29. Птср у ветеранів бойових дій.

Психопатологія травматичного стресу увійшла в медичну літературу і діагностику ще в часи Громадянської війни в США. Доктор Джекоб Мендос Так Коста описав психічні порушення у солдатів часів громадянської війни в Америці. Вивчивши групу фізично здорових, за винятком зазначених нижче симптомів, ветеранів американської громадянської війни, він виявив, що ці люди скаржилися на серцебиття, зростаючу біль в області серця, тахікардію, серцеву тривогу, головний біль, ослаблення зору, запаморочення. Він не знайшов свідоцтв міокардиту і дав явищу назву «болісно чутливе серце», або, як іноді називають це в літературі, «солдатське серце», це стало відомо як синдром Да Коста. В кінці XIX століття при описі розладів у жертв перших залізничних катастроф був уведений термін «травматичний невроз».

У XIX столітті поруч авторів були запропоновані й описані такі поняття як «військовий невроз», «травматичний невроз», «компенсаційний невроз», «Рентна захворювання», «невроз бажання».

Після першої світової війни сер Томас Льюїс описав групу солдатів з подібним набором симптомів, він назвав його «серце солдата або синдром напруги». Б. С. Оппенгеймер розглянув подібні психоневротичні і серцеві прояви у солдатів першої світової війни, назвавши їх «нейроциркуляторна астенія». А Майерс у роботі «Артилерійський шок у Франції 1914-1919» визначив відмінності між неврологічним розладом «контузії від розриву снаряда» і «снарядним шоком» - психічним станом, викликаним сильним стресом.

Друга світова війна знову привернула увагу до військових стресових реакцій, з'явився термін «невроз військового часу». Реакції, обумовлені участю у бойових діях, стали предметом широких досліджень. Це явище у різних авторів називалося по-різному: «військова втома», «бойове виснаження», «військовий невроз», «посттравматичний невроз». У 1941 р. в одному з перших систематизованих досліджень Кардінер назвав це явище «травматичними неврозами війни». Він ввів поняття «центрального фізіоневроза», що веде до порушення ряду особових функцій, що забезпечують успішну адаптацію до навколишнього світу. Кардінер вперше дав комплексний опис симптомів цього неврозу, який, на його думку, мав і психологічну, і фізіологічну природу.

Еріх Ліндеманн в 1944 р. після пожежі в Бостоні вперше дав систематизований опис проявів горя в роботі «Сімтомологія і вміння справлятися з гострим горем».

У нашій країні ті ж явища також удостоювалися уваги фахівців приблизно в той же час.

Зазначалося, що за час російсько-японської війни 1904-1905 рр.. через Харбинський госпіталь пройшло близько 3000 осіб психічно ненормальних, які не мали пошкоджень. Після Мессинську землетрус (1908 р.) Н. Н. Баженов описував «афекти жаху», після Кримського землетрусу ряд авторів описав «гострі нервові захворювання», «значне погіршення стану нерзнон системи та психіки» з ознаками афективно-шокових і істеричних психозів. У 1927р. П. Б. Ганнушкіна дав опис «нажитої психічної інвалідності», цілого типу «рано старіючих в мозковому відношенні» молодих людей 20 - 30 років після тривалого перебування в екстремальних умовах громадянської війни, революції, голоду. Проявами її були підвищена збудливість, дратівливість, гострі й тривалі приступи депресії, відчуття провини, страху та ін Порушення розвивалися протягом 2-3 років і вели до стійкого ослаблення інтелектуальної діяльності.

Л.Я. Брусилівський, Н.П. Бруханскій і Т.Є. Сєгалов в монографії «Землетрус в Криму і невропсіхіческій травматизм» наводять численні приклади «невропсіхіческого травматизму» населення під час землетрусів, зокрема в м. Верном (нині Алма-Ата) 28 травня (9 червня) 1887 р.; в Мессіні в грудні 1908 м., в Криму в 1927 р. Роботу завершує таке твердження: «Згадуючи Н.І. Пирогова, яке визначило війну медичним терміном «травматична епідемія», ми маємо право сказати: землетрус - це епідемія невропсіхіческого травматизму », [3, С. 177.]

У 1952 р. Американське психіатричне суспільство включило в класифікацію DSM-II «реакцію на сильний емоційний і фізичний стрес». Через 16 років ця діагностична категорія була вилучена з класифікації, але проблеми, з якими стикалися повернулися з В'єтнаму військовослужбовці, знову привернули увагу фахівців до дослідження цієї проблеми, і в 1980 році діагноз знову увійшов в американську класифікацію DSM-III під назвою «посттравматичний стресовий розлад ».

У Росії посттравматичні стресові розлади привернули увагу фахівців після війни в Афганістані, а потім цілий ряд трагічних подій (Чорнобильська катастрофа, землетрус у Вірменії, війна в Чечні, великі аварії на транспорті, теракти і т. д.) призвів до того, що дослідження проблем психологічної травми і посттравматичного стресу стали викликати навіть, мабуть, надто підвищений інтерес.

В останньої міжнародної класифікації хвороб (МКБ-10) виділена рубрика F43 - реакції на важкий стрес і порушення адаптації.

Таким чином, очевидно, не у кого вже не викликає сумнівів, що ті чи інші екстремальні події та ситуації можуть викликати у людини певний комплекс психічних ускладнень. Тим самим, мабуть, поняття психічної (або психологічної) травми має право на існування. Але перш, ніж обговорювати особливості психічної травми, треба розібратися з самим поняттям психічної травми. Між іншим, зазначимо, що хоча лінгвістично правильніше говорити про психічної травми, проте як в психологічній літературі, так і в повсякденній промові поряд з цим виразом, а, можливо, й частіше, використовується вираз «психологічна травма».