2. Співучасть: поняття, ознаки, значення, форми. Види співучасників.

Стаття 26 КК визначає: «Співучастю в злочині є умисна сумісна участь декількох суб'єктів злочину в здійсненні умисного злочину».

Частина 1 ст.27 КК вказує на наступні види співучасників: виконавець (співвиконавець), організатор, підбурювач, посібник.

Виконавець (співвиконавець) злочину (ч.2 ст.27 КК) — це особа, яка в співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо скоїла злочин (особа, яка своїми діями або шляхом використовування інших несуб'єктів виконала повністю або частину об'єктивної сторони злочину).

Організатор злочину (ч.3 ст.27 КК) — це особа, яка організувала здійснення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою або здійсненням, а також особа, що створила організовану групу або злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування або приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювач (ч.4 ст.27 КК) — це особа, що схилила іншого співучасника до здійснення злочину шляхом домовленості, підкупу, погрози, примусу або іншим чином, що порушило у виконавця і інших співучасників рішучість, бажання скоїти злочин, що порушив в іншій особі намір на здійснення злочину.

Пособник (ч.5 ст.27 КК) — це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь або усуненням перешкод сприяла здійсненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що завчасно обіцяла приховати злочинця, знаряддя або засоби здійснення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати або приховати такі предмети або іншим чином сприяти захованню злочину.

Всі види пособницьких дій можна розділити на дві групи:

1. інтелектуальне пособництво;

2. фізичне (вольове) пособництво.

Пособництво відрізняється від підбурювання тим, що при пособництві у іншого співучасника вже є рішучість, бажання зробити злочин, а ради і вказівки при підбурюванні тільки створюють таку рішучість.

Форми співучасті — це форми об'єднання співучасників, що розрізняються між собою по характеру ролей, які вони виконують, і по стійкості суб'єктивного зв'язку між ними.

Співучасть поділяється на форми по об'єктивних і суб'єктивних ознаках.

По об'єктивних ознаках: проста та складна.

По суб'єктивних ознаках: попередньої змови та по попередній змові.

5. Обставини, що виключають злочинність діяння. Загальна характеристика, види, значення.

Обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені законом про кримінальну відповідальність та іншими законодавчими актами, ззовні схожі із злочинами, суспільно корисні і правомірні вчинки, скоєні за наявності певних підстав, діяння, що виключають суспільну небезпеку і протиправність, а, отже, і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Загальними ознаками таких обставин є:

1. це дії або бездіяльність, викликані винятковими обставинами, які і визначають необхідність здійснення діяння, пов'язаного із спричиненням шкоди;

2. це діяння підпадає під ознаки злочину, передбаченого статтею або частиною статті Особливої частини КК по своїх об'єктивних і суб'єктивних ознаках;

3. усі ці вчинки визнаються як правомірні нормами кримінального законодавства;

4. ці обставини є суспільно корисними і відповідно характеризуються законодавством;

5. за заподіяну шкоду за наявності цих обставин особи не підлягають кримінальній відповідальності.

Необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликана необхідністю його негайного запобігання або припинення шляхом спричинення тому, що робить замах шкоди, відповідної небезпеці посягання і обстановці захисту.

Право на необхідну оборону виникає за наявності певних підстав, які прямо передбачені в ч. 1 ст.36 КК.:

1. наявність суспільно небезпечного посягання;

2. необхідність негайного його запобігання або припинення.

Перевищення меж необхідної оборони — це умисне спричинення особі, що вчиняє замах, тяжкої шкоди, явно не відповідної небезпеці посягання або обстановці захисту (ч.3 ст.36 КК).

З об'єктивної сторони перевищення меж необхідної оборони можливе лише в двох випадках:

1) при умисному вбивстві особи, що робить замах (ст. 118 КК);

2) при умисному спричиненні особі, що здійснює замах тяжкого тілесного ушкодження (ст. 124 КК).

Крайня необхідність — це вимушені дії, пов'язані із спричиненням шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі або іншим особам чи суспільним інтересам, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж відвернутій шкоді.

Фізичний або психічний примус – не є злочином дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, скоєна під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями (ч. 1 ст.40 КК).

Частина 2 даної статті також визначає, що питання про кримінальну відповідальність особи, що спричинила шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічному примушенню, вирішується відповідно до положень інституту крайньої необхідності.