23. Топографічні описи намісництв

У зв’язку з адміністративно-територіальними реформами, що мали на меті остаточну ліквідацію автономного устрою України, згідно з урядовими розпорядженнями здійснювалася робота по створенню історико-статистичних (топографічних) описів намісництв та губерній. Відтак, "Описам" регіоналістика дістала новий масив джерел, створених за науковими методиками.

Значну роботу було проведено протягом 70-90-х років XVIII ст., коли докладно описували Чернігівське, Харківське, Катеринославське намісництва. Про розмах цієї роботи свідчать, зокрема, кілька різновидів описів Чернігівського намісництва, здійснених впродовж 1779 – 1796 рр.: описи людності та описи населених пунктів, узагальнюючий опис географії, економічного розвитку та соціальної структури населення намісництва. На основі колективних зусиль, які узагальнив доктор права, філософії і медицини О. Шафонський, у 1786 р. був підготовлений один з найкращих описів намісництв – "Черниговского наместничества топографическое описание". Вже в наш час оприлюднено "Сокращенное историческое описание Черниговской губернии вообще и всякого города особо", підготовлене 1787р.

Фахівці розрізняють дві групи описів намісництв – відповідно до їх походження та характеру інформації. До першої відносять ті, які були складені без чіткого плану відповідно до постанови Сенату 1777 р.; до другої – виконані за розісланою на початку 1784 р. програмою, яку розробив під керівництвом імператриці П. Соймонов зі своєю групою. "Топографическое описание Харьковского наместничества" (1788) подає відомості про державну приналежність окремих територій України та її етнічні кордони.

Робота з описання намісництв і губерній тривала і в XIX ст., завдяки чому виник своєрідний жанр регіональних досліджень і великий джерельний масив. Як правило, описи містили такі дані щодо міст і містечок:

• місцезнаходження;

• відстань до інших населених пунктів;

• опис місцевості (річки, шляхи сполучення);

• топографія міст (вулиці, площі).

В історичній частині вказувалася дата заснування міста, відомості про власників, систему управління, герб. Докладно було описано архітектурні пам’ятки, казенні будівлі, гостинні двори, лікарні, богадільні. Поступово вироблено нові методики історико-краєзнавчих досліджень. Наявні описи містять багатий статистичний матеріал про стан промислів, торгівлю, про соціально-станову та етнічно-конфесійну структуру населення.

Із приєднанням до Росії правобережних українських земель і утворенням нових адміністративних одиниць виникла потреба топографічного обстеження і картографування нових земель. Результати роботи зафіксували в "Топографічному та камеральному описі Подільської губернії 1801 р." Аналогічна робота проводилася і у Волинській та Київській губерніях.

24. Зародження та розвиток історичної науки на Закарпатті (к. Хvііі – поч. Хх ст.).

Закарпаття на рубежі 18-19ст. дало світу чимало освічених людей. Деякі з них виїжджали на Україну і в Росію (Орлай, Гуца-Венелін, Балудянський, Лодій, Кукольник), де створили перші праці з історії Закарпаття (Венелин «Несколько слов о Россиянах Венгерских…», 1905).

Інші, такі як Базилович, Бачинський, Довгович, Коцак, Фогораші, Лучкай, працювали беспосередньо на теренах Закарпаття.

Дослідження Закарпаття в царині історії розпочалося в кін. 18 ст. (Й. Базилович); в 19 ст. з’явився ряд дрібних повідомлень до церк. і культ. іст. Закарпаття. У 19 ст. Лучкай створив 6-томну фундаментальну працю «Усторія карпатських русинів», у цій праці досліджується цілий комплекс питань соціально-економічного, політичного та культурного розвитку Закарпаття доби феодалізму. Лучкай використав архівні матеріали Мукачівської греко-католицької єпархії, наукової бібіліотеки італійського міста Лукка, давньоруські та угорські літописи. Основні дослідження З. проведено в 20 ст. місц. та укр. вченими з Галичини і Наддніпрянщини, росіянами, угорцями, чехами й ін. Археологічні досліди провадили Т. Легоцький, Й. Янкович, Я. Пастернак. Ряд іст. праць з’явився з-під пера А. Годинки, О. Бонкала, В. Гаджеґи, Є. Перфецького, О. Петрова, О. Мицюка. М. Лелекача, з іст. письменства і культ. життя — І. Франка, Я. Стрипського, Є. Сабова, Ю. Яворського, В. Бірчака, Є. Недзельського й ін. Етногр. і демографічні матеріяли збирали і досліджували І. Верхратський, В. Гнатюк, С. Томашівський, а закарп. говори розробили О. Брох, І. Панькевич, Г. Геровський й ін. Геогр. студії провадили І. Краль, В. Кубійович, С. Рудницький й ін. Багато матеріалу містили монографії про закарп. комітати, видані угор. урядовими чинниками в кін. 19 і на поч. 20 ст. Так само немало етногр. матеріалу та розвідок з культ. іст. з’явилося в «ЗНТШ». В 1920—30-их pp. здобутки студій над З. друкувалися в Наук. Записках Т-ва «Просвіти» в Ужгороді, в журн. «Карпатскій Свет». З кін. 19 в. існує в Мукачеві іст. музей ім. Легоцького (перев. археологічні знахідки), а в 1920-их pp. постав краєзнавчий музей в Ужгороді, що містить іст. і етногр. експонати.