Тест 19 а Доходи, витрати і прибуток страховика

1. Прибуток від страхової діяльності формується за рахунок:

1) зароблених страхових премій;

2) одержаних комісійних винагород за передачу ризиків на пере­страхування;

3) доходів від розміщення тимчасово вільних коштів;

4) комісійних винагород страховим посередникам.

2. Частина тарифу, яка призначена для покриття витрат на про­ведення страхування, називається:

1) брутто-тариф;

2) нетто-тариф;

3) навантаження.

3. Чи можуть страхувальники брати участь у прибутку страхо­вика?

1) Так;

2) ні;

3) тільки якщо належать до засновників або акціонерів.

455

4. Плата за страхування, яку страхувальник зобов 'язаний внести страховику відповідно до договору страхування, називається:

1) страховим тарифом;

2) страховою сумою;

3) страховою премією;

4) тантьємою.

5. При страхуванні майна страхова сута не повинна перевищува­ти його дійсної вартості:

1) на момент укладання договору страхування;

2) на момент настання страхової події.

6. Чи може страхова виплата бути залішена на компенсаїіію збит­ку в натуральній формі?

1) Так;

2) ні;

3) так, якщо це передбачено умовами договору страхування.

7. Норматив витрат на ведення справи з обов 'язкових видів стра­хування встановлюється:

1) страховиком;

2) страхувальником;

3) Урядом;

4) Укрстрахнаглядом.

8. При передачі ризику на перестрахування комісійні винагороди за перестрахування отримує:

1) перестраховик;

2) цедент;

3) як перестраховик, так і цедент.

9. За наявності кількох страхових полісів зі страхування одного й того самого об 'єкта виплата відшкодування в повному обсязі:

1) не відбувається;

2) відбувається тільки з особистого страхування;

3) відбувається тільки зі страхування відповідальності.

10. Страхова премія — це:

1) винагорода страхувальнику за беззбиткове проходження дого­вору страхування;

2) оплата послуг страхового брокера;

3) плата страхувальника за страхування.

456

Тест 19 б Оподаткування страхових компаній

1. Які з перелічених дсиїі видів доходів страховиків оподаткову­ються за ставкою 3 % згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»?

1) Доходи нерезидентів від страхування ризиків;

2) валові доходи від страхової діяльності зі страхування і пере­страхування життя;

3) валові доходи від страхової діяльності (крім доходу від страху­вання і перестрахування життя);

4) відсотки, нараховані страховій компанії;

5) прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і нематері­альних активів;

6) доходи нерезидентів від страхування ризиків;

7) прибуток, отриманий від операцій з борговими зобов'язаннями;

8) прибуток від реалізації цінних паперів.

Розділ 2. Фінансова надійність страховика

20.1. Поняття фінансової надійності

Особливості організації діяльності страховика визначаються своєрід­ністю страхового процесу: на вході і на виході цього процесу перебу­вають гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика. Страхо­вик, як уже зазначалося, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар чи послугу, а для того, щоб у майбутньому ви­користати їх на страхові виплати тим страхувальникам, які потребува­тимуть допомоги. Зазначена особливість (тобто «плата наперед») потре­бує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією із гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі його уваги та пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестра-хувальною політикою страховика.

Фінансова надійність забезпечується кількома чинниками:

• розміром власних коштів;

• правильно розрахованими тарифними ставками;

• збалансованим страховим портфелем;

• величиною страхових резервів, адекватних сумі взятих страхови­ком на себе зобов'язань;

457

• розміщенням страхових резервів;

• перестрахуванням.

Фінансова надійність страховика — це його здатність виконати страхові зобов'язання, які прийняті за договорами страхування та пе­рестрахування у разі впливу несприятливих чинників. Тому стійка фі­нансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові викона­ти всі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин.

Існують законодавче визначені вимоги до власних коштів страхо­вика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і при­бутку. Статутний фонд — головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власнос­ті. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством і статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалося, є наяв­ність мінімального розміру статутного фонду — 100 тис. екю (для компаній, створених за участю іноземних юридичних осіб та інозем­них громадян, — 500 тис. екю). Важливо, що не менш як 60 % статут­ного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі нестачі спеціальних коштів. Згідно із Законом України «Про стра­хування» допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх номіналь­ною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів Украї­ни, але не більш як 25 % загального розміру статутного фонду.

Законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Та­кими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також су­ма нерозподіленого прибутку. Вільні резерви — це частка власних ко­штів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розра­хунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розра­хунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми, яка складається на страховому ринку. Коли визначається ціна за страхову послугу, насамперед ураховується реальна ціна ризику. Крім того, необхідно враховувати величину, однорідність та стабільність страхових операцій. На підставі цих характеристик, сформованого страхового портфеля, а також статистичних даних про настання стра­хових подій за кілька років і розраховується тарифна ставка. Але не завжди об'єктивні вимірювання доступні страхувальникові, оскільки він не всі розрахунки може виконати, а іноді й не володіє потрібною

458

інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки по­кладатися на свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання не­гативних подій і можливих збитків. Відхилення страхової ставки від об'єктивних обгрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов'я­зань перед страхувальниками.

Ще один фактор фінансової надійності страховика — достат­ність страхових резервів, які відбивають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів по­винен бути адекватний узятим страховим зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань забезпечується достатнім розміром страхових резервів (при їх формуванні слід ураховувати вид страхування, термін дії договору, рівномірність розподілу ризику), а також правильно ви­значену основу для страхової премії.

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час є у розпоряд­женні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додат­кового доходу. Проте тимчасово вільні кошти, інвестовані страхови­ком, підлягають регулюванню, оскільки кошти страхових резервів є коштами страхувальників і мають бути повернені їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язань і повинні розміщува­тися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікованості, надійності та прибутковості. Такі вимоги дозволять забезпечити своєчасні і в пов­ному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів;

необхідність у інвестиційному доході.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструмен­том, як перестрахування. Значна вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коли­вання результатів діяльності страховика, можуть негативно вплинути на фінансову надійність страхової компанії. Проте метою перестраху­вання є те, що страховик, приймаючи на страхування великий ризик, передає його частку перестраховикові і далі несе відповідальність пе­ред страхувальником у повному обсязі. Тому визначення розміру вла­сного утримання зобов'язань має дуже велике значення. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку у страховика може не бути достатньо коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страху­вання, характеру ризику, імовірності та можливого максимального роз­міру збитку, ступеня схильності до ризику, розміру власних коштів страхової компанії, а також від періоду та території. Одним із найваж­ливіших моментів визначення розміру власного утримання є залеж­ність від розміру власних коштів: чим більший розмір власних коштів страховика, тим більший розмір страхових виплат, що їх компанія може

459

здійснити в разі настання страхового випадку. З метою захисту вико­нання зобов'язань страховика перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов'язковому порядку укладан­ня угоди перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єк­том страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів.

Додержання страховиком перелічених чинників, котрі мають вплив на його фінансову надійність, є певною гарантією для страху­вальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика за­певнення щодо забезпечення страхового захисту.