9 Членів Ревізійної комісії, яких було обрано на вказаному з’їзді, реп

ресовано 100 осіб. До червня 1938 р. постраждало й 17 членів українсь

кого радянського уряду.

За підрахунками фахівців жертвами репресій тільки за період з 1933

по 1938 рр. стали 360 тис. громадян України. Постраждали усі верстви

суспільства. Слід зауважити, що багато з тих, хто раніше доклав чимало

зусиль до виявлення «ворогів народу», у 1937-1938 рр. самі стали жер

твами терору (С.Косіор, П.Постишев та ін.). Співавтори сталінського

«великого терору», діячі, які очолювали НКВС України, теж стали

жертвами репресій (В.Балицький, І.Леплевський, О.Успенський).

Усього в республіці було знищено 1193 працівників НКВС, які свого часу

працювали в цьому наркоматі на керівних посадах.

Таким чином, в Україні, як і загалом в СРСР у 20-30х рр. було

встановлено тоталітарний режим. Усунувши з політичної арени пред

ставників інших політичних сил, більшовики на чолі з Й.Сталіним

встановили тотальний контроль над усіма ланками суспільного життя,

створивши, за словами видатного українського історика С.Кульчицько

го, своєрідне «державосуспільство». За допомогою комуністичної ідео

логії партійно-державний апарат для зміцнення своєї влади вдався до

різних форм репресій (розкуркулення, депортації, викриття «шкідниць

ких організацій» тощо). Доля мільйонів людей була понівечена. Україна

зазнала величезних демографічних втрат, було знищено цвіт інтелігенції,

заблоковано розвиток громадянського суспільства, зруйновано гено

фонд. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле по

коління людей.

47.Визначте особливості суспільно-політичного і національного руху на західноукраїнських землях у складі Польської держави в 1920-ті - 1930-ті роки.

1.1. Антиукраїнська політика польського уряду. Після завершення Першої світової війни й української національно-демократичної революції 1917-1920 pp. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі: Східна Галичина,Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Осяння, Лемківщина. Відповідно до Варшавського (1920 р.) і Ризького (1921 р.) договорів ці території офіційно закріплювалися за Польщею. Українці стали тут найчисленнішою національною групою (після поляків) - їх було понад 5 млн осіб (15 % від усього населення цієї країни).

Незважаючи на обіцянки Польської держави країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, положення українського населення було тяжким. Польський уряд проводив відкрито антиукраїнську політику. Були ліквідовані всі демократичні інституціїЗУНР. У 1924 р. уряд Польщі ініціював закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Також була проведена шкільна реформа, що перетворила більшість українських шкіл на двомовні з переважанням польської мови. У Львівському університеті було скасовано українські кафедри, українці не мали вступати до нього. Забороненими стали слова «українець», «український»; замість них реанімувався термін «русин», «русинський». Польська влада проводила політикуколонізації - переселення поляків до Східної Галичини та Волині.

Терор охопив всю територію Східної Галичини. Десятки тисяч українців зазнавали масових арештів, ув'язнень, концтаборів. Восени 1930 р. польський уряд провів політику «пацифікації» - масових репресій проти українців, здійснених за допомогою військових та поліції. У червні 1934 р. в Березі-Картузький (тепер м. Береза в Білорусі) був створений спеціальнийконцентраційний табір для репресованих українців.

Тяжкими були і соціально-економічні умови життя українського населення. Населені українцями землі (близько 25% території Польщі) являли собою нерозвинені аграрні окраїни з великою перенаселеністю і крихітними наділами. Українські селяни постачали центральним регіонам Польщі дешеву сировину і змушені були купувати дорогі готові товари. Під час економічної кризи 1929-1933 pp. значна кількість українських підприємств і господарств зазнали чималих збитків або розоришся. Польський уряд активно підтримував тільки польських підприємців і землевласників.

1.2. Активація політичної боротьби українського населення Польщі. Міжвоєнний період характеризувався гострою політичною боротьбою, у якій брали участь різні верстви українського населення. У Східній Галичині й Західній Волині найбільший вплив мало Українське. національно-демократичне об'єднання (УНДО). Його лідером був Д. Левицький. УНДО було об'єднанням центристської напряму, яке орієнтувалося на здобуття Україною незалежності легальним шляхом, на демократичний розвиток Української держави. УНДО підтримували інтелігенція, діячі кооперативного руху, духовенство. 3 другої половини 30-хpp. УНДО дійшло згоди з правлячими колами Польщі, відмовившись від боротьби за незалежність України і визнавши пріоритет інтересів Польської держави.

Другою за впливом у Східній Галичині була Радикальна партія, яка нараховувала близько 20 тис. членів. її підтримували селяни, сільська інтелігенція. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України. Вирішення найважливіших соціально-економічних проблем ця партія пов'язувала зі здобуттям незалежності.

Частина західноукраїнського суспільства виступала за возз'єднання з УСРР. Ці інтереси виражала Комуністична партія Західної України (КПЗУ), що у 1923 р. увійшла до складу Компартії Польщі. Проведена в радянській Україні «українізація» і початок непу сприяли поширенню прорадянських настроїв і посиленню впливу КПЗУ в західноукраїнських землях. Однак незабаром в УСРР почалася колективізація, голод і репресії, після чого престиж комуністів послабшав. Деякі члени КПЗУ виступали з критикоюсталінської політики. Це стало однієї з причин розпуску КПЗУ, здійсненого в 1938 р. Комінтерном під тиском керівництва ВКП(б). Керівництво КПЗУ було репресоване.

Багато жителів Східної Галичини та інших західноукраїнських земель після поразки в національно-визвольній боротьбі зневірилися в можливості мирного досягнення незалежності. Наростала нетерпимість і схильність до крайніх мір. У 1929р. у Відні на з'їзді Української військової організації при участі представників радикальних студентських груп була створена Організація українських націоналістів (ОУН). Ідеологією ОУН став інтегральний націоналізм, теоретиком якого був Д.Донцов. Напередодні 1939 р. ОУН нараховувала 20 тис. членів. Під королем ОУН діяли багато суспіль-но-політичних організацій, видавалася різноманітна друкована продукція.

Націоналісти використовували різні методи боротьби за національне визволення України, але найбільш діючими вважалися саботаж, експропріація і терор. Після вбивства оунівцями в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького були арештовані майбутні лідери ОУН Степан Бандера і М. Лебедь. До концтаборів потрапили сотні рядових членів організації.

48.Дайте оцінку процесу возз’єднання українських земель у складі УРСР -СРСР, якими були його позитивні і негативні наслідки?

Відповідно до радянськонімецьких угод СРСР мав також вступити

на східні землі Польщі, тобто в Західну Україну і Західну Білорусь.

Німецька сторона активно продовжувала експлуатувати «українську тему»,

поширюючи через свої інформаційні служби, дипломатичні канали

повідомлення про неспокійне становище серед українського населення.

Найзапекліші сутички українських озброєних формувань з польськими

військами сталися у Львівському і Волинському воєводствах. 17 вересня

1939 р. польському послу в Москві було зачитано ноту: Польська держава

і уряд перестали існувати, тому радянська влада бере під свій контроль

життя «єдинокровних братів українців і білорусів». Того ж дня радянські

війська перейшли радянсько-польський кордон.

У Західній Україні порізному зустріли Червону Армію. Радість з

приводу об’єднання українських земель, сподівання на соціальні зміни

в одних, настороженість і невпевненість щодо подальших дій радянсь

кого керівництва переважали в інших. Відповідно до договору про

дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. між СРСР і Німеччиною

переважна більшість території Західної України увійшла в межі СРСР.

Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя опинилися під німець

кою окупацією.

Рішення Установчих Народних зборів Західної України про воз

з’єднання Західної України з УРСР було затверджено Верховними Ра

дами СРСР 1 листопада і УРСР 14 листопада 1939 року. Під тиском СРСР