9.Психофізіологічні механізми виникнення психічної травми.

Психофізіологічніпередумови виникнення особистісної проблеми

Під психофізіологічними механізмами виникнення особистісної

проблеми слід розуміти викривлення та утруднення у мовленні, а відтак у

мисленні суб’єкта. Фокусом аналізу є момент умовного переходу

фізіологічного у психологічне, тобто мовлення у мислення, механізми його

виникнення, підтримки і спрямування. Питання неусвідомлюваності,

каузальних аспектів і стабілізованої внутрішньої суперечності повинні

аналізуватися у площині дитячого невміння протистояти дорослому

патологічному навіюванню, невдалим (психологічно неправильним)

витісненням травматичного матеріалу і перманентною спробою виробити психологічний

захист (а по суті здійснити ефективну контрсугестію у формі компенсації)

супроти мовленнєво неасимільованої транзакції дорослого.

Реконструюємо психофізіологічні передумови виникнення особистісної

проблеми з тим, щоб зафіксувати її несвідому логіку в об’єктивних механізмах і

тим самим вийти на якісно новий рівень розуміння особистісної проблеми.

Найсуттєвішою ознакою особистісної проблеми є внутрішня суперечність

суб’єкта на рівні почуттів та їх суперечливого осмислення. Це означає, що

зіткненні суперечливі афекти, які філогенетично не розводяться на рівні першої

сигнальної системи, людина не здатна розвести і на рівні другої сигнальної

системи. Приміром, зіткненні суперечливі імпульси страху та агресії на рівні

першої сигнальної системи роз’єднаються як відмінні один від одного (тварина

або злякається, або почне діяти агресивно) або ж у відповідь виникне

неадекватний рефлекс у вигляді певної безглуздої дії. У людини в момент

зіткнення суперечливих імпульсів часто відбувається їх зрощення, що

призводить до появи складних неадекватних рефлексів, які відповідно до

законів логіки набувають абсурдного змісту. Утворену амбівалентність надто

складно вербалізувати, диференціювати, а відтак усвідомити. Іншими словами,

людина з особистісною проблемою не здатна самостійно здійснювати

дезабсурдизацію утвореного абсурду, тому що не здатна самостійно

усвідомити його передумови (суперечливі почуття і думки) і не спроможна

повністю контролювати їх вплив на психічно-поведінковудіяльність.

10.Сутність феномену «переживання

Переживання — це форма вияву нашого ставлення до об'єкта, ситуації іншої людини, самої себе, це форма емоційно-чуттєвої даності нам нашого ставлення до того, що нас оточує.

Як суб'єкт дії людина відчуває вплив як середовища, так і впливи своїх власних дій і вчинків, що змінюють ЇЇ взаємовідносини з оточенням; вона переживає те, що з нею відбувається, і через переживання виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що вона робить і що відчуває. Так, ми радіємо, уявляючи зустріч із прекрасним, смуток огортає нас від згадки про розлуку з близькими, рідними. У переживаннях відображається оцінка людиною тих чи інших явищ, спонукання до дії, передбачення її наслідків.

Два переживання ніколи не можуть відчуватися водночас. Переживання не можуть існувати поряд, вони існують послідовно. Будь-які зміни, що відбуваються в змісті свідомості, впливають на емоційні переживання, змінюючи їх зміст, інтенсивність.

Зміст переживань визначається ставленням суб'єкта до навколишнього середовища. В переживаннях відображається і стан суб'єкта, зумовлений взаємовідносинами з навколишнім світом. У цих взаємовідносинах суб'єкт завжди якоюсь мірою і пасивний, і активний. Незалежно від нього існують речі, предмети, люди. Але вони — суть предмети його потреб, і тому він є залежним від них, страждаючим, пасивним. Оскільки предмети потягів і прагнень людини існують поза нею, але вони їй необхідні, важливі для прояву й утвердження суті людини, остільки суб'єкт намагається оволодіти ними, він активний у своїх переживаннях. Отже, немає загадковості в тому, що людина прагне до переживань, в тому, що її спонукає до цього.

Ступінь усвідомленості переживань може бути різним і залежить від того, якою мірою усвідомлюється саме "ставлення", яке переживається в емоції. Усвідомити емоції — значить не лише відчути переживання, а й співвіднести його з тим предметом чи особою, які його викликають і на які це переживання спрямоване. Неусвідом-лені емоції не означають непережиті емоції (такого не буває), а ті, які не співвіднесені або неадекватно співвіднесені з об'єктивним світом.

Переживання завжди суб'єтивні, інтимні. Вони не існують без людини, як існують речі, явища, предмети. Наприклад, грає музика. Ми сприймаємо мелодію. І вже від нашого Досвіду, віку, потреб залежить, що ми відчуваємо — задоволення чи незадоволення і що переживаємо — радість чи смуток. Останнє може навіть супроводжуватися слізьми та іншими проявами емоцій, що відображають смуток.

У переживаннях поєднується реальне й ідеальне. Ми не виявляємо просто емоцію, а переживаємо радість чи смуток, ніжність чи гнів. Саме це є реальністю. Ситуація, яка викликала задоволення чи незадоволення, постає в наших переживаннях ідеально, у формі образу. Ці переживання завжди реальні. Так, подія вже минула, а ми переживаємо страх, коли згадуємо про неї, або печаль, якщо згадуємо про розлуку.