11.Проблеми уяви та фантазії у Рубінштейна.

Образи, якими оперує людина, не обмежуються відтворенням того, що було сприйнято неопосередковано. Перед людиною в образах може з’явитися і те, що вона не сприймала неопосередковано, те чого не було взагалі, і навіть те, чого саме в такій конкретній формі дійсності і не може бути. Таким чином, не будь-який процес, що протікає в образах, може бути сприйнятий як процес відтворення. Власне кожний образ в певній мірі є і відтворенням – хоч і дуже віддаленим, опосередкованим, видозміненим – і перетворенням дійсності. Ці дві тенденції відтворення та перетворення, що данні завжди в деякій єдності разом з тим у своїй протилежності розходяться один з одним. І якщо відтворення є основною характеристикою пам’яті, то перетворення становиться основною характеристикою уяви. Уявляти – це перетворювати. Уява пов’язана з нашою здібністю змінювати світ, перетворювати дійсність та творити щось нове. Під уявою у широкому смислі розуміють будь-який процес, що протікає в образах. Уява – це відліт від минулого досвіду, це перетворення даного породження на цій основі нових образів, що є і продуктами творчої діяльності та прообразами для неї. В своїх вищих , найбільш специфічних проявах уява передбачає певне відношення до об’єктивної дійсності, причому відношення , діаметрально протилежне тому, яке характеризує пам’ять в її вищих свідомих формах. Для уяви у тих вищих формах, в яких повністю проявляються її специфічність, не менш характерним є інше відношення до минулого досвіду взагалі та неопосередковано до даного – свідомість відомої свободи по відношенню до нього, що дає можливість її перетворювати. Уява у власне, у зовсім специфічному смислі слова може бути тільки у людини. Тільки у людини, яка як субєкт свідомої практики реально перетворює світ, розвивається істинна уява. Сила творчої уяви та її рівень визначається співвідношенням двох показників:1. тим, наскільки уява підтримує обмеженість умов, від яких залежить усвідомленість та об’єктивна значимість її продуктів. 2. тим, наскільки нові та оригінальні, відмінні від неопосередковано даного її породження. Образи, що відображають у нашій свідомості дійсність, не є статичними, незміними, мертвими речами, вони є динамічними утвореннями.

12. Поняття афективності.

Поняття афективної сфери психіки: Аффективна сфера психіки – це та, що хвилює, рухає. Це потяги, емоції, почуття, воля. Схожість впливу потягів і емоцій на інтелектуальні процеси, їх структурна подібність з боку фізіології та аналогічність впливу на психіку почуттів, пов‘язаних з потягами та емоціями, дає підставу для об‘єднання їх в один загальний термін – афективність. Розуміння воля, як дії, що впливає на потяги, гальмуючи гальмуючи одні, і підсилюючи інші, що виявляються в мотивації, створює можливість виділяти ці процеси в афективну сферу психіки.ю особливості якої визначаю афективний простір особистості. В цій сфері відображаються не предмети і явища об‘єктивного світу, а внутрішній стан людини. Це відображення здійснюється через переживання. За рубінштейном емоційність і афективність – це лише однаспецифічна сторона пізнавальних процесів, що відображають дійсність у переживаннях. Цілісне афективне явище завжди становить єдність 2 моментів: 1. певне відображення змісту. 2. емоційне переживання, тобто те специфічне забарвлення, з яким данний зміст відображується людиною. Розгляд аф.сфери особистості доцільно починати з розвитку аф.чутливості, розрізнення вражень і виникнення потягів та емоцій. Людина відчуває потяги, переживає емоції та почуття, здійснює свою волю. Це різні рівні прояву аф.сфери психіки, укожен з яких має свої особливосьі, характеристики та властивості. Афективний простір особистості не обмежується тільки потягами та емоціями. До нього також входять складніші аф утворення – почуття. Однак було б занадто просто розглядати ем як нижчі, а почуття, як вищі прояви афективності.Аф сфера особистості не відірвана від розвитку уяви, мислення, відчуття та сприймання. Вона має специфічні прояви, які впливають на ці процеси, та свої особливості. За характером прояву, силою і стійкістю, серед емоцій виділяють афекти та настрої. Емоції і почуття становлять 2 види специфічних проявів аф сфери особистості, пов‘язаних с її переживанням ставлення до навколишнього середовища, інших людей, до себе. Для вияву почуттів необхідна воля. Вона включається в них, створюющи певний рівень прояву аф сфери особистості, розширюючи її простір. Аф сфера пізнається особистістю через самоспостереження. Людина своїми стражданнями, немов би розраховується за те, в чому вона винна. Ця плата – прояв нашої аф сфери. Але людина не пасивна істота, вона може і творити аф сферу. Але для цібого вона повинна з‘ясувати призначення потягів, почуттів, та волі. Рубінштейн виділяє 3 рівні прояву аф сфери особистості: 1. рівень аф чутливості(ем забарвлення, тон відчуттів) 2. Предметні відчуття. 3. світоглядні почуття. Афективна чутливість проявляється вже в елементарних актах пізнання – у відчуттях. Афекти (від лат. affectus - душевне хвилювання, пристрасть) - сильні емоційні переживання, що виникають у критичних умовах при нездатності знайти вихід з небезпечних і несподіваних ситуацій і які сполучені з вираженими руховими й органічними проявами. Афекти приводять до гальмування всіх інших психічних процесів і реалізації відповідних поведінкових реакцій. На основі пережитих афектів формуються особливі афективні комплекси, що можуть запускатися, без достатнього усвідомлення причин, що викликали реакцію, при зіткненні навіть з окремими елементами ситуації, що спровокувала афект. Афективна ригідність - неготовність до змін у зв'язуванні тих чи інших подій з певними афективними реакціями. Виявляється в утрудненнях при емоційному научінні, у зайвій фіксованості на об'єктах, константність емоційної оцінки тих чи інших подій, також в утворенні зверхцінних ідей. Афективні діти - діти, що мають стійкі негативні емоційні переживання і деструктивну поведінку. Це обумовлено незадоволенням важливих для їхнього існування потреб. Форми такої деструктивної поведінки можуть бути різними. Для одних дітей у ситуації неуспіху характерно його неприйняття, що може виявлятися в браваді, зарозумілості, в агресивній поведінці. Для інших - зниження рівня домагань, супроводжуване непевністю в собі, острахом розчарування, уразливістю. При постійному відтворенні неадекватні реакції на неуспіх здобувають форму стійких рис характеру.