1. Філософські аспекти волі З часів Аристотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії (В.Вундт, І.Сеченов, В.Джемс, Л.Виготський, Ш.Чхартишвілі, В.Іванников), але двома основними шляхами, двома основними лініями. 1.Лінія Аристотеля—поняття волі пов’язується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму, роздумів. 2.Лінія Декарта—воля розглядається у контексті породження будь-якої дії. В залежності від концептуальної позиції дослідника вирішувались і основні філософські проблеми волі – її детермінованість та свобода і суверенітет волі. воля детермінована. а) Детермінованість та свобода волі – воля виростає з емоційних процесів, які зумовлені потребами Вольова дія завжди свідома, має особистісний характер. Разом ці 2 фактори визначають одночасно детермінованість та свободу волі. В філософії та історії психології існували погляди на волю як індетерміновану, абсолютно свободну (волюнтаризм Джеймса, погляд на волю як наявну у будь-якій довільній дії, в значній мірі екзістенціалізм). В той же час існували погляди на відсутність волі як особливого психічного утворення (Чхартішвілі – зведення волі до інтелектуально-етичного аспекту емоційної та інтелектуальної сфер, емоційні теорії волі – воля є лише особливим проявом емоц. сфери). Однобічні погляди не враховують, в першу чергу, цілісність людської психіки, особистісний характер всіх психічних процесів. Розглядаючи волю як здійснення та підтримання вибору при наявності боротьби мотивів, воля є одночасно і детермінованою наявними потягами бажаннями, існуванням необхідності вибору лише одного з варіантів дій, уявленнями особистості про норми та правила здійснення вибору в подібних ситуаціях, особливостями психофізіологічних механізмів, і, в той же час, воля є власне довільною, оскільки посилює 1 з наявних мотивів свідомо, через вольове зусилля. б) Суверенітет волі – воля пов’язана з ін. психічними процесами, через емоційну сферу детермінована наявними потребами, а через особистісний рівень – сталими уявленнями та переконаннями про особистісно та соціально правильний варіант дії в ситуації вибору. Все це свідчить про відсутність дійсного суверенітету волі, неадекватність волюнтаристичних поглядів. Проте, в той же час, суверенітет волі проявляється саме на особистісному рівні – навіть за змінених станів свідомості (гіпнотичні, трансові стани) “нав’язані ззовні“ дії проходять перевірку та все ж таки контролюються вольовою сферою особистості. Наприклад, вважається, що людину не можна в гіпнотичному стані примусити виконати дію, яку вона ні за що не погодилась би виконати за власним бажанням (наприклад, вбити когось). Емоціогенні ситуації. Емоціогенна ситуація виникає при надлишковій мотивації по відношенню до реальних пристосувальних можливостей індивіду.Але не існує емоціогенної ситуації як такої.Вона залежить від відношення між мотивацією і можливостями суб’єкту.Сама мотивація залежить від відносин індивіду з його оточенням. Існує загальний ефект ситуацій,однак кожний реагує в залежності від своїх потреб,свого досвіду. Можливо згрупувати причини емоцій у дві великі категорії в залежності від того,в якому з двох факторів в балансі мотивації і можливостей суб’єкта скоріше наступає невідповідність. 1.Недостатність пристосувальних можливостей.Емоція виникає часто тому,що суб’єкт не може чи не вміє дати адекватну відповідь на стимуляцію.Нерішучість людини,захопленої раптово,перетворюється в емоційні реакції під прямим впливом побудшення до дії,яке не знаходить виходу в реальній ситуації.Можна виділи три рубрики ситуацій:новизна ,незвичність,раптовість.а)Новизна.Ситуації являються новими,коли ми зовсім не підготовлені до зустрічі з ними.Виникаюче збудження може розглядатись тільки у вигляді емоційних реакцій.Повторення первинно нової ситуації призводить до послаблення емоцій і навіть до їх зникнення,оскільки індивід може поступово випрацьовувати адекватні схеми реакцій.По мірі випрацювання адекватної реакції відбувається зменшення емоційних реакцій.б)Незвичність.Існують ситуації,які навіть при повторенні будуть завжди новими,тому що на них немає „гарних відповідей”(сильний шум,зазублення опори).До цих незвичних ситуацій відносять і ті,які,не дивлячись на можливі зміни,зостаються потенційно невизначеними(темрява,ступені одинокості,образи уяви).в)Раптовість.Емоція,яка викликається здивуванням.Можливість адаптації існує,однак раптовість стимуляції заважає цьому реалізуватись. 2.Надлишкова мотивація.Все,що викликає сильну мотивацію,чи точніше,надлишкову мотивацію,являється причиною емоціональних ситуацій.Треба нагадати,що специфічних емоціогенних ситуацій не існує.Можна розглянути деякі типічні випадки:а)Надлишкова мотивація,яка не знаходить пристосування.Часто надлишкова мотивація виникає через невідповідність між станом мотивації суб’єкту і обставинами,які недозволяють йому діяти.Сюди можна віднести надлишкову мотивацію перед дією(хвилювання) і надлишкову мотивацію після дії(тремор,обморок).б)Надлишкова мотивація у соціальній поведінці.Реакція на присутність інших людей,яка викликає розлад поступальних функцій.Перейти від індивідуальної поведінки до соціальної,значить віддати її на суд іншого.в)Надлишкова мотивація при фрустрації.Фрустрація виникає тоді,коли фізична,соціальна і навіть уявлювана перешкода заважає чи перериває дію,спрямовану на досягнення цілі.Фрустрація створює,таким чином,поряд з вихідною мотивацією нову,захисну мотивацію,спрямовану на преодоління виникненої перешкоди.г)Надлишкова мотивація при конфліктах.Конфлік виникає тоді,коли індивід має одночасно два несумісних один з одним пробудження діяти.Конфлікти є головною причиною емоцій.Але не будь-який конфлікт викликає емоційні реакції.Конфлікти являються джерелм емоцій тоді,коли суб’єкт не може легко знайти рішення. У розглянутих вище випадках причиною виникнення емоцій була існуюча ситуація.Однак буває,що емоції можливо пояснити як результат процесу утворення умовних зв’язківНейтральний стимул отримує емоційне значення завдяки своєму зв’язку з емоціогенною ситуацією.Умовними можуть бути не тільки рухові,вербальні,зримі реакції,але і також вегетативні,які частіше за все не усвідомлюються людиною.Нейтральні за своїм характером стимуляції отримують емоціогенність в результаті утворення умовних зв’язків.

2.Вольове зусилля — це форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, сприймання, уяву), створює додаткові мотиви до дій і переживається як стан значного напруження. Завдяки вольовим зусиллям гальмується дія одних і посилюється дія інших мотивів, переборюються зовнішні перешкоди (при розв’язанні складних завдань, втомі) та їх відображення у психіці у вигляді внутрішніх труднощів. Вольове зусилля відрізняється від сили мотивів. При незмінній мотивації ефективність праці завдяки мобілізації вольових зусиль може зростати вдвічі. Найбільший успіх діяльності забезпечується тоді, коли сила мотивів і вольове зусилля доповнюють одне одного. я та сутність

3.Воля як процес, властивість, стан. В складному вольвому процесі можна виділити 4 основні стадії:1 виникнення спрямованості і попередня постановка цілі;2 стадія обговорення і боротьби мотивів; 3 рішення; 4 здійснення. В реальному протіканні вольового процесу різні стадії можуть, в залежності від конкретних умов, набувати більшого чи меншого значення. Вольовий акт починається з виникнення спрямованості(побуждение), що виращається у прагненні. По мірі того, як визначається ціль, на яку вона ( спрямованість) направлена, прагнення переходить в бажання; виникнення бажання залежить від досвіду, з якого Л. дізнається, який предмет здатен задовільнити її потреби. Але наявність бажання, спрямованого на той чи інший предмет, не є ще закінченим вольовим актом. Для вольового процесу необхідним є знання цілі, установка на її реалізацію, впевненість в її досягненні і направленість на оволодіння відповідними засобами. Не завжди за спрямованістю до дії і постановкою цілі йде власне дія. Перш за все повинні враховуватися наслідки, які може викликати здійснення бажання. Тут у вольовий процес включається процес інтелектуальний. Він перетворює вольовий акт у дію, опосередковану думкою. Затримка дії для обговорення також суттєва для вольового акту так само як і імпульси до нього. Сила волі полягає не лише в здатності здійснювати свої бажання, але й в здатності пригнічувати деякі з них. Тому воля потребує самоконтролю, здатності керувати собою. Усвідомлення наслідкіів своїх вчинків породує специфічне для вольового акту почуття відповідальності. Прийняття рішення може проходити по-різному. Коли спрямованість у Л. не зустрічає ніякої внутр. протиді, вольовий акт здійснюється без особливого рішення. Іноді рішення ніби само наступає, розв’язуючи той конфлікт, що викликав боротьбу мотивів. Коли ж конфлікт не розв’язується, особливо усвідомлюється і виділяється рішення як особливий акт, який підпорядковує одній цілі всі решта. Це супроводжується яскраво вираженим почуттям зусилля, яке свідчить не лише про силу вольового акту, але в більшій мірі про протидію, яку ця сила зустрічає. Але прийняти рішення не означає здійснити його. За рішенням має слідувати здійснення. Здійснення рішення повинно включати складення плану дій. В рез-ті крім кінцевої цілі з’являється ряд додаткових цілей. План буває біль-менш схематичним. За звичай більш детально розроблений план найближчих дій. Більш схематичними є плани подальших дій. Безплановість ставить під питання досягнення цілі, на яку направлений вольовий акт, його кінцевий рез-т може абсолютно не співпадати з першою ціллю.Оскільки вольовий акт є усвідомленою дією, суб’єкт оцінює рез-т, до якого привела дія, співставляючи її з ціллю, на яку вона була направлена. Також воля хар-ться властивність Л. регулювати свою поведінку відповідно до найбільш значимих для неї мотивів, гальмувати інші мотиви, спонукання, намагання; організовівати дії, вчинки згідно зі свідомо поставленими цілями. Вольові дії хар-ться особливим суб’єктивним станом – вольовим зусиллям, спрямованим на вирішення суперечливості, на дії згідно з основним мотивом і на опір іншим мотивам.

4. Структура вольового акту. Вольові дії розрізняються за своєю складністю. Простий вольовий акт: коли людина ясно бачить свою мету, одразу, безпосередньо переходить до дії і йому не треба виходити за межі ситуації, що склалася. Складний вольовий акт передбачає, що між спонуканням та безпосередньою дією є додаткові ланки. Основними сходинками, або фазами складного вольового процесу витупають: 1)виникнення спонукання та постановка мети; 2)стадія обговорення та боротьба мотивів; 3)прийняття рішення; 4)виконання. На першій стадії складної вольової дії у людини виникає спонукання, яке призводить до розуміння того, чого вона хоче, до усвідомлення цілі. Звісно, не всяке спонукання має усвідомлений характер. Залежно від того, наскільки усвідомленою є певна потреба, причиною спонукання може бути потяг або бажання. Якщо ми усвідомлюємо лише незадоволеність ситуацією що склалася, а сама потреба усвідомлюється недостатньо чітко, тобто ми не усвідомлюємо шляхи і засоби до досягнення мети, то мотивом діяльності є потяг. Потяг є зазвичай смутним та неясним: людина усвідомлює, що їй чогось не вистачає, але саме чого, не розуміє. Зазвичай люди переживають потяг у вигляді нудьги, туги, невизначеності. Потяг є найпримітивнішою біологічною формою активізації особистості, оскільки потреба в цьому випадку не усвідомлюється. Аби потреба втілилась у дію, людина повинна відчути, впізнати її. Через свою невизначеність потяг не може перерости у діяльність. Людина не усвідомлює, чого їй треба досягти, і як це зробити. Тому потяг—перехідне явище, і представлена у ньому потреба або згасає, або усвідомлюється, перетворюючись на конкретне бажання, намір, мрію. Однак бажати ще не означає діяти. Відображаючи потребу, бажання не містить активного елементу. Бажання—це скоріше знання того, що спонукає до дії. До того як бажання перетвориться на мотив поведінки, а потім на мету, воно оцінюється людиною, яка зважує, порівнює умови, які допомагають та заважають її досягенню. Для бажання як мотива діяльності характерна чітка усвідомленість тих причин, які його породили. Маючи високу спонукальну силу, бажання загострює усвідомлення мети майбутньої дії, змушує будувати плани її досягнення. При цьому усвідомлюються можливі шляхи і засоби досягнення мети. Сильні бажання переростають у постійне тяжіння до об’єкту, стають прагненням (яке є ще одним усвідомленим компонентом спонукань). Прагнення тісно пов’язано із вольовим компонентом. Воно проявляється в тому, що людина здатна подолати всі перешкоди на шляху до об’єкту потреби. Не всяке прагнення та бажання одразу втілюються в життя. У людини можуть виникнути одразу кілька неузгоджених суперечливих бажань, і вона опинеться у забрудненому становищі, незнаючи, яке з них реалізувати першим. Кожне бажання ніби прагне підпорядкувати собі інші, вийти на перше місце серед всіх потреб людини. Такий стан—боротьба мотивів, яка може супроводжуватись внутрішнім напруженням та внутрішнім конфліктом конфліктом між доводами розума та почуттями, мотивами особистісного порядку та суспільними інтересами, між “хочу” та “мушу”. Затримка дій задля обмірковування та обговорення наслідків прийнятого рішення, так само суттєва для вольового акту, як і спонукання до нього. Мислинєве моделювання ситуації виявляє, що бажання, яке породжується однією потребою чи певним інтересом, може здійснюватись лише за рахунок іншого бажання. Джемс відзначив, що затримка дії через нерішучість може тривати тижні або місяці. Прийняття рішення є заключним моментом боротьби мотивів: людина вирішує діяти в певному напрямку, надаючи перевагу певним цілям та мотивам та відмовляється від інших. Напруження, яке виникає в процесі прийняття рішення, спадає, коли рішення вже прийнято. Після прийняття рішення необхідно обрати засоби його здійснення, яких може бути багато. Іноді буває, що намір не може бути реалізовано і почата справа не доводиться до кінця. Сутність вольової дії, звісно, полягає не в боротьбі мотивів і не в прийнятті рішення, а в виконанні прийнятого рішення. Виконання вольової дії може мати складну внутрішню структуру. Власне виконання рішення зазвичай пов’язано з певним проміжком часу. Якщо виконання рішення відкладається на тривалий термін, говорять про намір (--це внутрішня підготовка майбутньої дії). На етапі виконання можна також виділити етап планування. Планування являє собою складну розумову діяльність. Аби реалізувати заплановану дію, потрібно докласти вольове зусилля., задача якого—мобілізувати внутрішні ресурси людини і створити додаткові мотиви до дії, до досягнення мети. Вольове зусилля характеризується кількістю енергії, витраченої на виконання цілеспрямованої дії та утримання від небажаних вчинків. Вольове зусилля пронизує всі ланки вольового акту, починаючи від усвідомлення цілі і закінчуючи виконанням рішення. В ході вольової дії та особливо після її виконання настає її оцінка.

5. Характерні риси вольової поведінки. Вольова поведінка являє собою такий різновид поведінки,який регулюється волею згідно з домінуючим мотивом при цьому відбувається гальмування інших конкуруючих мотивів на шляху до досягнення мети. Згідно з теорією Узнадзе установка є основою вольової поведінки,яка проявляється у можливості людини будувати ситуацію.Іванніков вважає,що суттєвою ознакою вольової поведінки є її спрямованість на подолання перешкод,які стоять на шляху до цілі. До структури вольової поведінки входять вольові дії.Рубінштейн визначає вольові дії як такі,які характеризуються тим,що відбуваються в умовах конфлікту між бажаною метою та небажаними наслідками.Для досягнення основної мети має існувати додатковий мотив для подолання конкуруючих мотивів. До вихідних ознак вольової поведінки належать: -усвідомленість,оскільки вольові дії починаються саме з усвідомлення цілі. -активність,яка виявляється у подоланні як зовнішніх так і внутрішніх труднощів та перешкод на шляху до цілі -здатність регулювати свої дії відповідно до домінуючого мотиву. До характерних рис вольової поведінки також належить ситуативність,оскільки для прояву вольової дії необхідна певна ситуація. Вольова поведінка виникає за умови недостатнього спонукання,або за наявності небажаного спонукання,яке людина потрібно гальмувати. Вольова дія має два смисли один з яких задається реальною ситуацією,а інший-уявною.За організацією вольова дія є двічі довільною дією,оскільки вона є довільною,як така та ще довільна за своєю мотивацією.Слід зазначити, що до здійснення вольового акту спонукає не будь-який уявний мотив,а лише той,який входить до структури особистості,в якому присутні і потяг і повинність.За психічним статусом вольова поведінка є свідомою.

6.Звязок волі з усвідомленням мотивів.

   Волевое действие начинается с осознания цели действия и связанного с ней мотива. При ясном осознании цели и мотива, вызывающего ее, стремление к цели принято называть желанием. Желание само по себе не сдержит активного элемента. Прежде чем желание превратится в непосредственный мотив, а затем в цель, оно оценивается человеком, т.е. "фильтруется" через систему ценностей человека, получает определенную эмоциональную окраску. Имея побуждающую силу, желание обостряет осознание цели будущего действия и построение его плана. В свою очередь, при формировании цели особую роль играет ее содержание, характер и значение. Чем значительнее цель, тем более мощное стремление может быть вызвано ею. Психическое состояние, которое характеризуется столкновением нескольких желаний или нескольких различных побуждений к деятельности, принято называть борьбой мотивов. Борьба мотивов включает в себя оценку человеком тех оснований, которые говорят за и против необходимости действовать в определенном направлении, обдумывании того, как именно действовать. Заключительным моментом борьбы мотивов является принятие решения, заключающегося в выборе цели и способа действия. Принимая решение, человек проявляет решительность; при этом он, как правило, чувствует ответственность за дальнейший ход событий.

7.Фізіологічні механізми волі. Фізіологічним механізмом волі є кіркова рефлекторна діяльність, що безперервно співвідноситься, врівноважує організм із зовнішнім середовищем на основі створення оптимального осередку збудження. Зримо воля виражається в діях і вчинках. Осередок оптимального збудження не передбачає сам по собі суті дії, вчинку. Людина народжується на світ з безумовнорефлекторними мимовільними реакціями (ковтання, дихання, кашель). Довільні ж дії мають умовнорефлекторну природу. Такими рухами будь-якої складності людина оволодіває поступово (іноді непомітно для себе) протягом всього життя. Як відомо, у відповідь на подразник в рецепторі виникає збудження. По нервовому аферентному шляху воно направляється в ГМ, де вступає у взаємодію з осередками збудження та гальмування. Отримана інформація перероблюється та починає відігравати роль пускового механізму рухової реакції. Із рухового центру ГМ по нейтральним еферентним шляхам посилається імпульс до м’язів працюючого органу, наказ про рух або затримку. Однак в основі вольових дій лежать не окремі умовні рефлекси, а система тимчасових зв’язків, завдяки яким тільки і можлива цілеспрямована поведінка. Регулятором вольових дій є друга сигнальна система. На основі слів утворюються часові нервові зв’язки другої сигнальної системи. Людина за допомогою слів накопичує інформацію, зберігає її, узагальнює. На цій основі вона може передбачати та планувати свою поведінку. Слова “оживлюють” ті нервові зв’язки, які склалися раніше, та відіграють роль пускових сигналів, що викликають або гальмують діяльність. За допомогою слів людина спонукає себе до діяльності, формулює доводи та обгрунтування за та проти своїх дій. У відповідь на інфо про рух або його затримку із працюючого органа в ГМ надходить інфо про проходження дії, її адекватності ситуації. Інформація знову переробляється та до працюючого органу знову надходить імпульс. Це відбувається до завершення дії. В результаті у мозку виникає програма передбачаємої дії. Порівняння поступаючої повідомлюючої інформації з наявною у мозку програмою дозволяє постійно вносити поправки по ходу дії. Вольові дії людини забезпечуються фізіологічними механізмами, що мають ієрархічну будову. Вони включають в себе нижчі рухові центри, розташовані у руховій зоні кори, центри лівої пікулі, що відповідають за найскладніші форми людської діяльності. Саме тому ушкодження рухових центрів позначається на довільних рухах індивіда, а ушкодження відповідних центрів лівої півкулі призводить до порушення власне вольової дії. Остання ж, в умовах експерименту, супроводжується своєрідною динамікою м’язової активності артикуляційного апарату та частотою ритмів електроенцефалограми. Очевидно, що за цим всім приховується робота мозку, в якій провідну роль відіграють лобні частки. При ураженні цих часток людина втрачає здатність контролювати свою поведінку, висувати віддалені цілі й, долаючи труднощі, досягати їх.