкт вивчення і відтворити деякі його елементи
"2".Учень фрагментарно відтворює незначну частину матеріалу, має нечітке уявлення про об'єкт вивчення, виявляє здатність елементарно оформити думку
"3.Учень відтворює менш як половину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання
2. Середній
"4".Учень з допомогою вчителя відтворює основний навчальний матеріал, може повторити за зразком певну операцію, дію
"5"Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило
"6"Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. 3 допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити висновки.
3. Достатній
"7"Учень правильно, логічно відтворює навчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок,
"8"Знання учня достатньо повні, він застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, уміє аналізувати, виявляти найсуттєвіші зв'язки і залежність між явищами, фактами.
"9"Учень досить добре володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, уміє аналізувати і систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази у власній аргументації
4. Високий
"10"Учень має глибокі і міцні знання, здатний використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки. При цьому він може припускатися незначних огріхів в аргументації думки тощо
"11".Учень на високому рівні володієузагальненими знаннями в обсязі та в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовує їх у різних ситуаціях, уміє знаходити інформацію та аналізувати її,
12"Учень має системні і глибокі знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовує їх у стандартних та нестанда ртних ситуаціях.
Під час оцінки навичок учня педагог має враховувати:
– наявність практичних навичок з навчального предмета, які сприяють успішному оволодінню професією;
– якість, швидкість, міцність, докладність їх виконання в різних умовах.
Під час оцінки вмінь педагогу слід враховувати:
– наявність конкретних вмінь, їх глибину, міцність і гнучкість;
– ступінь оволодіння основними прийомами діяльності та їх творче застосування під час вирішення нестандартних завдань у різноманітних ситуаціях;
– конструювання алгоритму дій та його інноваційність;
– моделювання практичного виконання професійних дій;
– виконання комплексу дій, які складають дане вміння;
– впевненість, самостійність, обгрунтованість, систематичність цих дій;
– зміст самоаналізу результатів власних дій, характер зіставлення отриманих результатів з основною метою діяльності;
– вмотивованість дій та їх усвідомлення;
– наявність помилок, їх кількість і характер, міру впливу на кінцевий результат діяльності;
– якість виконаних дій тощо.
Зміст освіти в Україні.
Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.
Серед головних завдань розбудови вітчизняної системи освіти є постійне збагачення змісту освіти знаннями, оволодіння якими сприяло б усебічному і гармонійному розвитку підростаючого покоління.
Сутність змісту освіти. Зміст освіти покликаний забезпечити передавання, засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь та його подальший розвиток. Цей досвід складається із:
- знань про природу, суспільство, техніку і способи мислення;
- способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід;
- творчої, пошукової діяльності з вирішення проблем, які виникають перед суспільством;
- ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, до інших людей і світу загалом.
Розробляючи зміст освіти, передусім зважають на те, щоб він відповідав потребам суспільства щодо формування всебічно розвиненої особистості. Навчальний матеріал, який включають до змісту освіти, повинен мати високу наукову і практичну значущість.
Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи визначити своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі. Тому зміст освіти спрямований на формування в учнів необхідних для цього якостей, зокрема комунікативної культури, гнучкості, мобільності, конкурентоздатності та вмінь інтегруватися у динамічне суспільство, репрезентувати себе на ринку праці;
Отже, статус людини в суспільстві залежить від неї самої. Швидкі темпи соціального прогресу, динамічних змін зумовлюють необхідність постійного самовдосконалення, розвитку життєвої компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення успіху.
Система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок:
Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту,
Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.
Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.
Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.
Загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги.
Вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний закладні—III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.
Спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів.
Гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного).
Ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.
Колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю.
Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.
Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування.
Школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).
Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.
Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.
Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.
Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.
Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.