4.Предмет і метод екологічного права

Предметом екологічного права виступають екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, і забезпечення екологічної безпеки існування людей, які базуються на формах різноманітного права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Ці правовідносини складаються між громадянами, між громадянами та організаціями з приводу належності, використання, відтворення об'єктів охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічним та інших потреб.

Передумовою виникнення та існування екологічних відносин між конкретними суб'єктами з приводу екологічних об'єктів є постійно існуюча взаємодія суспільства і природи в процесі розвитку людства.

У процесі забезпечення, користування, вилучення, перерозподілу різноманітних природних об'єктів, здійснення інших дій виникають земельні, водні, лісові, фауністичні та інші екологічні відносини, які є єдиними, ускладненими за своїм змістом. Вони містять у собі декілька різновидів екологічних відносин, тісно взаємопов'язаних між собою, чим створюють предметну цілісність.

Предмет екологічного права складається з 3х груп правовідносин:

Метод правового регулювання еп- це сукупність правових способів та засобів за допомогою яких еп впливає на екологічні відносини.

Метод-імперативний; застосовують також диспозитивний- в природноресурсових відносинах.

Імперативний метод передбачає владний вплив на учасників суспільних відносин без права вибору. Він виражається у встановленні обов'язкових приписів і заборон. Встановлення обов'язкових приписів становить значну питому вагу в екологічному праві, оскільки інтереси природокористувачів не завжди збігаються з екологічними інтересами держави. Тому законодавством для природокористувачів закріплені відповідні обов'язки залежно від цільового використання природних ресурсів.

Диспозитивний метод навпаки передбачає варіанти поведінки учасників суспільних відносин як рівноправних сторін. Диспозитивний метод правового регулювання, у свою чергу, поділяють на рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий.

Рекомендаційний метод передбачає надання можливості альтернативної поведінки суб'єктам екологічних правовід­носин залежно від поставленої мети. Зокрема, у ст. 140 Зе­мельного кодексу України серед підстав припинення права власності на земельну ділянку закріплено добровільну від­мову від цього права власника ділянки, тобто власник має право вибору: використовувати земельну ділянку за при­значенням або відмовитися від неї.

Санкціонуючий метод виявляється у тому, що рішення про реалізацію повноважень суб'єкт екологічних право­відносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після затвердження його відповідним компе­тентним органом. Наприклад, у ст. 100 Земельного кодексу України передбачено порядок встановлення земельних сервітутів і зазначено, що сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на основі договору чи рішення суду, але право сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Делегуючий метод виражається в наданні прав і сво­бод суб'єктам екологічних правовідносин щодо того чи іншого кола правомочностей. Так, водокористувачі мають право використовувати водні об'єкти на умовах оренди (ст. 43 Водного кодексу України); громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, мають право продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку (ст. 14 Лісового кодексу України).