Лекція 9. Основи кримінального права України. План

1. Поняття, система та завдання кримінального права України.

2. Поняття злочину та його ознаки. Склад злочину.

3. Поняття та види стадій злочину. Закінчений та незакінчений злочин.

4. Співучасть: поняття, ознаки, значення, форми. Види співучасників.

5. Обставини, що виключають злочинність діяння. Загальна характеристика, види, значення.

6. Звільнення від кримінальної відповідальності. Поняття, види.

7. Поняття, ознаки, мета та види покарання.

8. Звільнення від покарання та його відбування.

1. Поняття, система та завдання кримінального права України.

Кримінальне право як галузь права — це сукупність юридичних норм (кримінальних законів), встановлених найвищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України) або всеукраїнським референдумом, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили..

Кримінальному праву притаманні специфічні принципи, до яких належать:

• відповідальність особи лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке передбачене в законі як злочин;

• відповідальність лише за наявності вини;

• особистий характер відповідальності;

• індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання.

У зв'язку з цим всі норми законодавчо систематизовані і діляться на дві частини: загальну і особливу.

2. Поняття злочину та його ознаки. Склад злочину.

Згідно ст. 11 КК України злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Наведене поняття злочину містить вказівку на такі обов’язкові ознаки злочину:

1. злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

2. це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину;

3. воно має бути винним;

4. вказане діяння має бути суспільно небезпечним;

5. відповідне діяння має бути передбачено чинним ККУ;

6. кримінальна караність.

Класифікація злочинів — це розподіл усіх злочинів на певні групи залежно від характеру та ступеня їх суспільної небезпеки. В кримінальному праві всі злочини можна класифікувати на групи залежно від різних критеріїв: тяжкості, об'єкта посягання, форми вини, суб'єкту злочину та інше.

Діючий кримінальний закон в ст. 12 КК України визначає чотири групи злочинів, класифікуючи їх по зростаючому ступеню тяжкості:

а) невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

Такий розподіл злочинів на групи має певні кримінально-правові наслідки для особи, що скоїла конкретне діяння, що відноситься до тієї або іншої групи.

Окрім розглянутих класифікаційних груп злочинів, необхідно виділити злочини, що призвели тяжкі і особливо тяжкі наслідки.

Крім вказаних груп, всі злочини можна класифікувати й залежно від психічного відношення винного до скоєного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідкам:

1. злочини, які скоєні лише умисно;

2. злочини, які скоєні лише по необережності;

3. злочини, які скоєні як умисно, так і по необережності.

Склад злочину — це сукупність встановлених в кримінальному законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають скоєне суспільно небезпечне діяння як злочин.

Відмінності у складі злочину дозволяють відмежовувати одні злочини від інших.

Елемент складу злочину — це однорідна група юридичних ознак, що характеризують злочин з якоїсь однієї (певної) сторони.

Склад злочину:

• об'єкт;

• об'єктивна сторона;

• суб'єкт;

• суб'єктивна сторона.

Об'єкт злочину —це права, свободи, блага, цінності, що охороняються кримінальним законом, на які посягає злочин, заподіюючи їм певну шкоду або створюючи реальну загрозу спричинення шкоди («на що посягає»):

• безпосередній об'єкт злочину;

• предмет злочину

• потерпілий від злочину.

Усі об'єкти класифікуються по ступеню узагальнення як загальний, родовий і безпосередній.

• загальний;

• родовий (груповий, спеціальний);

• безпосередній;

• основний;

• додатковий;

• факультативний;

Об'єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона злочину, яка виражає його зовнішні прояви:

• діяння (дія чи бездіяльність;

• наслідки;

• причинний зв’язок між діянням та наслідками;

• спосіб вчинення злочину;

• час вчинення злочину;

• місце вчинення злочину;

• обстановка (ситуація) вчинення злочину;

• знаряддя злочину;

• засоби вчинення злочину.

Суб'єкт злочину — це фізична осудна особа, що скоїла злочин у віці, передбаченому законом про кримінальну відповідальність.

Суб'єкт злочину характеризується сукупністю трьох обов'язкових ознак:

а) фізична особа,

б) осудна особа,

в) особа, яка досягла віку, кримінальної відповідальності.

Юридична особа (підприємство, установа, організація) не може бути визнана суб'єктом злочину.

У разі здійснення злочину від імені юридичної особи (ст.208 КК - незаконне відкриття або використовування за межами України валютних рахунків; ст.241 КК — забруднення атмосферного повітря та ін.) відповідальність несуть наступні фізичні особи:

• безпосередньо винні в здійсненні цього злочину;

• на яких покладений обов'язок здійснювати контроль за даною областю діяльності підприємства;

• керівники підприємств, що віддали наказ або вказівку про здійснення даних дій.

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто особа, здатна в момент здійснення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльності) та керувати ними. Неосудна особа не може бути визнана винною та нести відповідальність за скоєне нею суспільно небезпечне діяння.

Неосудність (ч.2 ст. 19 КК) — це нездатність особи в момент здійснення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати своїми діями в наслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності характеризується сукупністю обов'язкових ознак. Ці ознаки підрозділяються за допомогою двох критеріїв:

1. юридичного (психологічного), який складається з двох ознак:

а) інтелектуальної»

б) вольової.

2. медичного (біологічного), який складається з 4-х ознак:

а) хронічне психічне захворювання);

б) тимчасовий розлад психічної;

в) недоумство (олігофренія);

г) інший хворобливий стан психіки.

Суб'єктом злочину може бути особа, що скоїла злочин у віці, з якого можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності (статті 18 і 22 КК України).

Чинне кримінальне законодавство встановлює, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягають тільки особи, яким на час скоєння злочину виповнилося 16 років – загальний вік. Проте за здійснення ряду злочинів кримінальна відповідальність наступає після досягнення особою 14 — літнього віку - знижений вік, вичерпний перелік яких даний в ч.2 ст.22 КК України.

Розглядаючи вікову ознаку суб'єкта злочину, слід відмітити, що закон про кримінальну відповідальність передбачає ряд злочинів, суб'єктами яких фактично можуть бути лише абсолютно літні (що досягли вісімнадцяти років) особи (статті 167, 168, 304, 335 КК та ін.).

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, що вказує на психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків, що характеризується виною у формі умислу або необережності, мотивом і метою здійснення злочину.

• вина - є основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Це психічне відношення суб'єкта до скоєного ним суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) та його наслідкам, виражене у формі умислу чи необережності.

Таким чином, вина особи в здійсненні злочину може виявлятися в двох формах: умислу чи необережності. Таким чином, вина особи в здійсненні злочину може виявлятися в двох формах: умислу чи необережності.

• мотив - це ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при здійсненні злочину.

• мета - це той уявний (кінцевий) результат, до якого прагне суб'єкт, скоюючи злочин.

Відповідно до ч.2 ст.24 КК злочин визнається скоєним з прямим умислом, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання.

Відповідно до ч.3 ст.24 КК злочин визнається скоєним з непрямим умислом, якщо особа, що його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання або байдуже до них відносилась.

Злочинна самовпевненість має місце там, де особа, що скоює злочин, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ненастання). злочинна самовпевненість має місце там, де особа, що скоює злочин, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ненастання).

Виходячи з положення, передбаченого ч. 3 ст.25 КК, можна визначити, що злочинна недбалість має місце там, де особа, що скоює злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) за наявності обов'язку та можливості передбачати ці наслідки.

Відмінність між злочинною самовпевненістю та злочинною недбалістю по інтелектуальному моменту полягає в тому, що при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну (тобто в інших схожих ситуаціях) можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тому усвідомлює потенційну небезпеку своїх дій, тоді як при недбалості вона не усвідомлює навіть потенційної небезпеки своєї поведінки.

В юридичній літературі розглядається самостійний вид психічного відношення особи до скоєного суспільно небезпечного діяння та його наслідків, який характеризується як невинне (випадкове) спричинення шкоди — казус. Казус має місце у випадку, якщо особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків скоюваного, ним діяння та за обставинами справи не повинна і (або) не могла їх передбачати.

Казус відрізняється від злочинної недбалості відсутністю об'єктивного і (або) суб'єктивного критерію, тобто обов'язку і (або) можливості передбачати настання суспільно небезпечних наслідків.

При казусі суб'єктивна сторона злочину відсутня, оскільки в цьому випадку немає ні умислу, ні необережності, а отже, виключає кримінальну відповідальність.

                            

Кваліфікація злочинів — це точне встановлення відповідності скоєного винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Кваліфікація здійснюється шляхом порівняння тих юридично - значущих об'єктивних і суб'єктивних ознак, які входять до складу конкретно скоєного злочину. Встановлення певної відповідності між цими характеристиками реально скоєного діяння й сукупністю ознак, описаних в законі, є підставою для ствердження, що дане діяння кваліфікується саме по цій кримінально-правовій статті.

Кваліфікація злочинів повинна бути:

• обґрунтована;

• точна;

• повна.