4.Форми та напрями розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між держава­ми з обміном продуктами різних галузей виробництва. Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по-вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних проце­сів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Міжнародноспеціалізована продукція — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл ви­робничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.Другим елементом у МІШ є міжнародне виробниче кооперу­вання, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалу­зевому рівнях,

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперу­вання:

1)  здійснення спільних програм;

2)  договірна спеціалізація;

3)  створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замов­ника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, мате­ріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріп­лення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежу­ванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення сьільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності парт­нерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на ви­робничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери спів­робітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проект но-конструкторської документації, технологічних процесів,якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності;

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперова­ної продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифіку­ють за його основними характеристиками:

•   за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

•   за стадіями ~- передвиробниче, виробниче, комерційне;

•   за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

•   за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутріш­ньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

•   за територіальним охопленням — між двома і більше краї­нами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

•   за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

•   за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.