17.Охарактеризуйте роль братських шкіл та Києво-Могилянської колегії у збереженні та розвитку української освіти наприкінці XVI - XVII ст.

Братські школи відіграли значну роль в розвитку освіти, грамотності на теренах України. Вони мали досить широкий обсяг предметів, проте викладання наук у них не було систематизованим, мало фрагментарний характер. На низькому рівні було викладання латинської мови, без знання якої було неможливо освоїти духовні цінності Західної Європи. Не вистачало викладачів, тому братські школи не могли змагатися за рівнем професійної підготовки із західноєвропейськими колегіями, особливо єзуїтськими, що давали величезну ерудицію, вражали сучасників науковими формами викладання, надзвичайною педагогічною майстерністю професури, не кажучи вже про латинську мову, яка була прийнята за основу наукової підготовки і навчання якої було зорієнтовано не на середньовічну вульгату, а на зразки класичної античної літератури. Брак цих наукових засобів добре розуміли представники старого православ'я, але як ніхто інший усі обмеження наукових засобів братських шкіл того часу, сумнівні наслідки, що з них випливали, усвідомив П. Могила. Вихід з такого становища він вбачав у заснуванні в Україні таких навчальних закладів, які не поступалися б науковим рівнем західноєвропейським. З цією метою у 1631 р. ним була організована вища Лаврська школа, яка після злиття з Київською братською школою закладає основи Київської колегії, яка називається Києво-Могилянською, підносячи українську освіту на якісно новий щабель. Досить швидко колегія отримує загальне визнання і вже з середини XVII ст. цей вищий навчальний заклад починають називати академією. Однак польські королі не визнавали цього статусу. Його колегіум отримав при гетьманстві І. Мазепи, а основні привілеї академії (приймати і навчати дітей всіх станів, зберігати усталені структури і обсяг навчальних дисциплін, самостійність і самоуправління, які не підкорялися ні цивільній, ні військовій місцевій владі) остаточно були закріплені грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. Перш ніж перейти до розгляду діяльності Києво-Могилянської академії, доречно, хоча б коротко, зупинитися на особі її фундатора. Організаційно Києво-Могилянська академія наслідувала структуру європейських вищих навчальних закладів. На чолі її стояв ректор, у руках якого зосереджувалися всі важелі управління. За навчальний процес, додержання програм, успішність, матеріальні витрати відповідав його заступник — префект. З числа вчителів призначався суперінтендант, який стежив за поведінкою студентів поза академією, в чому йому допомагали обрані із студентів директори, візитатори, сеньйори бурс. Викладачам у веденні занять допомагали кращі студенти — магістри, інспектори, цензори. Викладачів молодших класів іменували дидаскалами, магістрами або просто вчителями, старших — професорами. Учнів молодших класів називали спудеями, а старших, починаючи з поетики, — студентами. Проте порівняно з європейськими університетами існували й певні відмінності. Академія не ділилася на факультети, не давала випускникам вчених ступенів, курс наук не завжди був постійним, тут існували власні принципи зарахування студентів, утримання викладачів. Організаційно структура академії впродовж тривалого часу залишалася незмінною, але зміст навчання, кількість предметів постійно мінялися. Змінювався і навчально-виховний процес, регламентуючись відповідними інструкціями, найбільш значними з яких були 1734, 1752, 1763, 1764 рр. Однак і в них основною метою проголошувалося формування світогляду молоді на основі християнської моралі, благородства, ввічливості, скромності, а найважливішим засобом виховного впливу визначався особистий приклад викладачів, які завжди мали служити для учнів високим взірцем віри в Бога, скромності, ввічливості, доброго виховання й освіченості, внутрішньої чистоти й зовнішньої охайності тіла і одягу.