- •1 Істоиичний характер науки логіки
- •2 Абстрактне мислення та його особливості.
- •3 Формалізація як метод логіки.
- •4 Поняття про форми мислення.
- •5 Основні закони логіки.
- •6 Логічна структура поняття.
- •7 Види понять.
- •8.Логічне відношення між поняттями
- •9Логічні операції над поняттями
- •10,11, 14 Логічна структура суджень (види простих суджень)
- •12 Розподілення термінів в категоричному судженні:
- •13 Логічні відношення між категоричними судженнями
- •15 Логічні відношення між складними судженнями
- •16.Види дедуктивних умовиводів
- •17 Поняття логічного слідування.
- •19 Безпосередні умовиводи
- •20 Поняття простого категоричного силогізму та його структура
- •21 Види індуктивних умовиводів
- •22 Аналогія умовиводу
- •23 Види доведення
- •24 Види спростування
- •25 Правила доведення і спростування
23 Види доведення
Усю множину доведень поділяють на прямі та непрямі. Підставою такого поділу є спосіб доведення.
П р я м и м називається доведення, в якому теза безпосередньо випливає із аргументів.
Пряме доведення застосовують тоді, коли наявна достатня кількість аргументів.
Не п р я м и м доведенням називається такий вид доведення у якому істинність тези випливає із хибності антитези.
А н т и т е з о ю називають положення, яке суперечить тезі.
Розрізняють два види непрямого доведення:
- апагогічні та -розділові.
Апагогічне доведення іноді називають доведенням від супротивного. В апагогічному доведенні процес обґрунтування тези нібито відводиться у бік від поставленої мети. Тобто замість того щоб послатися на аргументи, які прямо і позитивно підтверджують істинність тези, висувають судження, яке суперечить тезі, потім із нього виводяться наслідки, що приводять до суперечності. Це дає підставу відкинути антитезу (судження, що суперечить тезі) і визнати істинність тези.
При побудові розділового доведення треба дуже уважно підходити до формулювання розділового судження, до якого входить теза. Розділове судження повинно бути вичерпним, тобто в ньому повинні бути перераховані всі можливості, що існують в універсумі даного міркування.
На відміну від прямого доведення, у якому безпосередньо виводиться істинність тези із істинності аргументів, у непрямому доведенні обґрунтовують хибність суджень, які певним чином пов'язані з тезою. Тому у непрямому доведенні можуть виникати помилки.
У непрямому доведенні концентрують увагу, або на отриманні наслідків із хибної антитези, або на встановленні хибності несумісних з тезою суджень. Це з одного боку обмежує сферу застосування непрямого доведення, а з іншого - вірогідність його результатів.
24 Види спростування
Спростування є, власне, доведенням хибності тези. Існують такі види спростування:
1. Доведення хибності аргументів;
2. Доведення хибної форми аргументації (того, що теза з аргументів не випливає);
3. Доведення істинності антитези (протилежної вихідній, тези);
4. Доведення до абсурду (доведення того, що наслідки, які випливають з даної тези протирічать дійсності).
Пошук істини, як бачимо, найчастіше відбувається у гострій конфліктній боротьбі мислення з хибними судженнями. Спростування може приймати різноманітні форми – згідно з його видами.
25 Правила доведення і спростування
Правила довед і спростув. Існують спец правила щодо тези, аргументів і демонстрації. Правила щодо тези – теза повинна бути сформульована чітко і визначено, вона повинна повинна залишатися незмінною, не повинна бути внутрішньо суперечливою, тезою не повинно бути висловлювання очевидне. Помилки при порушенні – 1) підміна тези, повна або часткоа 2) аргумент до людини 3) аргумент до публіки. Правила щодо аргументів – аргумент повинен бути істеним, доведеним незалежно від тези, достатнім для обгрунтування даної тези. Помилки – 1) помилка хибної підстави 2) недоведеної підстави 3) коло в доведенні 4) аргумент до незнання. Правила щодо демонстрації – оскільки доведення і спростування за своєю логічною формою є умовиводом, то в процесі доведення і спростування необхідно дотримуватися правил дедукції, індукції, аналогії. Основна помилка називається «не слідує…» «не випливає…» яка означає відсутність необхідного логічного звязку між аргументами і тезою.
