7.Компаративістика і філологічна літ-вча школа

Комп-ка (порівн./порівн-іст метод вивчення літ процесу). Фундаторами були нім. вчені І. Гердер, який розглядав літ. процес в залежності від іст. та дух. розвитку кожного народу, та Т. Бенфей, який аналізуючи давньоінд літ-ру,помітив, що мотиви багатьох байок, казок, притч, зібраних у «Панчатантрі», у дещо зміненому вигляді м. зустріти в л-рі народів Європи. Міграція сюжетів від одного народу до іншого компаративістами стала розглядатися як фактор прогресу в л-рі, при цьому ігнорувалася роль життя як виріш. ф-ра в процесі худ творчості. Літературознавець у всьому шукав запозичень. Форма стала домінувати над змістом. Рос. фольклорист, етнограф та літ-вець О. М. Веселовський підкреслював, що в історії немає ізольованих племен і народів (є дух-культ близькість). Він закликав ретельно аналізувати пам’ятки доби КР, з’ясовуючи, чи не ввійшли до їхнього складу якісь чужі елементи.

8.Нова критика і рецептивна естетика як методологічні напрями

НК- течія в амер. літ-ній критиці та літ-встві 30-х рр. ХХ ст. сформ-ся під впливом англ.. критиків А. Рідчардса, У. Емпсона, філософа Т. Хьюма, поетів Т. С. Еліота і Е. Паунда. «Н.к.» виступала проти л-ри соц-критичн спрямованності, проти соціологічного та марксистського літ-вства. У 40-50 рр. «Н. к.» мала монопольний вплив у США. Теор. основи течії були сформульовані в працях А. Тейта, К. Брукса, Р. П. Блекмура. Осн. завдання Н. к. - «глибоке прочитання», що включає:виявлення конкретного і однозначного загального сенсу текста; розкриття значущості образної системи (метафор, порівнянь); розшифровка закладеної у тексті символіки, що відображає глибинні мотиви поведінки людини; виявлення багатозначності сенсу поет. творів; інтерпретація стилю як певного умонастрою.Також проголошується «закрите читання», що передбачає:розгляд худ твору в якості закритої мовної структури;ігнорування соц-іст генезису та аг. (суспільної) направленості твору;виключення особистості автора під час аналізу твору ( ігнорування свідомої цільової установки автора, соціально-біографічних аспектів).

Рецептивна естетика. Заснували нім вчені Р.Яусс і В. Ізер та амер. Дж. Куллер, Е. Герш, С. Фіш. Обидва варіанти рецептивної естетики стали популярними ще в 70-ті роки. Це не естетика творчості, а естетика сприйняття. Об’єктивна цінність культури (і літератури) минулого не являє для неї інтересу. Р. е. повністю зосереджена на сучасній людині. Все, що було раніше, має значення лише остільки, оскільки на нього звернена свідомість нашого сучасника. Р. е. надає Ч всі можливості для творення власного тексту з даного. Літ твір – це лише подразнювач, що збуджує, викликає до життя ціле море думок, емоцій, уявлень Ч, пов’язаних з його власним, а не письменницьким, досвідом. В уяві Ч з’являються ідеї, поняття, які первісно не були закладені А, і навпаки, чимало з того, що хотів би вкласти А у свідомість Ч, лишається поза увагою. Двох схожих думок про твір, згідно з теорією Р. е., бути не може, саме читання вносить суб’єктивний момет. Р. е. заперечує думку, що в худ. творі відображена певна конкретна реальність минулого. Яусс: текст твору не м. б. ні дзеркалом, ні копією навк. дійсності. Він, швидше, має віртуальний сенс, тобто специфічне, притаманне не тільки для даного твору значення (цілком відмінне від наукового). Це значення містить у собі щось раптове, часом провокаційне. В. Ізер вважав, що високо худ. твір має в собі стратегію заперечення, яка виявляє себе в різних формах, наприклад у запереченні персонажем певних усталених норм людської моралі. Це дає А можливість розкрити принципову недосконалість, незавершеність і навіть непередбачуваність людської особистості.