1. Психологічне визначення уяви та фантазії.

Уява—це псих-й процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, твор. мислення. Існує ще кілька розумінь уяви як психічного процесу, що виражається: у побудові образа засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб’єкта; у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація не визначена; у продукуванні образів, які не програмують, а замінюють діяльність; у створенні образів, відповідних опису об’єктів. Існує певна важкість виявленні специфіки уяви через те, що вона тісно переплітається з усіма видами пізнання, і її відділення від них стає важким. Крім терміна “уява” часто синонімічно викор-ся термін “фантазія”. Однак, існує думка, що за цими словами криється трохи різна психологічна реальність. Фантазія може розглядатися як синонім уяви, як її продукт, що змінює образ дійсності, відображеної у свідомості, для неї хар-на транспозиція (перестановка) елементів реальності; Ф-я дозволяє знайти нову точку зору і має велику худож-ю та науково-пізнавальну цінність. Творча активність, що породжує Ф-ю, досить спонтанна, пов’язана із індивідуальним досвідом, що склався у процесі діяльності. З точки зору аналітичної псих-ї Ф-я- самозображення несвідомого, що утворене забутими чи витісненими особистими переживаннями і архетипами колективного несвіломого (напр під час сну, перевтоми). З філософської точки зору фантазія грає, комбінує, створює те, чого не може бути (казки, міфи), що пов’язане з естетичним. Фантазія стимулює. У розвитку уяви важливу роль відіграє етап формування фантазії, але іноді Ф-я може і заважати уяві у її творчому пізнавальному процесі. Уява і фантазія розвиваються за законами розвитку вищих псих-х функцій—від мимовільної форми до довільної, від репродуктивної до творчої. Уява миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереження. “Уява не накопичує окремі враження, а будує якісь нові ряди із раніше накопичених”,-- казав Л.С.Виготський. Уява підказує нові образи, інсайти. Уява і Ф-я важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва. Фантазія- яскрава, несе у собі елементи фантастичного (нереального), може розглядатися як найвищий рівень уяви, є більш незалежною, ніж уява. Ф-я—процес, діяльність відірвана від практичної діяльності. На думку Кестлера, уява дає можливість по-новому зв’язати відомі раніше та щойно отримані дані. З іншого боку уяву і фантазію можуть об’єднувати в 1е поняття, так як напр В.А.Роменець. Філософ-ка енциклопедія визначає уяву як психічну діяльність, що полягає у створенні уявлень і мисленевих ситуацій, ніколи вцілому беспосередньо не сприйнятих людиною у дійсності. З цього приводу існують різні думки і суперечки, але слід відмітити, що уява доповнює мислення, коли воно вичерпує свої можливості. Крім того уява пов’язана із чуттєвими даними і відображенням. Більш повно розкрити поняття уяви можна лише досягнувши єдності її чуттєвого і логічного, що складають її природу. Тобто, уява- є створенням нових образів, перетворенням мин-го досвіду, при чому такі перетворення здійснюються при органічній єдності чуттєвого та раціонального.

2. 3. Теорія бісоціацій у поясненні мех-му творч. уяви. Серед теорій, що пояснюють феномен творчості та уяви, виділяють екзистенціалістську, психоаналітичну теорії творчості та теорію бісоціацій. Остання виникла у 1965р. після публікації книги англ новеліста, драматурга, вченого А.Кестлера “Творчий акт”. Він не тільки аналізує здібності до творчості у людини, але й знаходить її багатоманітні прояви у тварин, включаючи найпростіші інстинктивні форми поведінки, а також бачить своєрідні форми творчості в морфогенезі, нейрогенезі тощо, то цілком очевидно,. Що перед нами якась спроба створення розгалуженої теорії про творчий процес. Бісоціація—спільний механізм різних видів творчості. Всі види творчої активності мають у своїй основі загальний принцип. Логічна основа творчих процесів—це відкриття прихованих схожостей, але при цьому може бути “емоційний клімат” різного роду. Для наочного уявлення механізму творчого акту Кестлер запропонував просту схему: дві площини фактів, дві відчужені між собою галузі досвіду людини зненацька перетинаються між собою, виявляють ідею, що узагальнює їх. Місце такого перетину “вібрує” одночасно на дві різні довжинин хвиль, що виражають своєрідність тих подій, що їх спричинили. Таке поєднання самостійно існуючих, звичайно не порівнюваних подій було названо “бісоціацією”. Термін “бісоціація” допомагає встановити різницю між шаблонним способом мислення в рамках єдиного плану (асоціація), і творчим актом, який завжди оперує більш ніж 1м планом. Кестлер вказує на 2 шляхи запобігання нашої більш або менш автоматизованої, рутини мислення та поведінки. Перший—це поривання в уявний або мрійний стан, в якому раціональне мислення припинено. Другий—йе втеча від нудьги, застою, інтелектуальних утруднень та емоційних фрустрацій. Бісоціативний акт пов’язує раніше не зв’язані матриці досвіду і робить для нас зрозумілим те, що треба усвідомити, оживити одразу в кількох планах. Перший шлях втечі є регресією до більш примітивних рівнів відображення дійсності, напр., в характері марень; другий—піднесення до нових, більш розвинених рівнів відображення. Будучи протилежними ці напрямки внутрішньо пов’язані. Якщо дві незалежні матриці сприймання або мислення взаємодіють одна з одною, результат, як сподівався показати Кестлер, є або колізією, що завершується сміхом, або їх злиттям в інтелектуальному синтезі, або їх зіставленням в етичному досвіді. Аналізуючи логіку гумору, Кестлер виділив три основні критерії комічної техніки: оригінальність, виразність та економію. Ці критерії виконують найважливішу роль у техніці наукового мислення та художньої творчості. Те, що відрізняє ці три техніки пов’язується насамперед з емоціями, їх своєрідною участю в бісоціативних процесах. Підводячи підсумок, відмічу, що сам творчий процес бісоціації протиставляється нетворчій асоціації. Загальний смисл умов, що створюють оптимальну основу для вільного комбінування досвіду, полягає в регресії до тих форм психіки, коли творчі синтези виявляються найбільш можливими (період вільної дитячої фантазії, стан марення у зрілої людини тощо). Для кращого розкриття “формального” механізму творчості слід органічно приєднати змістовну сторону духовного розвитку як усього людства в його ісорії, так і розвитку окремої людської індивідуальності.