30. Історико-краєзнавчі дослідження Лівобережної України (Чернігівщині та Полтавщині) 19 – поч.. 20 ст.

Діяльність Полтавської Вченої Архівної Комісії (ПВАК – 1903-1919) грунтовно досліджували В.Н.Жук, А.М.Аббасов та інші вчені-краєзнав-ці, а О.Б.Супруненко навіть склав бібліогра­фічний покажчик всіх видань ПВАК. До ПВАК входили О.Я.Єфименко, В.Б.Анто­нович, Д.І.Багалій і М.Ф.Сумцов, історики Д.І.Яворницький, О.І.Левицький, В.С.Іконников. Члени ПВАК займалися відбором і збере­женням документів та матеріалів наукового зна­чення для архівів, вивчали історію, археологію, етнографію краю, створювали музеї тощо.Її друкований орган "Трудьі Полтавской Ученой Архивной Комиссии", який редагували О.Ф.Мальцев, І.Ф.Павловський і Л.В.Падалка, за 1905-1917 роки побачив світ у 15 випусках Було підготовлено до друку "Бібліографічний словник вчених і письменників Полтавської губернії", опубліковано "Актові книги Полтавського городового уряду XVII ст." та понад 20 монографічних праць з археології, етнографії, джерелознавства та історію краю. Помітну роль у розвитку краєзнавчих. досліджень на Полтавщині відіграв створений у жовтні 1906 року в губернському центрі історико-арх£ологічний комітет, що існував до 1917 року. Його почесними членами були відомі дослідники старовини М.П.Покровський, О.І.Успенський, М.В.Біляшівський, М.В.Пет­ров та інші члени ПВАК, а дійсними - полтав­ські історики В.О.Пархоменко, І.Ф.Павловсь­кий, доктор медицини О.Ф.Мальцев та інші. Одним із осередків дослідження історії краю був Полтавський крає­знавчий музей, заснований 1891. Там займалися не тільки вив­ченням історії Полтавщини, а й збирали відомос­ті про природу та розвиток господарства краю

Після Лютневої революції в Росії на Полтавщині, як і в усій країні, розпочалося національне відродження. Відкривалося нове і вдіяльності краєзнавців.

Вплив ідей національно-культурного відродження перша половина 19 ст. – виникнення перших науково-історичних товариств. 1822 – попечитель Ніжинської гімназії Кулешов-Безбородько запропонував започаткувати товариство яке займалося б місцевою історією – не виконано. Видання газети «Черниговские губернские ведомости» (1838) – статті з історії етнографії, фольклору. Згодом організаційний центр інтенсивної краєзнавчої роботи (Лазаревський, Маркевич, Маркович, Мілорадович) В губернському центрі були зосередженні архівні фонди органів козацько-старшинського самоврядування та монастирів (архів Румянцева). Збіркою рукописних та стародруків книг володіла чернігівська духовна семінарія. Відкриті і введені в науковий обіг грамоти, універсали, заповіти, тощо. Поч. 19 ст. почалося археологічне дослідження краю – давньоруські курганні могильники, городища. Фольклористика: публікація народних пісень, вірувань, звичаїв. Створення історичних повістей та романів (Гребінка, Куліш). Найпоширенішим жанром краєзнавчих досліджень є опис окремих населених пунктів – міст, сіл, монастирів. 2 пол. 19 ст. краєзнавці гуртуються навколо Чернігівського губернського статистичного комітету для повного вивчення краю. Лазаревський видав кілька томів «Записок» комітету; фундатор «Лівобережної школи». Церковну старовину краю в сер. 19 досліджував архієпископ Філарет Гумілевський – часопис «Черниговские епархиальные известия». Активну роботу розгорнули земські установи – Статистичне відділення (Русов,Червінський). На зламі 19-20 організаційне оформлення історико-краєзнавчого руху – Чернігівська губернська вчена архівна комісія (1896-1920), Ніжинське історико-філологічне товариство (1894-1919).