59.Яким чином, на Вашу думку, екстенсивні методи ведення господарства в срср у 1960-1980-ті рр. Впливали на стан української науки?

Протягом 70–80-х рр. ХХ ст. десятки тисяч наукових розробок українських учених було впроваджено у виробництво. Однак гальмівним чинником було те, що командно-адміністративна економіка не була зорієнтована на швидке впровадження наукових новацій і прогресивних ідей у виробництво. Жорстке планування з постійним зростанням показників зумовлювало низьку спроможність економіки та суспільства використовувати досягнення НТР, штовхало на пошук екстенсивних, а не інтенсивних шляхів розвитку. Наукові розробки впроваджувалися здебільшого тим самим методом адміністративного тиску, наказу чи розпорядження. Велика кількість наукових досягнень, технологій, винаходів і розробок циркулювала лише в науковому середовищі, не знаходячи попиту на виробництві, а якщо й знаходячи, то радше за межами СРСР. Винятки становили тільки розробки в інтересах військово-промислового комплексу і великі наукові проекти загальновійськового значення.

У розвитку наукової діяльності діяли ті самі закони й принципи, що і в радянському суспільстві. Екстенсивний розвиток економіки визначив такий самий шлях розвитку науки. В складі АН УРСР утворювалися нові спеціалізовані наукові установи, відділи та лабораторії, виникали численні підрозділи. Більшість із них займалися новими перспективними напрямами наукових досліджень (інститути напівпровідників, радіотехнічних проблем, проблем міцності, металофізики, геофізики, хімії високомолекулярних сполук, кібернетики, ядерних досліджень), але були й такі, що виникали на хвилі реорганізації, кон’юктури, без достатніх на те об’єктивних підстав. Подібні рішення призводили до розпорошення наукових сил, диспропорції наукового потенціалу, нераціонального його використання, не відповідали вимогам підвищення ефективності академічної науки, що й обумовило їх перегляд, визнання помилковими.

60.Розкажіть про особливості політичного і духовного розвитку українського суспільства в 1970-ті - 1980-ті рр.

Прагнучи до якнайшвидшої денаціоналізації власного народу на догоду абсурдним московським теоріям, влада на чолі з В. Щербицьким організувала переслідування учених, письменників, митців, які дозволяли собі "відхід від партійної лінії" у національному питанні, "ідеалізували минуле", "смакували національну самобутність" тощо. Спроби наукового дослідження української минувшини, зображення її у художніх творах чи на полотнах картин розцінювалися як вияв нелояльності до держави.

Безжальною боротьбою проти української національної ідентичності стала русифікація. Особистий приклад подав Щербицький, перейшовши майже виключно на російську мову. Швидко поширювалася русифікація шкіл, адже для переведення їх на російськомовний статус викладання достатньо було заяви лише декількох батьків. Учителям російської мови в Україні встановили 15-відсоткові надбавки доставок. Класи, в яких було понад 25 дітей, на уроках російської мови поділяли на групи, тоді як українська мова подібних пільг не мала, навпаки, у ставленні до неї режим послідовно виховував в українців комплекс неповноцінності, не перспективності та не-престижності. Загальну де українізацію забезпечували вимога писати дисертації лише російською мовою, майже повсюдне російськомовне викладання предметів у вишах, технікумах, ПТУ, відсутність українських підручників та посібників тощо.

Наслідки русифікації були жахливими. На кінець 1980-х років в Україні в україномовних дитячих дошкільних закладах виховувалися лише кожна 4-та дитина. У 1990/91 навчальному році українською мовою навчалися менше половини українських школярів. Не залишилося жодної української школи в Донецьку, Чернігові, Харкові, Луганську, Одесі, Миколаєві. У вишах українською мовою читалося тільки приблизно 5 % лекцій. У 1988 р. книжки, видані українською мовою, становили лише 18 % за назвою, а за тиражем — тільки 3 %.

Окремий різновид дисидентського руху становив релігійний напрям, що обстоював права віруючих, легалізацію Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков, протестантських віросповідань та течій, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих тощо. Серед чільних діячів цієї течії були священики В. Романюк, Й. Терля, пастор Г. Вінс та ін. Переслідуючи українську історію, культуру, мову, національну еліту, комуністичний режим прагнув остаточно перетворити Україну на денаціоналізовану російську провінцію. Але на захист української самобутності піднялося хоч і нечисленне, та самовіддане нове покоління борців. Зорганізувавши український дисидентський рух, воно засвідчило, що з розгромом ОУН і УПА традиції руху опору в Україні не припинилися, що ідея Української самостійної соборної держави — невмируща.

З приходом до влади у березні 1985 р. М. Горбачова та його прибічників почалося «реформування» СРСР. 1987 р. на січневому пленумі ЦК КПРС на перший план було висунуто завдання демократизації громадсько-політичного життя. Велику роль у цьому відіграла політика гласності. Виразніше окреслювалися розбіжності в поглядах, підходах до вирішення назрілих проблем, відбувалося швидке політичне розмежування суспільства. Виникли різноманітні самодіяльні громадські об’єднання, організації, товариства. Одним із перших самодіяльних об’єднань став Український культурологічний клуб, який заснували представники національно-демократичної інтелігенції Києва в серпні 1987 р. Національно-демократичні ідеї духовного відродження нації восени 1987 р. привели до утворення у Львові Товариства Лева.

На початку 1988 р. в Харкові й Києві виникли просвітницькі організації «Спадщина». Тоді ж у Києві виникає студентське об’єднання «Громада», а в 1989 р. – Українська студентська спілка (УСС), студентське братство у Львові та ін. В 1988 р. було відновлено Українську гельсінську групу, а в липні того року її було перейменовано на спілку (УГС).

61.Розкрийте зміст запровадженої в другій половині 1980-х рр. М. Горбачовим політики «перебудови», у чому полягала специфіка проведення цієї політики в УРСР

Після смерті 76-річного Л. Брежнєва, а за ним і двох його наступників — 70 річного Ю. Андропова та 74-річного К. Черненка, до влади в СРСР нарешті прийшов представник молодшого покоління — 54-річний М. Горбачов, якого в березні 1985 р. було обрано генеральним секретарем ЦК КПРС. Саме з його ініціативи в Радянському Союзі почалася т.зв. перебудова, мета якої полягала в оновленні життя країни.

1. Перебудова мала змінити не систему, не фундамент більшовицького соціалізму.

2. Перебудову почав владний клас – партократія – в своїх інтересах, в інтересах свого порятунку, для збереження «єдиної, керівної і спрямувальної КПРС».3. Гасла перебудови – «радикальні економічні реформи, демократизація суспільного життя, гласність» залишилися дозованими, обмеженими рамками соціалізму.

4. Перебудова намагалася поєднати непоєднанне:

− ринок з централізованим плануванням;

− політичний плюралізм з керівною роллю КПРС;

− суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави. Як «революція згори», перебудова не досягла поставлених цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, стимулювала революційний процес «знизу»: народ пробудився, гласність і демократизація вийшли за рамки дозволеного, з’явилася легальна опозиція системі, що врешті й призвело до знищення тоталітарної імперії.

Перебудова в Україні мала свої особливості, які відрізняли її від інших радянських республік.

1. Компартія України залишалась найбільш ортодоксальною, вірнопідданою КПРС.

2. Тут була сильна й найдовша протидія партійних консервативних сил на чолі з В. Щербицьким.

3. Радянська Україна залишалася «заповідником застою» без елементарного суверенітету й незалежності від центру.

Однак час перебудови не можна недооцінювати, вона відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності, полегшила, скоротила, прискорила цей шлях.

Чи була б незалежність України без перебудови 1985–1991 рр.? Відповідь однозначна – так, але шлях до неї був би довшим, важчим і ще більш жертовним.

Перебудова пройшла кілька етапів з квітня 1985 по серпень 1991 рр.:

I етап – квітень 1985 – січень 1987 рр., час визрівання політичного курсу перебудови. II етап – січень 1987 – літо 1988 рр. – усвідомлення основних завдань перебудови, формування й розширення її соцільної бази.

III етап – літо 1988 – травень 1989 рр. – переміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

IV етап – травень 1989 – лютий 1990 рр. – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.

V етап – лютий – грудень 1990 р. – поступовий відхід політичного керівництва СРСР від формальних, «революційних» перетворень і одночасно радикалізація народних мас.

VI етап – грудень 1990 – серпень 1991 рр. – загострення економічної та політичної кризи в СРСР, намагання консервативних сил урятувати імперію; кінець перебудови, перемога демократичних сил.

Спроба консервативного табору перейти до активних дій, силою взяти реванш втілилася в проведенні 19–21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й перемогти, і 24 серпня 1991 р. український парламент прийняв Акт про незалежність України

62.Охарактеризуйте діяльність відомих громадських рухів та організацій у напрямі становлення незалежної Української держави наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр

У другій половині 80-х – на початку 90-х рр. боротьба за національне й культурне відродження стала одним з пріоритетних завдань національно-демократичних сил. У лютому 1989 р. було створено товариство шанувальників української мови, а через два роки – «Просвіту» ім. Т. Шевченка. Представники творчої інтелігенції підняли голос на захист української мови. У різних містах України засновувалися культурологічні товариства, метою яких було її відродження. 8 грудня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про мови. Українська мова набула статусу державної, інші отримали право на розвиток і використання в житті етносів республіки. У листопаді 1988 р. на зборах київської організації Спілки письменників України визріла ідея створити ініціативну групу «Рух на підтримку перебудови». Незважаючи на опір компартійної номенклатури, станом на вересень 1989 р. Рух нараховував майже 280 тис. осіб. Це була масова всеукраїнська демократична організація. Того ж місяця відбувся Установчий з’їзд Народного Руху, який затвердив Програму й Статут організації, обрав її керівні органи. До Програми ввійшли положення про надання українській мові статусу державної, відродження національної символіки, відновлення діяльності Української православної та Української греко-католицької Церков, закриття ЧАЕС.

Наприкінці 1989–1990 рр. на основі самодіяльних громадських

організацій та рухів в Україні виникають численні політичні партії. У вересні