46.Назвіть причини, охарактеризуйте розмах політичних репресій в Україні у 1930-х рр.

У кінці 20х – на початку 30х рр. ХХ ст. політичне керівництво СРСР

усе більше схиляється до створення міцної державної влади. Боротьба

за владу, яка тривала після смерті В. Леніна, закінчується перемогою

Й.Сталіна. Не випадково 1929 рік радянський лідер назве роком «вели

кого перелому». У західній пресі термін «тоталітаризм» почали застосову

вати для характеристики політичного режиму в СРСР з кінця 20х років.

Тоталітарний режим, що сформувався в СРСР у 30тих роках конт

ролював та спрямовував усі суспільні процеси. Сучасні українські фахівці

історики стверджують, що про зміцнення тоталітаризму в Україні у

20х – 30х роках свідчили такі тенденції та процеси: утвердження

комуністичної форми тоталітарної ідеології як монополії на істину;

монополізація влади більшовицькою партією (остання альтернативна

більшовикам партія – Українська комуністична партія – проіснувала до

1925 р.); зрощення правлячої партії з державним апаратом (для прикла

ду, в 1938 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутатів, з яких

222 комуністи, 36 комсомольців); встановлення жорсткого контролю

держави над суспільним життям; встановлення монопольного контролю

з боку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою.

Велику увагу керівники СРСР приділяли налагодженню роботи дер

жавного апарату. Він мав стати ланкою, що безпосередньо зв’язуватиме

в радянські часи «верхи» з «низами». Неформальним органом найвищого

керівництва було Політбюро ЦК ВКП(б). Монополія партійно-держав

ного апарату на владу була базою суспільної організації, а командна

економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР.

На ХVІ з’їзді партії Й. Сталін наголосив: «Репресії в галузі соціалістич

ного будівництва є необхідним елементом наступу». Відтак монополіза

ція влади породжує насильство. У цій справі велику допомогу робить

комуністична пропаганда. Вона не дозволяє критикувати комуністичну

доктрину, радянську владу і більшовицьку партію.

У довоєнний період, починаючи з 1929 р., в Україні виокремлюють

три хвилі масових репресій. Перша хвиля, яка мала місце в 1929

1931 Рр., безпосередньо пов’язана з процесами депортації і розкуркулен

ня. Вони були спрямовані здебільшого проти тих, хто виступав проти на

сильницької колективізації. Друга хвиля масового терору (1932-1934 рр.),

яка тісно пов’язана з першою, призвела до смерті мільйонів людей, мала

продовження після вбивства одного з більшовицьких лідерів – С.М.Кірова. Найвідоміша не тільки науковцям, а й широкому загалу, третя хвиля

прокотилася теренами СРСР у 1936-1938 роках. Остання в історичній

літературі отримала назву «Великого терору».

Не можна забувати про те, що незаконні дії проти інакодумців мали

місце не лише в кінці 20х років, але тільки з цього часу ці процеси

набули поширення. Водночас із згортанням непу в СРСР розпочалася

боротьба зі «шкідниками», що призвела до «шахтинської справи». У

зв’язку з цим, влітку 1928 р. на лаві підсудних опинилися й керівники

промисловості УСРР. Надалі боротьба з українською інтелігенцією ве

лася на судових процесах «Спілки визволення України», «Українського

національного центру», «Польської організації військової», «Блоку украї

нських націоналістичних партій», «Троцькістськонаціоналістичного

блоку».

Національна українська еліта отримала відчутного удару від сталінсь

кого терору. Жертвами репресій за справою «Спілки визволення Украї

ни» стали С.Єфремов, В.Чехівський, А.Ніковський, М.Слабченко та ін.

Яскраві постаті української культури – М.Зеров, М.Хвильовий, Л.Курбас

та інші – не оминули «колеса» репресій. 250 працівників Академії наук

України репресовано, більше 89 письменників знищено, 64 – заслано.

Нині є вираз про те, що для України 1937 рік (апогей терору) настав

у 1933 році. Саме тоді до репресій проти творчої та наукової інтелігенції

приєднали «чистку» Наркомату освіти УСРР. Було викрито 200 «анти

радянських» елементів. В обласних управліннях народної освіти через

політичні мотиви замінили 100 % керівництва.

Зазнала репресії й армія. Лише за півтора року в Київському й

Харківському округах репресовано щонайменше 17 командирів дивізій

та 18 командирів бригад. Повністю знищено штаб київського військо

вого округу, який очолював І.Якір. Загинули коменданти всіх Укріпле

них районів (особливих з’єднань). І це тільки цифри, що стосуються

верхівки армії.

З середини 1933 р. до листопада 1936 р. тривали кампанії генеральної

чистки лав партійнодержавного апарату. Навесні 1937 р. у КП(б)У

залишалося на обліку 297 тис. членів і кандидатів, на 254 тис. менше,

ніж було на початок 1933 року. З 11 членів Політбюро ЦК, обраних на

пленумі після ХІІІ з’їзду КП(б)У 1937 р., загинули десять осіб. Живим

залишився тільки Г.Петровський. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК,