1. Керівник польової практики

Мета: Залучення студентів до практичної професійної діяльності.

Зміст діяльності. У державах з розвинутою системою соціальної роботи керівники польової практики призначаються з числа компетентних соціальних працівників зі штату залучених до практики сервісних агенцій. Незважаючи на наявність різноманітних польових практик, що різняться за часовим об'ємом, цілями і задачами, рольові дії їхніх керівників часто-густо одноманітні і включають: розробку та реалізацію програм практики; залучення студентів до різних видів професійної діяльності; спостереження за їхніми діями та оцінку рівня практичної компетентності; наукове керівництво; перевірку підсумкових звітів про проходження практики.

• Програма практики. Існують стандартні програми практики, де представленні основні види індивідуальної діяльності практикуючого студента.

• Навчальні завдання студентам. Для проходження практики студентам пропонується набір завдань, які вони повинні виконати У наступних практиках підбір і постановку навчальних завдань студентам рекомендується проводити з урахуванням їхнього рівня підготовки, обраної спеціалізації та специфіки агенції. Завдання можуть бути пов'язані зі складними психосоціальними проблемами, наприклад, з довгостроковою роботою по розв'язанню проблем сім'ї або окремої особи; з профілактикою або втручанням у разі кризи; з організацією групової взаємодії, спрямованої на соціальне навчання, врегулювання конфліктів, здійснення посередництва або надання захисту.

Практичне наукове керівництво найчастіше здійснюється у формі індивідуальних чи групових занять.

2. Супервізор

Мета: Сприяє зростанню професійної компетенції супервізованого працівника.

Зміст діяльності. Перш за все слід відмітити, що супервізором (від англ. — наглядаючий) може бути тільки досвідчений, висококваліфікований спеціально підготовлений професіонал.

Мері Тернер вважає, що існують безумовні паралелі між моделлю супервізії та самостійною роботою супервізованого. Тому стрижневі задачі супервізора, на її думку, полягають у розвитку професійної автономності, незалежності супервізованого; стабілізації світу його думок і почуттів; створенні моделі аналізу і компетентного розв'язання ситуацій, що виникають у взаємодії з клієнтами.

Супервізор допомагає супервізованому:

• утримувати в полі зору цілі роботи і краще визначати пріоритети;

• бачити всі аспекти справи і власну роль у ній;

_усвідомлювати, осмислювати і долати тривожні, неприємні почуття сумнівів та невпевненості, які виникають у конкретних ситуаціях; формувати позитивні судження відносно своєї роботи і брати на себе відповідальність за неї |65].

Багато авторів відзначають, що матеріалами для супервізії переважно є:

• особливості особистості супервізованого, його способи поведінки і реагування, ціннісні орієнтації як фактори впливу на професійну діяльність;

• процес накопичення і розвитку супервізованим теоретичних знань і їх адекватного застосування у своїй професійній практиці;

• конкретні ситуації взаємодії супервізованого і клієнта.

Найчастіше супервізор працює із студентами та молодими фахівцями, однак, часом трапляється, що до нього звертаються і досвідчені соціальні працівники.

Наприклад, у зв'язку з професійними труднощами або під час оволодівання новими формами, методами і напрямами роботи. Одрі Маллендер і Дейв Уорд висловлюють досить поширену точку зору, згідно з якою діяльність соціальних працівників у дусі імпауермента взагалі неможлива, якщо у них не присутній хоча б один супервізор, незалежно від рівня компетентності супервізованих. Про необхідність регулярних зустрічей з супервізором всіх без винятку соціальних працівників згадує і М. Тернер.