41. Шосте розширення.

Договір про вступ Болгарії і Румунії підписано 25 квітня 2005 р. в Люксембурзі. Запланована дата вступу – 1 січня 2007 р., але ця дата може бути перенесена із-за неготовності цих країн до вступу. Рішення буде ухвалене Комісією в жовтні 2006 р.

§ 5. Майбутнє Європейського Союзу.

Два процеси – змістовний ріст інтеграції (поглиблення) та кількісне збільшення складу членів Співтовариств (розширення).

Динамізм розвитку ЄС. «Десятиліття реформ». Порівняння з велосипедом, який впаде, як тільки припиниться рух.

42. Наступні розширення. На сьогодні три держави мають статус держави-кандидатки на вступ: Туреччина, Хорватія і Колишня Югославська Республіка Македонія.

На Європейській раді в червні 2003 р. в Салоніках (Греція) було ухвалене рішення про прийняття до ЄС країн Західних Балкан, якщо вони будуть відповідати критеріям вступу. Перспектива вступу розглядається як єдиний засіб, щоб дозволить подолати наслідки міжетнічних конфліктів на Балканах.

Проблема «кордонів Європи», особливо щодо Молдови, України і Білорусі.

43. Продовження конституційного процесу – ключове питання поглиблення інтеграції.

На 2006 р. планувалося відкрити нову сторінку в історії ЄС. Але цього не сталося.

Пропонуються численні можливі варіанти виходу з конституційної кризи. Як показала практика реформування Союзу, державам-членам кожного разу (ЄЄА, Маастрихтський договір) вдавалося розблокувати процес.

Проблема легітимності Союзу. Проблеми з ратифікацією Маастрихтського договору показали, що існують надзвичайно серйозні проблеми з легітимністю Союзу. Прийшов час змінити парадигму, коли держави-члени посилюють своє співробітництво шляхом запровадження незначних, поступових, часто технічних змін без публічного пояснення їх довгострокових політичних цілей. Цей напрямок став постійною тенденцією аж до сьогодні.

44. Роль Союзу у світі.

Питання для самоконтролю

1 Навряд чи можна визначити бездоганно вичерпний перелік складових ознак європейськості. Приміром, на думку відомого швейцарського інтелектуала Дені де Ружмона Європу витворили юдео-християнство, грецьке поняття індивіда, римське право, культ об’єктивної істини і націоналізм (де Ружмон Д. Європа у грі. Шанс Європи. Відкритий лист до Європейців / Пер. з франц. і англ.– Львів: Літопис, 1998.– С. 13). Український науковець Володимир Посельський стверджує, що європейська культурна ідентичність витворилася у результаті поєднання культурних традицій європейських народів на основі складного синтезу греко-римської античної спадщини, християнського світогляду та інновацій Відродження, Реформації й Просвітництва (Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції.– К.: Смолоскип, 2002.– С. 20–21).

2 Перелік найвідоміших з проектів, запропонованих у період з 768 по 1944 роки, див. у: Посельський В. Op. cit.– С. 26–28.

3 За цей план в 1953 р. Дж. Маршалл отримав Нобелівську премію миру.

4 Згодом членами РЕВ стали Німецька Демократична Республіка (1950), Монголія (1962), Куба (1972), В’єтнам (1978). Албанія була членом у 1949–1961 рр. Югославія мала часткове членство з 1964 р. Організація припинила існування у 1991 р.

5 Договір про економічну, соціальну і культурну співпрацю та колективний самозахист від 17 березня 1948 р.

6 Рене Жан Плевен, міністр оборони Франції у 1949–50 і 1952–54 рр.

7 У вітчизняній доктрині дуже поширена інша назва цієї міжнародної міждержавної організації – Європейське об’єднання вугілля і сталі. Єдина причина цього – дотримання усталених традицій перекладу російською/українською мовами. З такою традицією не можна погодитися, оскільки в офіційних мовах Співтовариств і їх держав-членів вживається лише один термін для позначення цього та двох інших Співтовариств: наприклад, фр.– Communauté, італ.– Comunità, англ.– Community, ісп.– Comunidad, нім.– Gemeinschaft.

Також вживається термін «спільнота». За всіх його переваг, наразі він не використовується в нормативних актах України.

8 Див. текст Декларації міністра закордонних Франції Робера Шумана щодо Вищого європейського органу вугілля та сталі від 9 травня 1950 року в: Посельський В. Вказ. праця.– С. 157, 158.

9 Цікаво, що межі територій держав-засновниць значною мірою співпадають з кордонами Священної Римської імперії, створеної королем франків Карлом Великим на початку ІХ ст. Це ще одне з підтверджень міцного історичного підґрунтя сучасної європейської інтеграції.

10 У літературі з права ЄС його ще називають «Паризьким договором».

11 Таку назву отримали головні органи Співтовариств (від фр. і англ. – institution). У вітчизняній літературі також поширений термін «установа».

Недолік іншомовного походження слова «інституція» компенсується його суттєвою перевагою: можливістю утворення від нього похідних, насамперед такого важливого терміну як інституційна структура Співтовариств і Союзу.

12 Також прикладом слугував Митний союз Бенілюксу, створений 1 січня 1948 р. на основі договору, підписаного в 1944 р. представниками Бельгії, Нідерландів та Люксембургу. Очевидні успіхи союзу в зростанні обсягів торгівлі його держав-членів заохотили запозичити його досвід при розробці установчого договору Європейського економічного співтовариства. З 1 листопада 1960 р. його перетворено на Економічний союз Бенілюксу, який діє на підставі договору, підписаного в 1958 р.

13 У літературі з права ЄС ці договори часто називають «Римськими договорами». У переважній більшості випадків під Римським договором розуміється Договір, що засновує ЄЕС.

14 Сучасна економічна наука (див. Molle W. The Economics of European Integration.– Aldershot: Darmouth, 1990) розрізняє такі режими міжнародної економічної інтеграції (у напрямку посилення ступеню інтеграції). Зона вільної торгівлі передбачає скасування імпортних мит і нетарифних обмежень у торгівлі між державами – учасницями зони, проте кожна сторона зберігає можливість самостійно визначати митний тариф для імпорту з третіх країн. Митний союз передбачає застосування єдиного митного тарифу для всіх держав-учасниць союзу, тт. ліквідацію митних кордонів між ними. Спільний ринок вимагає забезпечення вільного руху не лише товарів і послуг, але також робочої сили та капіталу. Економічний союз передбачає високу ступінь координації чи навіть уніфікації найважливіших галузей економічної політики, макроекономічної та валютної політик, політики перерозподілу доходів, зовнішньоекономічної політики. Валютний союз передбачає запровадження незворотної фіксації обмінних курсів та повну конвертованість валют держав-учасниць, або запровадження єдиної валюти в усіх державах-учасницях. Економічний і валютний союз має риси економічного і валютного союзів, зазначені вище. Повний економічний союз передбачає повну уніфікацію національних економік та проведення спільних політик з важливих секторів економіки.

15 Зважаючи на центральну роль ЄЕС у здійсненні європейської інтеграції, у цій главі історія розвитку Співтовариств обмежується аналізом виключно цього Співтовариства.

16 Так звана «зовнішня сімка», на противагу «внутрішній шістці» держав-членів Співтовариств.

17 У 1958 р. Асамблея змінила свою назву на «Європейську парламентську асамблею», а через чотири роки – на «Європейський парламент» (резолюція від 30 травня 1962 р.). Формально ця зміна була закріплена в установчих договорах Співтовариств лише в 1987 р., коли набув чинності Єдиний європейський акт.

18 Угода була порушена лише одного разу, коли у травні 1982 р. Рада міністрів ухвалила рішення всупереч позиції Сполученого Королівства.

19 Рішення у справах 26/62 Van Gend en Loos та 6/64 Costa v. ENEL.

20 Одночасно ці держави припинили членство в ЄАВТ.

21 Гострі внутрішньополітичні суперечки щодо доцільності членства у Співтовариствах виникли й у Сполученому Королівстві. Вони тривали навіть після приєднання. Остаточно питання було вирішене, коли на консультативному референдумі 1975 р. британці підтримали членство держави у Співтовариствах.

22 Наприклад, Суд значно розширив повноваження Співтовариств у галузі зовнішніх зносин, дозволивши їм укладати міжнародні угоди з питань, що входять до його «внутрішньої» компетенції (справа 22/70 Комісія проти Ради). У 1978 р. Суд розвинув принцип верховенства права Співтовариств, постановивши, що національне законодавство, що суперечить праву Співтовариств, не повинно застосовуватися національними судами (справа 106/77 Simmenthal). Суд підтвердив, що підлягає скасуванню рішення Ради міністрів, при ухваленні якого не було проведено передбачених установчим договором консультацій з Європейським парламентом (справа 138/79 Roquett Frères проти Ради). Суд вніс важливий внесок у подолання національних бар’єрів на шляху вільного руху товарів у Співтовариствах, затвердивши принцип, що коли товар законним чином потрапляє на ринок однієї держави-члена, він не може дискримінуватися на ринках інших держав-членів (справа 120/78 Rewe-Zentrale AG v. Bundesmonopolverwaltung).

23 Практика проведення конференцій глав держав і урядів держав-членів (саммітів) з питань діяльності Співтовариств розпочалася в 1961 р.

24 Доходи, що автоматично надходили до бюджету Співтовариств: усі мита з товарів, що імпортуються до держав-членів з третіх країн, збори з імпорту сільськогосподарської продукції, а також частка податку на додану вартість, що стягується в державах-членах.

25 До сьогодні ця практика залишається унікальною. У жодній з міжнародних організацій, створених на підставі міждержавного договору, парламентська асамблея не формується безпосередньо виборцями.

26 Його автором був прем’єр-міністр Люксембургу П’єр Вернер.

27 Так звана «Біла книга», що налічувала три сотні законопроектів.

28 Планувалося, що ЄЄА набуде чинності з 1 січня 1987 р. Хоча ратифікацію договору було завершено державами-членами вчасно, протягом 1986 р., але розгляд у судах Ірландії позову про незаконність ратифікації ЄЄА цією країною відклав набуття чинності договору.

29 Наводимо текст ст. 1 Єдиного європейського акту:

«Європейські співтовариства і Європейське політичне співробітництво мають своєю ціллю разом робити внесок у досягнення конкретного поступу до Європейської єдності.

Європейські Співтовариства засновуються на Договорах, що засновують Європейське співтовариство вугілля і сталі, Європейське економічне співтовариство, Європейське співтовариство атомної енергії, а також на наступних Договорах і Актах, що змінюють або доповнюють їх.

Політичне співробітництво регулюється Розділом ІІІ. Положення цього розділу підтверджують і доповнюють процедури, погоджені в Люксембурзькій (1970), Копенгаґенській (1973) і Лондонській (1981) доповідях, Урочистій декларації про Європейський Союз (1983), та практики, що поступово встановилися поміж державами-членами».

30 Weatherill S., Beaumont P. EC Law: The Essential Guide to the Legal Workings of the European Community.– 2^nd edn – London: Penguin Books, 1995.– P. 24.

31 Слід відзначити, що розширення компетенції відбулося не лише внаслідок зміни поглядів на природу спільного ринку. Більшість із зазначених питань уже фактично були включені до компетенції Співтовариства на підставі рішень Ради міністрів, ухвалених в рамцях механізму домислюваних повноважень, а також прецедентів Суду правосуддя.

32 У цих нормах держави – учасниці ЄЄА іменуються як «високі договірні сторони», а не «держави-члени».

33 Його не слід плутати з Єдиним економічним простором – проектом економічної співпраці, започаткованим 2001 року Російською Федерацією, Білоруссю, Казахстаном і Україною.

34 Як зазначалося, ЄАВТ була створена сімома державами як альтернатива Співтовариствам. Згодом до організації приєдналась Ісландія (1970), Фінляндія (1986) і Ліхтенштейн (1991). Водночас припинили членство Данія, Сполучене Королівство (1973), Португалія (1986), Австрія і Швеція (1995), приєднавшись до Співтовариств. Станом на сьогодні членами ЄАВТ є лише чотири держави – Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія. У 1984 р. в ЄАВТ була встановлена вільна торгівля промисловими товарами.

35 Крім Швейцарії, яка його не ратифікувала із-за негативного результату загальнонаціонального референдуму.

36 На сьогодні ЄЕП є найбільшою за кількістю споживачів і обсягом ВВП зоною вільної торгівлі у світі.

37 У 1961 р. самміт глав держав і урядів держав-членів уповноважив міжурядовий комітет на чолі з французьким послом Крістіаном Фуше розробити пропозиції щодо політичного статусу союзу європейських народів. Представлений у 1962 р. проект договору не був підтриманий державами-членами, зокрема, із-за його намірів перейти на суто міжурядові методи співпраці.

У 1974 р. на прохання самміту глав держав і урядів прем’єр-міністр Бельгії Лео Тіндеманс почав роботу над доповіддю про побудову Європейського союзу. Оприлюднена наприкінці 1975 р. доповідь містила пропозиції щодо поступової трансформації Співтовариств, зокрема, через запровадження співробітництва у галузі зовнішніх зносин і побудову ЕВС. Але будь-яких практичних кроків на основі доповіді не було вжито.

Така сама доля очікувала на доповідь комітету «трьох мудреців», що був створений 1978 р. саммітом глав держав і урядів. Представлена в жовтні 1979 р. доповідь пропонувала реформу інституційної системи Співтовариств, що мала б забезпечити більшу ефективність їх діяльності та стати кроком на шляху до Європейського союзу.

На лондонській Європейській Раді 1981 р. міністри закордонних справ ФРН й Італії Ганс-Дитріх Ґеншер та Еміліо Коломбо запропонували проект «Європейського Акту», що передбачав широку політичну реформу Співтовариств. Документ був відхилений. Утім, деякі його частини були втілені в «Урочистій декларації про Європейський Союз», ухваленій 19 червня 1983 р. Європейською Радою в Штутґарті.

У 1980 р. за ініціативою депутата Європарламенту Альтьєро Спінеллі розпочалася робота над політичною реформою Співтовариств. Розроблений проект Договору про Європейський Союз, що передбачав федералістські засади Союзу, був затверджений Європейським парламентом 14 лютого 1984 р. Утім, Європейська Рада відхилила цей проект у червні 1984 р.

38 На французькому референдумі, проведеному 20 вересня 1992 р., створення Союзу було підтримано лише незначною більшістю (51,05%).

39 Рішення у справі R. v. Secretary for Foreign and Commonwealth Affaires, ex parte Rees Mogg // CMLR.– 1993, № 3.– P. 101.

40 Рішення від 12 жовтня 1993 р. у справах 2 BvR 2134/92 і 2159/92 Manfred Brunner and Others v. The European Union Treaty // CMLR.– 1994, № 1.– P. 57. Таким чином, ФРН останньою з держав-членів завершила ратифікаційні процедури.

41 Данія вимагала юридичного закріплення своїх інтересів, які суперечили нормам Маастрихтського договору. Інші держави-члени не погоджувалися на внесення змін до Договору, що вимагало розпочати процес ратифікації з самого початку.

42 Edinburgh European Council, 11 and 12 December 1992. Conclusions of the Presidency, Part B // OJ.– № C 348, 31.12.1992.– P. 1.

Правова природа цього рішення не зовсім зрозуміла. Воно не вносить жодних змін до Маастрихтського договору, а лише уточнює його шляхом тлумачення з чотирьох важливих для Данії питань: громадянства, ЕВС, оборонної політики, правосуддя і внутрішніх справ. У рішення відсутні посилання на установчі договори Співтовариств як на підставу свого ухвалення. Згідно з роз’ясненням юридичної служби Ради міністрів, це рішення є обов’язковим в силу міжнародного права і не вимагає перератифікації Маастрихтського договору. Воно набуло чинності разом з Маастрихтським договором.

43 Тому вираз на кшталт «ст. 123 Маастрихтського договору», що нерідко використовується в західноєвропейській літературі з права ЄС, насправді означає «ст. 123 Договору, що засновує Європейське Співтовариство, із змінами, внесеними Маастрихтським договором». Безумовно, сам Маастрихтський договір не має 123-ї статті.

44 Статті договору були позначені літерами латинського алфавіту (ст. A–S), щоб не плутати їх зі статтями установчих договорів Співтовариств.

Розділ І «Загальні положення» (ст. A–F) у загальних рисах визначав засади Європейського Союзу. Норми розд. ІІ–IV (ст. G–I) вносили зміни до установчих договорів відповідно ЄЕС, ЄСВС і Євратому. Розділ V «Положення про спільну закордонну і безпекову політику» мав 12 статей (ст. J–J.12), а розд. VI «Положення про співробітництво в галузях правосуддя і внутрішніх справ» – 10 статей (ст. K–K.9). Останній розд. VII (ст. L–S) містив прикінцеві положення. Крім того, до договору були додані 17 протоколів і 33 декларації.

45 Цей термін, широко вживаний у літературі з європейської інтеграції, охоплює інституційну структуру й компетенцію Союзу.

46 Дослівно з французької – надбання (здобуток, спадщина) Співтовариств. Вимовляється як [акí комюнотéр].

47 Англ. pillar, фр. pilier. У вітчизняній літературі також зустрічаються інші переклади терміну – «стовп» і «колона».

48 Помилковими є твердження, що з набуттям Маастрихтським договором чинності Співтовариства почали називатися Євросоюзом або були перетворені на Євросоюз, або що Союз замінив Співтовариства, або що Співтовариства припинили існування.

49 Інституції Співтовариств використовуються для прийняття і виконання рішень у рамках ІІ та ІІІ опор Союзу. Але при цьому їхні повноваження визначаються нормами відповідно розд. V і VI ДЄС.

50 Рішення у справах С-6, 9/90 Francovich v. Italy та у справі С-48/93 R. v. Secretary of State for Transport, ex parte Factortame.

51 Норвегія вдруге не ратифікувала договір, оскільки на загальнонаціональ­ному референдумі, проведеному 28 листопада 1994 р., її громадяни знову не підтримали вступ до ЄС.

52 Під ним Генеральний секретаріат Ради розуміє «…» (OJ.– 1997, C353).

53 Літерна нумерація була замінена числовою.

54 Щодо зміни нумерації статей двох договорів див. Прес-реліз Суду правосуддя Європейських Співтовариств № 57/99 від 30 липня 1999 р. в: Основи права Європейського Союзу: Норм. матеріали / За заг. ред. М.В. Буроменського.– Х.: Яшма, 2005.– С. 114-126.

55 Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція. Із-за невідповідності економічним вимогам не була допущена до участі Греція, а Данія, Швеція і Сполучене Королівство відмовилися брати участь у цьому проекті.

56 У січні 2001 р. до єдиної валютної системи була допущена Греція.

57 7 червня 2001 р. був відхилений на референдумі в Ірландії. 19 жовтня 2002 р. на другому референдумі був підтриманий ірландцями.

58 Draft Treaty Establishing a Constitution for Europe. Adopted by consensus by the European Convention on 13 June and 10 July 2003 // Official Journal.– 18.07.2003.– № C169.

59 У Данії, Ірландії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Польщі, Португалії, Сполученому Королівстві, Франції, Чехії.

60 Литва (11.11.2004), Угорщина (20.12.2004), Словенія (01.02.2005), Італія (06.04.2005), Греція (19.04.2005), Словаччина (11.05.2005), Іспанія (19.05.2005), Австрія (25.05.2005), Німеччина (27.05.2005), Латвія (01.06.2005), Кіпр (30.06.2005), Мальта (06.07.2005), Люксембург (25.10.2005), Бельгія (08.02.2006), Естонія (09.05.2006).