26. Харківська історико-краєзнавча школа та її роль у розвитку історичного краєзнавства 19 – поч.. 20 ст.

Формування харківської історико-краєзнавчої школи відбувалося у рамках створеного у лютому 1877р. харківського історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Сумцов, який 20 років був секретарем харківського історико-філологічного товариства, а також близько 20 років його керівником, об’єднав навколо товариства представників земської інтелігенції, студентство, краєзнавців-любителів.

Соумцов, Багалій, Єфименко, Сокальський, Халанський розробляли та опубліковували у різних виданнях програми з методичними вказівками, за якими відбувався збір пам’яток духовної та матеріальної культури, історико-географічних та лінгвістичних свідчень, опис населених пунктів, кустарних промислів, правових звичаїв, побуту сільського населення.

Матеріали з історико-етнографічними описами населених пунктів, весільних та інших обрядів, кустарних селянських промислах, побуту тощо були опубліковані у «Статистических листках» (1882-1885), щорічних Збірниках (1887-1889) Харківського губенського статистичного комітету, працях харківського історико-філологічного товариства (21 том 1886-1914), на сторінках «Киевской старины», «Этнографическом обозрении», а токож у окрему виданому у 1898р. томі «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии».

Організаційний досвід харківської історико-краєзнавчої школи на поч. ХХ ст. був успішно реалізований при підготовці та проведенні ХІІ і ХІІІ археологічних з’їздів у Харкові (1902) та Катеринославі (публікації «Труды предварительного комитета по устройству 12 Археологического съезда в Харькове»). У подальшому він знайшов свій вираз у діяльності Музею Слобідської України ім. Сковороди, музею церковних старожитностей при харківському історико-філологічному товариству, Науково-дослідної кафедри історії української культури ім. Багалія.

Чимало цінних документів історії Слобожанщини зосередилось у історичному архіві харківського історико-філологічного товариства.

Вчені-представники харківської історико-краєзнавчої школи – Потебня, Багалій («История города Харькова за 250 лет его существования…», «Очерки русской истории…», «Опыт истории Харьковского университета», «Історія Слобідської України» (1918)), Редін, Сумцов («Слобожане. Історико-етнографічна розвідка»), Дринов, Кирпичников, Русов, Савва, Плохинський.

27. Київська історична школа та її внесок у розвиток краєзнавства (київські центри регіональних досліджень) сер. 19 – поч.. 20 ст.

У сер. 19 ст. відбувається пожвавлення економічного життя, що створює надії на створення у Києві центру регіональних досліджень. Була створена «Комисия височайше утвержденная при императорском университете св..Владимира для описания губерній Киевского ученого округа: Подольской, Волынской, Киевской, Черниговской, Полтавской» Її мета – дослідження губерній у природничому, с\г, промисловому відношеннях і статистичного їх описання. Комісія претендувала на статус регіонального народознавчого центру. Журавський склав «План статистичного описання губерній» на 55 розділів і включав 418 питань. 10-й розділ говорив про надання відомостей про поступове заселення краю і етнографічні дослідження про племена. Члени комісії цікавилися мовно-діалектичними відмінностями у різних регіонах та губерніях округу і питанням українського етнічного кордону. Комісія ввела у практику експедиційний метод збирання матеріалу, розробки спеціальних програм обстежень, впровадження анкетування та метод картографування. Було видано 670 примірників «Програми». Комісія здійснила огляди Таращі, Остра, Переяслава, Ніжинського повіту. Вона співпрацювала з Російським Географічним Товариством. 1864 року ліквідована. Подальший розвиток пов’язують із діяльністю громад, а саме Київської. Збирали і видавали українські пісні, складали словник, підручник з географії. Відновлення регіональних історичних студій на поч. 70-х «Громада» завдячує своїм членам – Драгоманову, Чубинському. В 1870 Олександр ІІ розпорядився виділити гроші на організацію етнографічно-статистичної експедиції у ново приєднані райони. Керівником експедиції став Чубинський. Результати експедиції: матеріали видані 7 томами. Створено в Києві регіонального народознавчого центру. 1873 – відділ РГТ у Києві, який створив наукову бібліотеку, музей з географії та етнографії. Провів перепис населення Києва. Голова – Шмідт, заступник Антонович. Згодом голова Антонович, заступник Чубинський. Антонович і Драгоманов створено пісенну збірку. Ліквідований. 1907 – утворено Укр. наукове товариство з ініціативи Грушевського.