69. Застосування методів арт-терапії в роботі з особами, що пережили психічну травму.

Поняття сексуального насильства, незалежно від того, чи відбувається воно однократно чи повторюється протягом деякого часу, позначає сукупність злочинів - від демонстрації перед людиною статевих органів і до здійснення з нею полового акта. У найбільш важких випадках воно може супроводжуватися погрозами чи садистськими діями. Як правило ґвалтівник знайомий людині і використовує свій авторитет для примуса до статевого контакту. У такий спосіб особистості наноситься фізична і психічна травма, страждає система її соціальних відносин.

Безпосередніми наслідками насильства є переживання людиною почуття страху, тривоги, депресії, гніву, ворожості, заниженої самооцінки, що нерідко супроводжуються порушеннями сексуального поводження. Довгострокові наслідки насильства можуть виражатися в психічних розладах, сполучених із самодеструктивними тенденціями, токсикоманією, розладами харчування, депресією, тривогою, почуттями соціальної ізоляції, труднощами при встановленні відносин з оточуючими і сексуальними відносинами.

Образотворча діяльність допомагає відновити почуття власної гідності, оживити сферу фізичних відчуттів, заблокованих у результаті травми і сприяти вираженню подавлених почуттів.

Інтенсивний характер відносин при індивідуальній психотерапії створює для клієнта потенційно небезпечну ситуацію, здатну провокувати травматичний досвід. Довіра людини до арт-терапевта може виникнути при наявності чітких границь і структури психотерапевтичних відносин, а також при безумовному прийнятті переживань і образотворчої продукції.

Вільний вибір образотворчих матеріалів підсилює віру дитини у свої сили і контроль над ситуацією. Можливість створювати безладдя, використовуючи образотворчі матеріали, дуже важлива для дітей, які перенесли сексуальне насильство. Часом ця поведінка може виражатися в нападі на арт-терапевта чи в прагненні забруднити кабінет. Можливо змішування фарб, використання води чи іншої рідини, а також додавання до них інших матеріалів. Дитина, як правило, прагне зберегти подібний розчин протягом декількох тижнів, закриваючи таку суміш у якій-небудь ємності. Іноді діти називають такий розчин «отрутою» або «ліками». Вони можуть накладати один шар фарби на іншій, загортати матеріали в папір чи тканину, а потім розвертати їх.

Деякі люди можуть псувати «гарні» чи «чисті» малюнки, зафарбовуючи їх, спалюючи чи протикаючи їх. Ця тенденція певним чином пов’язана з тим, що жертви насильства самі схильні його робити.

Розфарбовування долонь рук, а також обличчя передає пережитий людиною стан «внутрішнього забруднення» і «хаосу». По цій же причині деякі люди дуже насторожено відносяться до нанесення фарби на свою шкіру, і процедура її змивання представляє для них особливу значимість. Вони нерідко просять арт-терапевта допомогти їм помитися, очевидно для більшої впевненості в тому, що вони «чисті».

Таким чином, робота з матеріалами найчастіше відбиває повторне переживання людиною нанесеної травми і забезпечує відновлення психічної чутливості.

70. Застосування групових методів у психологічній допомозі клієнтам з психотравмою.

Психотравма – це життєва подія або ситуація яка впливає на значущі сторони існування людини і приводить до глибокого психологічного переживання. Виникнення психічної травми розглядається як наслідок незавершеності інстинктивної реакції організму на травматичну подію. Внутрішню травму можна порівняти з фізичною раною, до якої людина вже давно звикла і не звиртає на неї ніякої уваги, і не піклується про неї. Але людина переживає дуже сильний біль, коли хтось доторкається до хорої руки. І той інший зовсім не винен в тому, що людині боляче. Травма має подвійну природу: спочатку проявляється руйнівна сила, вона забирає здатність людини жити і радіти життю. Інша сторона, парадокс травми – її здатність зцілювати і трансформувати людину. Скільки у людини травм, стільки і ресурсів за допомогою яких вона бореться з нею. Травма у цьому контексті це все те що викликає нестерпні душевні страждання і тривоги. Психіка влаштована достатньо гармонійно і має свої механізми, які дозволяють людині в цих умовах зберегти свою цілісність і вижити. Це захист який називають дисоціацією. При сильній психотравмі Фрейдівські механізми виявляються не дієвими. В той момент оптимальним є вихід із травматичної ситуації, як що це можливо. Але в тому випадку, якщо не виходить уникнути психотравмуючої ситуації, якась частина Я має бути видалена для того щоб це відбулося, інтегроване Его розділяється на фрагменти або дисоціюється. Дисоціація є нормальною частиною захистів психіки від потенційного пошкодження травматичної дії. Це своєрідний фокус, який психіка розігрує сама над собою. Життя продовжується, коли нестерпні переживання розподіляються по різним відділам психіки і тіла, а саме переводяться в несвідомі аспекти психіки і тіла. В цей момент з’являється перешкода інтеграції зазвичай єдиним елементам. В пам’яті індивіда що пережив травматичні події, з’являються провали, для нього стає неможливою вербалізація того що з ним відбулося. В терапії людей, які пережили тяжкі психотравми робота спрямована на інтеграцію, об’єднання дисоційованих частин особистості. На відміну від психіки, яка витісняє травматичний досвід в несвідоме, тіло зберігає інформацію про травму і пеПсихологічна травма і шляхи її подоланняреживання під час неї. Наше тіло наскільке усвідомлене, що завжди знаходить спосіб повідомити, що в нас порушено і розладжено.