58. Класифікація типів перехідних економік

Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний і глобальний; за характером перехідних процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.

Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.

Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.

Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.

На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) “самоплив” перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.

59. Економічний лад переходу від економічної системи соціалізму до соціально-орієнтованої в постсоціалістичних країнах

60. Проблеми формування в Україні Соціально-орієнтованої економіки

Формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки пов’язано з становленням малого підприємництва як повноцінного ринкового суб’єкта. Від розвитку підприємницького сектора залежить розв’язання низки важливих питань загальнодержавного та регіонального значення: забезпечення зайнятості населення; формування «середнього класу», подолання бідності; посилення економічного потенціалу регіонів; сприяння розвитку конкуренції; зменшення обсягу трудової міграції і відтоку активної частини населення за кордон; активізація інноваційної діяльності. Проте сучасний стан малого підприємництва в Україні не відповідає вимогам часу, а сектор малого бізнесу так і не став «драйвером» вітчизняної економіки. Однією з-поміж головних причин такого стану є декларативність його державної фінансової підтримки та обмежений доступ до кредитних ресурсів банків. За таких умов суб’єктам підприємництва доводиться шукати альтернативні джерела фінансування, важливе значення серед яких належить венчурному фінансуванню.

Слово «венчур» походить від англійського “venture”, що в перекладі означає «ризик», «ризикове починання», «ризикове підприємство». У більшості літературних джерел сучасності венчурне фінансування розглядається як «довгострокові фінансові інвестиції з високим ступенем ризику в акції новостворюваних малих інноваційно-технологічних фірм (або венчурних підприємств, що вже добре себе зарекомендували), які орієнтовані на розробку і виробництво наукомістких продуктів, задля їх розвитку й розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості вкладених коштів» . Отже, венчурне фінансування є своєрідною позикою без отримання будь-яких гарантій, при якій венчурний капіталіст вкладає кошти в акціонерний капітал підприємства, іншу частину котрого складає інтелектуальна власність засновників. Перевага цього виду фінансування для суб’єктів малого бізнесу полягає в тому, що визначальним критерієм при виборі об’єкта інвестування є наявність привабливої бізнес-ідеї і менеджменту, здатного реалізувати цю ідею, за відсутності будь-яких гарантій чи застав.

Венчурне фінансування набуло стрімкого розвитку у розвинених ринкових економіках і вже давно стало одним із пріоритетів державної політики – у США держава надає венчурним фірмам гарантії щодо покриття можливих збитків від інвестування в інноваційні ризикові проекти; уряд ФРН вкладає кошти в малі підприємства наукоємкого бізнесу і гарантує приватним кредиторам повернення 75% позики у разі банкрутства підприємства; уряд Великобританії надає 80% гарантію середньострокових позик; у Франції створено спеціальну урядову організацію та приватно-державний банк, який фінансує малі інноваційні фірми . В Україні венчурне фінансування не набуло належного розвитку. Головними чинниками, що стоять на заваді венчурного бізнесу є: недосконала законодавча база; нестача джерел фінансування інвестицій (згідно законодавства фізичні особи та інституційні інвестори не можуть інвестувати у венчурні фонди, а це скорочує їх інвестиційну базу); недостатня поінформованість суб’єктів підприємництва про діяльність венчурних фондів; фактична відсутність державної політики сприяння інноваційного бізнесу; нестача спеціалістів у сфері венчурного менеджменту; несприятливий інвестиційний клімат; відсутність передумов для створення інфраструктури розвитку венчурного бізнесу (частково ця проблема була вирішена із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 р. №510 «Про затвердження Порядку реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб’єктів малого та середнього підприємництва»); слабкий рівень розвитку ринку цінних паперів тощо.

Головними заходами, що сприятимуть розвитку венчурного фінансування інноваційних процесів малих підприємств України, на наш погляд, є: пайова участь держави у венчурних фондах; активна державна підтримка високотехнологічних підприємств; реалізація гарантійної програми венчурного інвестування; забезпечення інформаційної підтримки венчурного ринку; удосконалення правової бази венчурного інвестування; здійснення заходів щодо розвитку вторинного фондового ринку. Реалізація названих заходів дозволить стати венчурному капіталу дієвим інструментом комерціалізації наукових нововведень, зробить його перспективним джерелом активізації інноваційних процесів, сприятиме розвитку високотехнологічних виробництв та зміцненню конкурентних позицій України на світовій арені.