59. Тенденції розвитку і розмішення продуктивних сил в умовах глобалізації і регіоналізації світоекономіки.

На розвиток і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації і регіоналізації економічного простору значний вплив має економічна революція, яка розпочалася наприкінці XX ст. і пов'язана не стільки з проривом науково-технічного прогресу в нові таємниці світобудови, скільки з ефективним використанням його численних і різноманітних досягнень, глобальної оптимізації інформаційної сфери, яка отримала назву інформаційної революції. Як наслідок, на планеті відбувається формування економічного середовища, в якому виробництво незатребуваного суспільством товару стає актом ефемерним, таким, що не має вартості. Нова сервісна економіка високопрофесійних послуг, економіка знань різко розширює господарські можливості, що були деформовані в останній третині XX ст. проблемою «меж зростання» природо-витратного виробництва. Інноваційна економіка суттєво послаблює ці «межі». Економіка інформаційна їх фактично не має. У процесі розвитку споживання природних ресурсів не збільшується, а зменшується: відбувається мініатюризація та оптимізація промислових механізмів, ряд нових галузей набули чітко вираженого віртуального характеру. До того ж творчий інтелектуальний дар, на відміну від сировинних та біосферних ресурсів, відновний і невичерпний.

Розвиток і розміщення продуктивних сил значною мірою визначають дві тенденції:

• оптимізаційна (що ґрунтується на інформації як фундаментальному ресурсі суспільства), тісно пов'язана з розвитком фінансово-правових технологій, процесом «каталогізації» світу, становленням системи глобального управління. Ця тенденція веде до розвитку глобалітетів, формування геоекономіки, торгівлі інтелектуальною власністю й брендом, скидання ризиків на дрібні й середні підприємства через систему аутосорсингу тощо;

• інноваційна (що спирається на творчий дар людини), сутність якої полягає в отриманні нового знання та якісній стрибкоподібній зміні штучного середовища життя людини. Ця тенденція проявляється у збільшенні кількості та якісному розвитку різноманітних венчурних, середніх, малих та мікропідприємств (включно до феномена manenterprise [людина-підприємство]). Базисом підприємств нової економіки поступово стають не основні фонди і навіть не управлінський ресурс, а людський капітал, і все частіше – певна критична кількість творчих особистостей, від наявності або відсутності яких часом залежить доля майбутньої організації. Реально функціонуюча сучасна економіка, об'єднуючи досягнення в цих двох сферах: інформаційній та інноваційній, – помітно знижує роль, здавалося б, своїх основних інститутів, як наприклад, приватного власника, основних фондів і навіть (певною мірою) витрат виробництва, маргіналізуючи їх.

Глобалізація в економіці виражається у створенні мереж міжнародних виробництв з швидким розміщенням потужностей з випуску стандартизованої та уніфікованої продукції. У цих умовах тенденцією в розміщенні продуктивних сил є мобільність виробництва, зумовлена мобільністю не прив'язаного до місцевості капіталу. При цьому компанія, що функціонує в тому чи іншому поселенні, належить людям, котрі інвестували її, а не її співробітникам, постачальникам і не населеному пункту, в якому вона розташована. Співробітники компанії, проживаючи у місцевій громаді, не мають права вирішувати питання її розвитку. Тільки власники й акціонери, яким належить компанія, визначають її долю. Аналізуючи ефективність своїх інвестицій, вони можуть вільно перемістити підприємство в іншу місцевість, в якій існують кращі умови і де можна одержати більшу додаткову вартість. Вони жодним чином не прив'язані до конкретної місцевості, визначеної географічними умовами. Піклуючись тільки про власний бізнес, вони безперешкодно можуть залишити локальну спільноту без роботи чи джерел існування.