10.Характеристика підзаконних нпа як джерел епУ

Укази президента Положення про всі органи в сфері екології; питання оголошення територ. Надзвичайної екологічної небезпеки.

Постанова ВРУ від 05.03.1998року «основні напрями державної політики Укр. В алузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення їх безпеки»

Накази міністерства екології та природних ресурсів україни

Рішення місцевих рад,мда

До джерел екологічного права відносяться постанови Вер­ховної Ради України й Укази Президента, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, від­творення і охорони природних ресурсів та забезпечення еко­логічної безпеки населення України.

Поширеним джерелом екологічного права є постанови Кабінету Міністрів України та рішення місцевих органів влади і управління з питань раціонального використання та охорони природи. Постанови Кабінету Міністрів мають загальнообов'язкову силу для всіх міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян на території України, а рішення місцевих Рад діють лише на територіях, що їм підпорядко­вані.

Серед постанов Кабінету Міністрів України з екологічних питань слід назвати такі: «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р., «Про перелік видів діяльності, що належать до при­родоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р., «Про затвер­дження Положення про Державний фонд охорони навколиш­нього природного середовища» від 7 травня 1998 р.

До джерел екологічного права відносяться також накази й інструкції міністерств і відомств з питань екології. Такі акти е обов'язковими, як правило, лише для підприємств і установ, що їм підпорядковані.

Порівняно з іншими видами правових актів, в системі джерел екологічного права значне місце посідають закони, що свідчить про велику увагу нашої держави до розвитку екологічного законодавства, його регулюючу й охоронну спро­можність.

Джерела екологічного права будуть повною мірою відпо­відати своєму призначенню, за умови неухильного зростання їх якості. Це потребує активізації і вдосконалення нормотворчої діяльності всіх суб'єктів, що видають нормативні правові акти.

Особливого значення набувають розроблені і схвалені уповноваженими державними органами базові документи, що являють собою концептуальні засади екологічної політики держави. Зокрема, тут треба згадати: Концепція збереження біологічного різноманіття України, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.97 спрямована на збереження, поліпшення стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих видів і компонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності за збереження біологічного різноманіття підприємств, організацій та установ, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля.

До підзаконних нормативних актів належать Укази і розпорядження Президента України. Зокрема, це — розпорядження Президента України «Про заходи щодо організації роботи по поліпшенню екологічного стану річки Дніпро та якості питної води» від 03.07.92; Указ Президента України від 29.05.00, яким затверджено Положення «Про Міністерство екології та природних ресурсів України»; Указ Президента України «Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір’я, Чаусове-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» від 31.08.00 та ін.

Також до цієї категорії належать постанови уряду, відомчі нор­мативні акти міністерств і відомств, акти органів місцевого самоврядування.

Удосконалення чинного екологічного законодавства і роз­робка нових законів і підзаконних актів є однією з важливих передумов побудови правової держави.