ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічній літературі та практиці роботи дошкільних закладів.

1. Підготовка дітей до навчання у школі в умовах сім'ї.

2. Психологічна готовність дітей до навчання у школі.

   1. Мотиваційна готовність до навчання в школи

   2. Емоційно-вольова готовність до навчання у школі.

   3. Розумова готовність до навчання у школі.

2. Експериментально-дослідна робота.

2.1 Теоретичні засади підготовки дітей до шкільного навчання

2.2 Необхідність наступності в роботі дитячого садка і школи.

Вступ

З прийняттям Закону України «Про загальну середню освіту» перед освітянами постало серйозне завдання — з 1 вересня 2001 року здійснювати підготовку до школи першокласників, які навчатимуться за новим 12-річним терміном навчання . Враховуючи, новопоставленні завдання перед школою, важливо привернути увагу вчителів до підготовки дітей до навчання у школі з метою полегшення адаптаційного періоду у дітей в умовах нового середовища. Для цього необхідно встановити стан готовності дитини до навчання у школі в умовах сім'ї, а також психологічну готовність, що включає в себе емоційно-вольову підготовку до навчання в школі, розумову та мотиваційну.

Шкільне навчання потребує від дитини умінь працювати за зразком і самостійно, слухати та сприймати навчальний матеріал, а також сформованість організаційних навичок. Ось чому підготовка дитини до шкільного навчання має здійснюватися на рівні комплексного впливу на всі відомі аспекти формування особистості.

Дотримання принципу наступності в системі освіти сьогодні не викликає сумнівів. Отже, дошкільна освіта є першою ланкою в системі неперервної освіти.

В Законі «Про освіту» та Державній національній програмі «Освіта» підкреслюється, що саме наступність дитячого садка і школи— одна з необхідних умов безперервної освіти, яка певною мірою має забезпечити єдність, взаємозв'язок мети, змісту, методів, способів, організаційних форм навчання і виховання з урахуванням вікових особливостей дітей.

Основні завдання, які необхідно розв'язати у процесі дослідження даної проблеми, ми виділили такі:

з'ясувати, як висвітлена проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічній літературі;

висвітлити роль сім'ї у підготовці дітей до навчання у школі;

встановити роль психологічної готовності дітей до навчання у школі, зокрема враховуючи такі її аспекти, як мотиваційна, емоційно-вольова та розумова готовність дітей до навчання у школі;

ширше і глибше дослідити проблему підготовки дітей до навчання у школі за допомогою методики визначення готовності дітей до школи;

внести власні пропозиції щодо роботи з дітьми та їхніми батьками у підготовчий до школи період.

Знання вітчизняної і світової педагогічної спадщини формує уявлення про передумови, умови, фактори, рушійні сили і тенденції розвитку ідей про дошкільну освіту. Опанування джерел і методів вивчення і розуміння педагогічних феноменів минулого допомагає глибше усвідомлювати, раціональніше вирішувати сучасні проблеми дошкільної педагогіки та розбудовувати систему дошкільної освіти.

Як самостійна галузь науково-педагогічних знань дошкільна педагогіка визрівала у лоні загальної педагогічної науки, виокремившись із неї у першій половині XIX століття. Проте педагогічна думка з найдавніших часів, крім загальнопедагогічних проблем, розглядала і специфічні, зокрема ті, що стосуються виховання і навчання дітей у дошкільному дитинстві.

Модернізація системи освіти особливо актуалізувала проблеми, пов'язані з її гуманізацією, однією з умов якої є реалізація наступності між дошкільною освітньою установою і школою. Проблема наступності завжди була в центрі уваги вітчизняної психолого-педагогічної науки Б.Г. Ананьєв [1], Ш.І. Ганелін [5], В.В. Давидов [7], В.Т. Кудрявцев [19], А.А. Люблінська [23], М.Р. Львів [22]. Методичні питання наступності у навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку відображені в дослідженнях, присвячених навчання математики Р.А. Должикова [8], Е.А. Конобеева [17], Є.Е. Кочурова [18], І.А. Попова [24].

Більшість цих досліджень виконано в другій половині XX століття. Зміни, що відбуваються в суспільстві та системі освіти в даний час, вимагають нових підходів до обговорюваної проблеми: реалізації наступності з урахуванням сучасного стану та перспектив розвитку дошкільної та початкової освіти. Вивчення стану питання в теорії та практиці показує, що спадкоємність найчастіше розуміється вузько і більше декларується, ніж здійснюється. Нерідко наступність характеризується як інформативна підготовка дитини до нового ступені освіти, як освоєння змісту шкільних курсів, що призводить до несформованості готовності до школи і негативно відбивається на успішності навчання дитини, комфортності його перебування в класі. Навчання в школі, починаючи з 6 років, ще більш актуалізує проблему спадкоємності. Труднощі навчання в школі пов'язані і з недостатньою увагою до навчання математики.

Найважливішим компонентом духовного життя виступає система освіти, яка повязана з реалізацією процесу поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах. Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання. Нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводиться пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін, що відбуваються.Освіта - це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати субєктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта - складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, усвоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в усвоєння багатств культури. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства.

Основи вихованості людини, її працелюбність та багато інших духовних якостей закладаються ще з раннього віку. Велика в цьому роль дошкільних установ. Однак їх значимість недооцінюється. Досить часто з поля зору випадає те, що це надзвичайно важлива ступінь освіти, на якій закладається першооснова особистісних якостей людини. І суть не в кількісних показниках “охоплення” дітей і задоволення батьківських заявок. Дитячі садки, ясла, комбінати - не просто засіб “нагляду” за дітьми, тут проходить їх фізичний, розумовий і духовний розвиток. На відміну від дошкільного виховання, яке охоплює майже половину дітей, шкільне навчання є загальним.Питанню наступності у навчально-виховній роботі з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку Н. К. Крупська надавала важливого значення ,наголошуючи, що результати навчання в школі великою мірою залежать від ефективності виховання і навчання у дошкільному віці.

Найважливішими умовами наступності у розв’язанні завдань навчально-виховного характеру Н. К. Кпупська вважає загальне охоплення дітей дошкільними закладами, наявність перехідних ступенів – від груп дитячих садків до школи, комуністичний характер виховання на всіх етапах розвитку особистості . Водночас Н. К. Крупська зазначає чає що зміст і методи виховання та навчання в дитячому садку і в початковій школі мають нерозривно пов'язува­тись між собою. Система навчально-виховної роботи з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку по- винна забезпечувати єдність у розв'язанні завдань фізичного виховання дітей, їх сенсорного і розумового розвит­ку, у формуванні моральних та естетичних почуттів.

Методика навчально-виховної роботи як у школі, так і в дошкільних закладах має спрямовуватись, на дум­ку Н. К. Крупської, на чергування основних видів діяль­ності дітей: гри, праці, навчання, здійснення перехідних форм від гри до навчання, організацію такого педагогічно­го процесу, у якому б не було місця недооцінці або переоцінці дитячих можливостей. Неодмінною умовою в робо­ті дошкільних працівників і вчителів молодших класів, вважає вона, є поважне ставлення до особистості дитини врахування особливостей розвитку дітей цього віку та Її зростаючих можливостей. Діти 3—6 років мають уже певні знання про предме ти, явища і людей, але й для них властивими є конкретн: поняття та уявлення. Для дітей 8—12 років характерним є посилений інтерес до взаємин людей у побуті і в суспіль-? стві. У підлітковому віці вони збагачують свої знання про природу і суспільство. І вчитель повинен задовольняти їхні дедалі зростаючі науково-пізнавальні потреби. Необхідно знати вікові особ­ливості дітей» ¹— така вимога Н. К. Крупської. У її працях знаходимо науково обгрунтовані рекомен­дації щодо побудови навчально-виховної роботи з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, вра­хування специфіки цієї роботи на кожному ступені розвит­ку особистості. Вона застерігає: не підміняти дошкільного виховання шкільним і навпаки. На думку Н. К. Крупської, зміст роботи з дітьми старшого дошкільного віку має охоп­лювати: ознайомлення дітей із суспільним життям, інтер­національне й патріотичне виховання, виховання почуттів колективізму, дружби, товариськості, бережливого став­лення до речей та іграшок, трудове виховання, формуван­ня иочатків матеріалістичних уявлень, світорозуміння.

Предмет дослідження: наступність у роботі з навчання математики дітей старшого дошкільного віку та першокласників.

Мета дослідження: обгрунтувати педагогічні умови здійснення наступності у навчанні математики між дошкільною установою та школою.

Гіпотеза дослідження. Реалізація принципу наступності між дошкільною освітньою установою і початковою школою в процесі навчання математики, побудова навчання на основі єдиних методичних засад та з урахуванням тенденцій і динаміки розвитку дітей, забезпечує достатній рівень математичної готовності при вступі дитини до школи.

1. Проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічній літературі

   1. Підготовка дітей до навчання у школі в умовах сім'ї

Усі народи в усі часи прагнуть виховувати молоде покоління чесним, сміливим, здоровим, працелюбним. Розв'язання цих питань починається з раннього дитинства, ледве не з перших місяців життя дитини. Саме від дитячих переживань тягнеться нитка до майбутніх моральних якостей, нахилів, ціннісних орієнтацій особистості. Вирішальна роль у цьому процесі належить сім'ї як головному соціальному інституту. Сім'я значною мірою закладає ті основи, які стануть підґрунтям для майбутнього дитини: тут створюється фундамент розвитку нахилів, здібностей маленької людини, формування її моральних і розумових якостей, здоров'я тощо. І відбувається все це безперервно, в кожну хвилину сімейного буття, тому що виховання здійснюється не тільки за допомогою певних форм і методів [12, с.300], "виховує сім'я в цілому — її загальний дух, культура людських стосунків" [16, с.2]. І творять цей дух, звичайно, батьки [12, с.300]. Своєчасною є ідея великого педагога В.О.Сухомлинського про те, що дитину необхідно виховувати, орієнтуючись на майбутнє. Якщо врахувати, що незабаром дошкільник має стати школярем, то його успішність великою мірою може визначатися тим, наскільки готовим він підійде до цієї нової і складної для нього діяльності [10, с.332].

Психологам часто доводиться чути: хто ж має здійснювати підготовку дитини до шкільного навчання, хто відповідає за успішне навчання в початкових класах — батьки, сім'я, вихователі дитячого садка, вчителі, школа? Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що діти будуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад — ні дитячий садок, ні початкова школа — не можуть повністю змінити сім'ю, сімейне виховання.

Вихователі дитячих садків і вчителі добре знають, в яких сім'ях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім'ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими і відвертими. І навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласника надає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога у подоланні труднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань, приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми [15, 11].

Досліджуючи широку палітру питань сімейного виховання дітей різного віку, В.О.Сухомлинський звертав увагу і на такий його важливий аспект, як підготовка дитини до навчання, пояснюючи це тим, що для батьків «велике щастя готувати дитину до школи, потім спостерігати її перші кроки на великій стежці до знань» [12, с. 73]. Про те педагог застерігав від поверхневого ставлення до цього питання, адже існує категорія батьків, які вважають, що малюка не треба нічого навчати, доки прийде час вступу до першого класу. "Краще, коли він не знатиме до школи жодної букви", — така основна ідея, сповідувана ними [12, 301].

Зрозуміло, що в сучасних умовах ця формула батьківського ставлення набуває дещо алегоричної форми, але вона залишається такою ж актуальною [12, с.301].

Маючи великий досвід підготовки дітей до школи, В.О.Сухомлинський застерігав батьків від захоплення навчанням малюків письма, грамоти і наголошував на тому, щоб створювати передумови успішного навчання. Тому особливу увагу вченого привертали, насамперед, питання фізичного розвитку дошкільника. На теоретичному матеріалі, численними прикладами з практики він доводив батькам, педагогам, що існує тісний зв'язок між станом здоров'я дитини і її розумовою й фізичною працездатністю, особливо навчальною, бо остання потребує постійного напруження емоційно-вольової сфери, чи мало фізичного, психічного здоров'я, як витривалості [10, с.332].

Не випадково в системі підготовки дітей до школи Василь Олександрович керувався принципом природовідповідності. Він звертав увагу на те, що у дитини в цей віковий період переважає наглядно-образне мислення, і часто нагадував батькам, педагогам висловлювання свого попередника, відомого педагога-співвітчизника К.Ушинського, що дитина-дошкільник мислить яскравими образами — кольорами, звуками, запахами, найтоншими відтінками різнобарв'я, того, що її дивує, примушує виявляти захоплення красою й новизною оточуючого... Логічне пізнання у неї також пов'язане з емоціями. Тому педагог-практик рекомендував поєднувати безпосереднє пізнання дійсності з "читанням" сторінок "книг" із малюнками про природу, бо вважав її найбільш доступним об'єктом пізнання, фактором величезної виховної сили, сферою активної діяльності, середовищем для активного розвитку мислення й мовлення. Саме тому в В.Сухомлинського "уроки мислення" серед природи виступають як засоби, методи вдосконалення процесу засвоєння знань, накопичення дітьми багатого чуттєвого досвіду, що важливо для розвитку як наглядно-образного, так і простих форм словесно-логічного мислення, емоційної пам'яті, образного, виразного мовлення [10, с. 332].

Сьогодні вченими доведено, що готова до школи дитина може легко оперувати сенсорними еталонами: кольором, формою, величиною, що виявляється у вправному виконанні багатьох практичних завдань на розрізнення та об'єднання предметів за названими сенсорними ознаками. Саме у такої дитини, завдяки розвиненому сприйманню, створюються передумови для оволодіння читанням, письмом, де важливо розрізняти зображення літер, відтворювати зображення на малюнку тощо [15, с.34].

В дослідженнях Василя Олександровича також підкреслювалась необхідність розумового розвитку дитини з раннього віку (4-5років), коли її мозок починає інтенсивно розвиватись. Тому він ставив завдання формувати в таких дітей пізнавальні здібності, уяву, художню творчість, з якими найбільше пов'язана рухомість мислитель них процесів, бажання пізнавати оточуюче, цілеспрямовано відбирати необхідні об'єкти пізнання.

Велику увагу звертав педагог-дослідник на питання розвитку пізнавальних інтересів дітей, бо саме вони спрямовані на формування активного пізнавального ставлення до оточуючого і є дієвим стимулом для розвитку розумових сил, здібностей дитини, котрі так необхідні для успішного навчання в школі. Василь Олександрович писав, що саме бажання знати — це надзвичайно тонке інтелектуальне почуття, що викликає здивування перед невідомим. І від того, наскільки воно розвинуте в дитячі роки, в великій мірі залежить розумовий розвиток дитини взагалі [10, с.333].

Отже, робить висновок В. Сухомлинський, "якщо в цей період немає належного виховання, якщо дитина позбавлена того, що необхідно для її повноцінного розумового розвитку, — вона не буде добре підготовлена до навчання. Те, що згаяно в цей період, ніколи не надолужиш" [16, с.74]. Тому треба не тільки забезпечувати дитину їжею, одягом, іграшками, а й створювати для неї таке людське середовище, з якого вона могла б дізнатися про явища навколишнього світу. І першими, хто повинен забезпечити ці умови, мають бути батько й мати, адже як справедливо відзначає Василь Олександрович, "без батьківського слова, без батьківського вдумливого погляду на розумовий світ дитини, без атмосфери багатого, цікавого, повноцінного, духовного життя сім'ї — цього першого вогнища думки, почуття, рідного слова — не мислимий повноцінний розумовий розвиток дитини, необхідний для навчання в школі" [16, с.75].

Даючи поради батькам щодо підготовки дитини до навчання, В.Сухомлинський акцентує на необхідності дбати про «багатство і багатогранність її духовного життя, про виховання й розвиток розуму».

Педагог закликає всіляко розвивати їх, стимулювати й задовольняти дитячу цікавість і допитливість. А для цього не треба відмовчуватися, коли дитина звертається з будь-якими запитаннями, намагатися проводити з нею якомога більше часу. Підґрунтям цього, на переконання В. Сухомлинського, є теза, що "сенс життя людського в тому, щоб повторити себе в новій людині, повторити на вищій основі, підняти дітей своїх на вищий ступінь розумового, морального, естетичного розвитку, ніж досягли ми самі, батьки" [16, с.76].

Отже, як бачимо сім'я — є основним середовищем життя дитини дошкільного віку, вона є визначальним фактором у формуванні вольових якостей, розумової активності, у формуванні комунікативних здібностей. Від виховання в сім'ї великою мірою залежить позитивне ставлення дитини до школи, її бажання вчитися і досягти певних результатів своєї праці.