35.Соціальна держава: суть, структура.

Згідно Конституції України наша країна проголошена соціальною - правовою і демократичною державою, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава для людини, а не навпаки - такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику у соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки. Поважаючи принцип соціальної справедливості, Конституція надає рівні умови для розвитку кожної особистості, можливості застосування нею своїх здібностей на власну і суспільну користь. Важливою ознакою соціальної держави є не лише врахування, а й сприяння з її боку задоволенню інтересів усіх соціальних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі соціальної злагоди і єдності народу. Концепція соціальної держави виникає як підсумок зусиль громадянського суспільства. Вона реалізується тоді, коли досягає «критичної маси», яка здатна перевлаштувати людське буття. Соціальна держава дуже тісно пов'язана з концепцією держави «загального благоденства», або «добробуту». Соціальна держава визнає людину як найвищу соціальну цінність, надає соціальну допомогу індивідам, які потребують її відповідно до принципу соціальної справедливості, і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві. Основними ознаками або принципами соціальної держави є: 1. принцип людської гідності; 2. принцип соціальної справедливості; 3. принцип автономії суспільних відносин і процесів; 4. принцип субсидіальності; 5. принцип соціального партнерства або солідарності; 6. трудові і соціальні суди, які розглядають конфлікти у відповідних сферах; 7. добре розвинене соціальне законодавство і право. Всі ці принципи - взаємопов'язані і взаємообумовлені. Соціальна держава виконує такі основні функції: 1. забезпечення, охорону і захист соціально-економічних прав людини; 2. соціального захисту; 3. соціального вирівнювання; 4. екологічну функцію. У наші дні соціальна держава означає, що обов'язок законодавця - це, насамперед, бути соціальне активним в ім'я усунення суперечливих інтересів членів суспільства і забезпечення певних умов життя для всіх за наявності рівності усіх форм власності на засоби виробництва. Така держава стає органом подолання соціальних протиріч, обліку і координації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень, які позитивно сприймалися б різними соціальними групами (прошарками). Мета соціальної держави за допомогою соціальної політики забезпечити рівність та умови політичної співучасті населення у стабілізації соціальної та економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію. Принципи соціальної держави 1. Принцип рівних можливостей; 2. Принцип людської гідності; 3. Принцип соціальної справедливості; 4. Принцип солідарності; 5. Принцип соціальних зобов'язань; 6. Принцип субсидіарності; 7. Принцип відносної незалежності суспільних від

36.Громадянське суспільство: суть, структура. Розвиток теорії громадянського

Громадянське суспільство – це система зв’язків, відносин між вільними і рівноправними людьми та їх обєднаннями, що мають реальну можливість брати участь у всіх сферах життя суспільства

Основні риси

1.субєктами є люди та їх обєднання

2.визнання суспільства найвищою соціальної цінністю та її прав та свобод

3.реальна рівноправність суб’єктів

4.економічних плюралізм(наявність різних форм власності)

5.ідеологічний плюралізм

Структура громадянського суспільства — це внутрішній устрій зазначеного суспільства, що відображає різноманітність та взаємодію його складових елементів, які забезпечують його цілісність та динамізм його розвитку.

Структура громадянського суспільства складається з таких систем як:

1. Економічна система — сукупність економічних інститутів та відносин, у які вступають люди у процесі реалізації відносин власності, виробництва, розподілу, обмін та споживання суспільного продукту. Елементами цієї системи є приватна власність, фермерство, комерційні організації тощо.

2. Політична система — це сукупність суспільних відносин, які складаються в процесі здійснення політичної влади, особливістю якої є реальна участь в цьому процесі усіх членів суспільства. Структурними елементами тут можуть бути держава, політичні партії, громадські слухання, правозахисні організації, громадські рухи та групи тиску.

3. Соціальна система охоплює сукупність об’єктивно сформованих спілок людей та взаємовідносин між ними. До неї належить родина, громадські організації, об’єднання за інтересами, профспілки, дитячі організації тощо.

4. Духовно-культурна — відносини між людьми, їх об’єднаннями, державою та суспільством в цілому з приводу духовно-культурних благ і відповідних матеріалізованих інститутів та установ (релігійних, освітніх, культурних, наукових), за допомогою яких реалізовуються ці відносини. До неї належить церква, творчі союзи, виставки, театри, фестивалі, дитячі освітні організації, наукові організації тощо.

5. Інформаційна система складається в результаті спілкування людей між собою безпосередньо і за допомогою засобів масової інформації.

Формування правової держави| можливо лише на основі розвиненого Громадянського|громадянського| суспільства|товариства|. Ідея Громадянського|громадянського| суспільства|товариства| сходить до епохи античності (Арістотель в грецькому полісі громадянами вважав|лічив| тих, хто бере участь в політичному житті суспільства|товариства|. Арістотель визначив Громадянське|громадянське| суспільство|товариство| – сукупність політичних громадян.)

Перше вживання|вжиток| поняття “Громадянське|громадянське| суспільство|товариство|” в|біля| Гоббса: Громадянське|громадянське| суспільство|товариство| лише складова частина держави і без держави воно буде в хаосі.

По Локку: суспільство|товариство| стоїть над державою і основа Громадянського|громадянського| суспільства|товариства| – приватна власність є священною і недоторканою|.

Довгий час держава| і суспільство не розмежовували, лише|тільки| в епоху прсовітництва виникло чітке уявлення про Громадянське|громадянське| суспільство. Якнайповніше обгрунтування розмежування суспільства зробив Гегель – Громадянське|громадянське| суспільство знаходиться|перебуває| поза|зовні| державою, але|та| в тісному з|із| ним контакті. Маркс, Енгельс підтримали і розвинули ідеї Гегеля.

Громадянське|громадянське| суспільство|товариство| – система самостійних і неза|лежних від держави| суспільних|громадських| інститутів і стосунків, які покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, реалізації приватних інтересів і потреб.

В основі ідеї громадянського суспільства лежить проблема відносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Ця проблема завжди перебувала в центрі філософської і політичної думки. Так, ще Платон і Арістотель, хоча й ототожнювали суспільство з державою, але водночас розглядали питання взаємовідносин людини і влади в контексті аналізу різних • форм державного правління. Саме ж поняття «громадянське суспільство» з'явилося лише у XVIII ст., зокрема у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка. Причому в різні часи у це поняття вкладався неоднаковий зміст. Концептуального оформлення ідея громадянського суспільства набула у творчості Т. Гоббса. Він одним із перших почав протиставляти природне й суспільно-політичне в людині. Природне в людині є некерованим і тому неполітичним, тоді як суспільне підпорядковується законам суспільства, а політичне — владі, державі. Вважаючи свободу природним станом, Т. Гоббс водночас обґрунтовував необхідність підпорядкування владі держави нічим не обмеженої свободи, яка веде до загальної ворожнечі й насильства. Так природному суспільству (soci-etas naturalis) було протиставлене громадянське суспільство (societas civilis) як сукупність членів суспільства, співгромадян, підпорядкованих владі держави. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство — це одержав-лене суспільство, яке є результатом переходу від природного до суспільно-політичного стану. Держава творить громадянське суспільство, закладаючи його основи, встановлюючи порядок, цивілізуючи суспільство та його членів. Дж. Локк підтримав і розвинув ідею Т. Гоббса про одержавлене суспільство як суспільство громадянське. Він, зокрема, писав: «Ті, хто об'єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову установу, куди можна звертатися і яка наділена владою вирішувати спори між ними й карати злочинців, ті перебувають у громадянському суспільстві; але ті, хто не мають такого спільного судилища, я маю на увазі — на землі, вони все ще перебувають у природному стані, за якого кожний, коли немає нікого іншого, сам є суддею і катом...»9. Хоча Т. Гоббс і Дж. Локк виходили з договірної теорії походження держави, вони зробили з неї різні висновки. Як апологет абсолютної монархічної влади Т. Гоббс стверджував, що, уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди повинні в усьому підкорятися державі й не можуть чинити їй спротив. Дж. Локк, навпаки, обґрунтовував право народу на опір державі в тому разі, якщо вона нехтує його права та інтереси. Він доводив, що, уклавши суспільний договір, держава отримує від людей рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства — створення умов для того, щоб усі й кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, і не може зазіхати на природні права людей — на життя, свободу, власність тошо. Хоча Дж. Локк іще не розмежовував суспільство й державу, розрізнення ним прав особи й держави мало велике значення для становлення концепції громадянського суспільства. Принципово важливий унесок у розвиток концепції громадянського суспільства зробив Г. В. Ф. Гегель. На відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов'язані інтересами. Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі задопомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших. Фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. Перехід від громадянського суспільства до держави відбувається тоді, коли окремі члени суспільства об'єднуються в органічну цілісність, тобто в державу. У взаємовідносинах суспільства й держави Гегель віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб. К. Маркс, як і Гегель, також вважав, що громадянське суспільство існує поза державою як політичним інститутом. Він розглядав це суспільство як сукупність сімей, суспільних станів і класів, відносин власності й розподілу, взагалі всіх форм і способів позадержавного існування та функціонування суспільства. Однак на відміну від Гегеля К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського суспільства, а в кінцевому підсумку — стосовно його економічної структури. На його думку, громадянське суспільство, в якому приватній власності належить вирішальна роль, породжує державу. Таке суспільство є буржуазним, держава в якому, як і будь-яка держава, є знаряддям класового панування. Історичний розвиток, за К. Марксом, веде до звільнення громадянського суспільства від держави. Не держава підпорядковує собі суспільство, а суспільство з його базисними економічними відносинами підпорядковує собі державу і в кінцевому підсумку розчиняє її в самоврядних структурах, держава в комуністичному суспільстві відмирає.