20.Охарактеризуйте процес еволюції соціальної структури козацько-гетьманської держави у період с 1648 року до кінця XVIII ст.

Лівобережна Україна (Гетьманщина), що перебувала у складі Російсь

кої держави, зберігала певні атрибути національної державності, що скла

лися в роки національновизвольної війни. Після Б. Хмельницького

гетьмана обирали на військовій раді з наступним затвердженням царем.

При ньому дорадчим органом залишалася генеральна старшина. Військо

воадміністративний устрій стабілізувався. Територія Лівобережної Украї

ни поділялася (після Андрусівського перемир’я 1667 р.) на 10 полків

(Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Пере

яславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський).

Усі вони були поділені на сотні (до 20 у кожному). Сотні складалися з

куренів. Аналогічний устрій склався й на Слобідській Україні. Із пересе

ленців з України були сформовані слобідські полки (5): Острозький,

Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський. Вони теж поділялися на

сотні. Вища військова влада належала бєлгородському воєводі.

Запорозька Січ підпорядковувалася формально Російській державі та

Речі Посполитій. Вищим органом влади виступала козацька рада. Ліво

бережжя, Слобожанщина й Запоріжжя зберігали власні збройні сили.

На Правобережній Україні перепліталися адміністративний устрій

Речі Посполитої та Української козацької держави: діяли полки (Біло

церківський, Корсунський, Канівський та інші) й водночас зберігалися

воєводства (Київське, Брацлавське, Подільське і Волинське). Північна

Буковина входила до складу Хотинської райї, Закарпаття у складі Авст

рійської монархії поділялося на чотири жупи.

На об’єднаних з Росією українських землях зберігалася власна судова

система. Вищою судовою установою був Генеральний військовий суд.

На державноадміністративний устрій Лівобережної України щодалі

більше впливала російська адміністрація. У 1662 р. було створено Ма$

лоросійський приказ, що проводив політику, спрямовану на зміцнення

російської присутності на українських землях, звуження компетенцій

місцевих органів влади. Через Малоросійський приказ обмежувалися

дипломатичні стосунки гетьманського уряду з зарубіжним світом. Пред

ставниками російського уряду на Гетьманщині були воєводи.

У ході Визвольної війни український народ скинув із себе не тільки

польський гніт, а й знищив кріпосне право. Посполиті жили на землях

феодалів, виконуючи помірну феодальну ренту власнику землі, одночас

но виплачуючи державні податки. Юридично посполиті були вільними.

Вони самовільно займали землі, що пустували, не маючи на те юридич ного права. Цей процес був названий «займанщиною». Селянство Геть

манщини поділялося на кілька розрядів з різним рівнем особистої

залежності. Характерною особливістю соціальних відносин на Лівобе

режжі стало переростання особистої залежності селян на залежність

кріпосницького характеру (так зване повторне закріпачення селянства).

Друга за чисельністю верства українського суспільства – дрібні та

середні козаки – мали юридичне право на дрібний земельний наділ, на

носіння зброї та участь у Чорних радах. Козаки також займалися «зай

манщиною», багато хто мав свої промисли або ж наймалися до більш

заможних козаків, розвиваючи капіталістичні відносини. Міські жителі

у більшості вважалися вільними та платили державний податок. Пані

вний клас складали козацька старшина й українська шляхта, що підтри

мала Визвольну війну. Вони володіли великими земельними угіддями,

промислами, худобою. Пануючий стан не був однорідною групою; фе

одали умовно поділялися на дві групи: старі шляхетські роди, що були

близькі до польськокатолицької культури та заможні козаки, які вису

нулися в ході Визвольної війни й не мали шляхетного походження. У

свою чергу, названі групи були розбиті на клани, що переслідували

власні інтереси. Вони ворогували між собою, що не сприяло зміцненню

українського суспільства у другій половині XVII ст.

Православне духовенство Гетьманщини перетворилося з пересліду

ваного на привілейований стан суспільства. Це дало змогу українському

духовенству тривалий час протистояти спробам московського патріар

хату підкорити собі Київську митрополію. Проте, у 1687 р. залишки

автономії Київської митрополії були ліквідовані і вона підкорялася

московському патріархату.

Майже безперервні бойові дії негативно позначилися на демогра

фічному становищі українських земель. Кількість населення зменшила

ся. Водночас відсутність кріпацтва, вільні землі та свобода господарської

діяльності притягували в Гетьманщину російських селян, ратних людей

тощо. Зацікавлений у колонізації слобідських земель і захисті своїх

південних кордонів російський уряд надавав українським переселенцям

різні пільги та привілеї.

Економічною основою розвитку України традиційно залишалося

сільське господарство. Основну галузь сільського господарства станови

ло зернове землеробство. Переважала трипільна система землеробства.

Врожаї зернових досягали в середньому «сам» – 4. Важливе місце у

господарстві займало тваринництво (розведення коней, волів, свиней

тощо). Великі тваринні господарства виходили за межі звичного фео

дального виробництва, оскільки базувалися на використанні переважно

найманої робочої сили.139

Національновизвольна війна справила значний вплив і на розвиток

української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку

міст, що були звільнені від польськошляхетського володарювання (Київ,

Ніжин, Чернігів, Полтава тощо) і перетворилися на великі промислово

торговельні центри. Ремесло поступово перетворювалося на дрібното

варне виробництво, проте на шляху цього стояли корпоративні інтереси

цехових об’єднань, на захист яких виступали й правлячі кола. Швидкими

темпами розвивалися промисли.

Таким чином, в Гетьманщині існували сприятливі умови для подаль

шого економічного розвитку, але воєнні дії, постійна агресія з боку

сусідніх держав істотно гальмували його.

21.Охарактеризуйте сучасні наукові погляди щодо причини, часу виникнення, соціальної бази й організаційної структури українського козацтва.

Проблема появи та формування козацької верстви досі є дискусійною. Перші спроби її розв´язання було зроблено ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалися інші версії, що пояснюють походження козацтва:

1)      «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;

2)      «чорноклобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3)      «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров´я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

4)      «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5)      «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6)      «болохівська» — пов´язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7)      «бродницька» — висвітлює генетичний зв´язок козацтва зі слов´янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8)      «уходницька» — пов´язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9)      «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10)    «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість із них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

Поява певного історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна): тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність. Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1)      існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

2)      досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та ін;

3)      природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1)      зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;

2)      посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;

3)      зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.

Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов´янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова(кіш,осавул,булава, бунчук,барабан, табір, майдан тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї (шаровари, оселедець тощо). Тому термін «протистояння», поширений в історичній літературі, не зовсім точно відображає характер тих умов, за яких відбувалося формування козацтва. Цей маргінальний прошарок населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою та хліборобською цивілізаціями.