5.Постстр-зм і семіотика як літ-вчі школи.

Пост-зм (70-ті р. ХХ ст.) є своєрідною реакцією науковців на теоретичні здобутки структуралізму. 1 з перших проти концепції знака виступив фр. культуролог М. Фуко.На його думку, письменник не виражає себе у творі. Розвиваючи ідеї Р. Барта, Фуко в праці «Що таке автор?» трактує письменника як мертву особистість: для нього автор – це «що», а не «хто». Автор вбиває власний твір, в якому розчиняється письменницька індивідуальність. Автор – це своєрідна функція, а не творець. У пошуках фундамент. структур мислення Фуко прийшов до розуміння поняття дискурс, яке він вважав системою висловлювань, обсягу того, що за будь-якої доби може стати зрозумілим, а отже сказаним. Дискурс – вертикаль, навколо осі якої обертаються різні культурні коди, скупчення цих кодів з окремих висловлювань і є дискурсом. Суб’єкт висловлювання не дорівнює поняттю автор: «Всевозможными уловками, которые пишущий субъект устанавливает между собой и тем, что он пишет, он запутывает все следы, все знаки своей индивидуальности».

Семіотика (поч.. ХХ ст.) вивчає знаки та знакові с-ми. Засновник с амер. логік, філософ Ч. С. Пірс, дав визначення знаку (знак – мінім. носій мовн. інф-ції), їх класифікацію (індекси, ікони, символи), визначив термінолог. апарат цієї науки (знак, знакова система, семіозис, семіосфера). Інший ам. філософ Ч. Морріс виявив структуру семіотики (семантика, синтактика, прагматика). Розквіт діяльності літературознавців-семіотиків 60-70 р ХХ ст.. (Тинянов, Пропп, Ейхенбаум, Вяч. Іванов, Топоров) у лоні Моск-Тарт шк. Для Лотмана ключ. поняттям був текст (насамперед художній), яке він розповсюджив на опис культури в цілому. Розповсюдженим був постулат про структурну системність тексту, тобто худ текст розглядався як ціле, яке більше, ніж сума складаючих його частин. До семіот. аналізу тексту відносяться дослідження міфу, фольк. та авт. текстів. Метод семіот. аналізу досліджує сигнальні системи у тексті. С., викор-чи матем. дані. Семіологи м. займатися підрах-ням слів, фраз, епізодів, портрет. деталей, які повторюються. З т. з. С. л-ри, л-ра – це одна із можливих мов к-ри, мова другорядна по відношенню до іншої знак. с-ми – мови як такої, тому літ-ра над с-мою мовн. топосів будує свою власну топіку: стильову, композиційну, жанрову. 6.Фройдизм і психологічна літ-вчі школи

Психологічна шк. Засновник нім. філософ, психолог, мовознавець В. Вундт. У кн. «Психологія народів» проголосив ідею колект. зусилля при створенні мови, міфу та поезії, які є уособленнями «народного духу», а не інд. психологічного зусилля. У психологізмі вбачав перспективу, яка дозволить відкрити світ л-ри для читац. поглядів. Так, В. Вундта цікавить не особа письм-ка, а стан його духа.У праці «Міф та релігія» звертає увагу на сновидіння, галюцінації, неврози, які є певними імпульсами для творч. особистості. Важливим для Вундта є і психологія персонажу: кожен літ герой містить у собі певний психосвіт, який поєднується із духовною енергією творця. Яскравим представником вітч. психолог. літ-чої шк. Потебня («Мысль и язык"): м-цтво є засобом пізнання реал. д-сті;поет творить для себе, а вже потім для Ч;літ твір виникає як ? А до самого себе;кожен твір є автобіогр, у ньому відбиваються психічн стан пис-ка, його внутр.. переживання;читаючи худ твір, читач продовжує творч акт, і це залежить від його культ і освітн рівня, життєвого досвіду, світогляду; мета літературознавства - дослідження психології творч процесу та психології сприйняття твору читачем.

Фройдизм. Засновником австр. психіатор, філософ, літературознавець З. Фройд ( «Вступ до психоаналізу», «Тлумачення снів», «Я і воно») висунув ідею: людина постійно перебуває під владою інстинктів, які впливають на все, в тому числі й на творчу діяльність. Провідним стимулом людсікої діяльності є не раціональне свідоме начало, а сфера підсвідомих потягів, часом алогічних і аморальних (Es-Воно). Особливе значення надавав секс. потягам. Надлишки сексуальної енергії породжують мистецтво, яке виростає на суто біолог. грунті. При аналізі будь-якого худ твору передусім слід відшукати секс джерело. Так, твори Шекспіра, Гете, Гофмана, Достоєвського є продуктами переробки емоц. конфліктів, породжених дитячими секс переживаннями. Давньогрецька міфологія трактується З. Фройдом як реальність, переживаючи яку в індивід. розвиткові кожна людина її символічно відтворює, що знаходить своє віддзеркалення в худ творчості, оскільки в ній проглядається Едіпів комплекс. Учень З. Фройда К. Юнг не розділяв т. з. свого вчителя. Юнг говорив про колект. підсвідоме, що криється у яскравих образах-символах мистецтва («пам’ять раси»), які уособлюють ту творчу енергію, яка міститься у закутках підсвідомого.