6. Звільнення від кримінальної відповідальності. Поняття, види.

Звільнення від кримінальної відповідальності — це звільнення від потенційного державного засудження особи, що скоїла злочин, яке за наявності підстав, передбачених законом, здійснюється виключно судом в порядку, встановленим законом.

Особа, що скоїла злочин, відповідно до положень ч. 1 ст.44 КК, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

До цих випадків відносяться:

1. добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

2. закону України про амністію чи акта помилування (ч. 1 ст.44 КК);

3. дійове каяття (ст.45 КК);

4. примирення винного з потерпілим (ст.46 КК);

5. передача особи на поруки колективу підприємства, установи або організації (ст.47 КК);

6. зміна обстановки (ст.48 КК);

7. закінчення строків давності (ст.49 КК);

8. випадки, передбачені нормами Особливої частини КК (ч.2 ст. 111, ч.2 ст. 114, ч.3 ст. 175, ч.4 ст.212, ч.2 ст.255, ч.5 ст.258, ч.6 ст.260, ч.3 ст.263, ч.4 ст.289, ч.4 ст.307, ч.4 ст.309, ч.4 ст.311, ч.3 ст.369 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом.

Залежно від правового обов'язку або права суду застосувати звільнення особи від кримінальної відповідальності дані види можна підрозділити на дві групи:

І) Обов'язкові:

• добровільну відмову (ст. 17 КК),

• амністію або помилування (ч. 1 ст.44 КК),

• дійове каяття (ст.45 КК),

• примирення винного з потерпілим (ст.46 КК),

• закінчення строків давності (ст.49 КК):

Давність притягнення до кримінальної відповідальності — це закінчення встановлених законом термінів після здійснення злочину, через що особа, що скоїла злочин, звільняється від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням терміну давності застосовується за наявності двох умов, сформульованих в ст. 49 КК:

1. закінченні встановлених законом строків:

• три роки з дня здійснення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у вигляді обмеження свободи або позбавлення волі;

• п'ять років з дня здійснення злочину середньої тяжкості;

• десять років з дня здійснення тяжкого злочину;

• п'ятнадцять років з дня здійснення особливо тяжкого злочину.

2. відсутності обставин, що порушують перебіг цих строків

ІІ) факультативні.

7. Поняття, ознаки, мета та види покарання.

Покарання — це міра державного примусу, яка застосовується вироком суду до особи, визнаної винним в здійсненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Частина 2 ст.50 КК визначає основні цілі покарання:

1. кара за скоєне;

2. виправлення засудженого;

3. попередження нових злочинів з боку самого засудженого;

4. попередження злочинів з боку інших осіб.

8. Звільнення від покарання та його відбування.

Звільнення від покарання — це самостійний інститут кримінального права, регламентуючий застосування судом до осіб, засуджених за здійснення злочинів (окрім звільнення від покарання на підставі закону про амністію або акту помилування), безумовного або умовного звільнення від покарання, що не знімає судимості особи.

Підставами звільнення від покарання є випадки, коли досягнення мети покарання можливе і без застосування реального відбування покарання, наявність недоцільності або неможливості виконання покарання внаслідок на втрату або значне зменшення суспільної небезпеки особи, що скоїла злочин, або погіршення стану його здоров'я, або наявності інших обставин, передбачених в законі.

Літературні джерела.